Вікіпедія

Радянсько-албанський розкол

Версія від 20:48, 3 квітня 2016, створена Leh Palych (обговорення | внесок) (доповнення)
Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Leh Palych (внесок, журнали) о 20:48 UTC (4236120 хвилин тому).

Радянсько-албанський розкол — політичний конфлікт у 1955—1961 роках між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Народною Республікою Албанія. Розкол у відношеннях намітився після зближення радянського лідера Микити Хрущова з югославським президентом Йосипом Броз Тіто та посилився в результаті політики десталінізації, що розпочалась після «Таємної промови» Хрущова на XX з'їзді КПРС. Цю політику радянське керівництвом поширювала на інші країни Східного блоку, у тому числі і на Албанію. Албанські комуністи на чолі з Енвером Ходжою сприйняли дії Хрущова як такі, що суперечили марксистсько-ленінському вченню. Викриття Хрущовим культу особи Йосипа Сталіна було розцінено албанськими лідерами як опортуністичний акт, що, на їх думку, мав узаконити ревізіонізм у міжнародному комуністичному русі. Повний розрив відносин між країнами в 1961 році став фінальною крапкою радянсько-албанського розколу, що відбувався на тлі початку більш масштабного Радянсько-китайського розколу.

СРСР і Aлбанія на мапі Європи

СРСР-Албанія до 1955 року

7 квітня 1939 року почалось вторгнення Італії до Албанії, у той же день фактично були припинені албано-радянські дипломатичні відносини. 8 листопада 1941 року, під час італійської окупації, в Албанії була заснована Комуністична партія (з 1948 року — Албанська партія праці) шляхом об'єднання окремих комуністичних груп, що виникли в 1930-40-і роки. Партія була створена представниками середнього класу інтелігенції без прямої участі Радянського Союзу. Більшість албанських комуністів, включаючи їх лідера Енвера Ходжу, не мали ніяких зв'язків з Комінтерном.

29 листопада 1944 року Албанія була остаточно звільнена. Серед країн Східної Європи Албанія була єдиною, яка звільнилась від окупантів без участі Червоної армії в бойових діях на території країни.

30 жовтня 1945 року на ім'я посла США в СРСР Аверелла Гаррімана радянський уряд направив ноту, в якій висловив готовність разом з США і Великою Британією одночасно визнати Тимчасовий уряд Албанії. 10 листопада 1945 року глава радянської військової місії від імені уряду СРСР передав у Міністерство закордонних справ Албанії ноту про визнання нової албанської адміністрації в якості законного уряду. Таким чином, були відновлені дипломатичні відносини між СРСР і Албанією на рівні місій[1]. 11 січня 1946 року Албанія була проголошена Народною Республікою. У той же день перший радянський посланник Чувахін Д. С. вручив вірчі грамоти голові Президії Народного Зібрання Албанії Омеру Нішані[1]. У грудні 1946 року дипломатичні відносини між Радянським Союзом і Народною Республікою Албанією були встановлені в повному обсязі, але зв'язки між країнами залишались доволі обмеженими.

Файл:Stalin lg zlx1 (crop).jpg
Йосип Сталін
 
Йосип Броз Тіто

У той час на економіку і зовнішню політику Албанії великий вплив мала сусідня Югославія. 1 липня 1947 року був укладений Договір про дружбу і співробітництво між Федеративною Народною Республікою Югославія та Народною Республікою Албанія. Йосип Броз Тіто активно просував ідею створення Балканської федерації, до якої мала ввійти й Албанія. У липні 1947 року відбувся перший офіційний візит до Москви албанської урядової делегації на чолі з Енвером Ходжою. Під час зустрічей Ходжі з Йосипом Сталіним та В'ячеславом Молотовим були обговорені питання міждержавних відносин та партійного будівництва в Албанії[1].

У керівництві Комуністичної партії Албанії на той час сформувались дві протиборчі фракції — про- і анти-югославська. Про-югославське угруповання очолював Кочі Дзодзе, метою якого було усунути Енвера Ходжу від керівництва партією і включити Албанію до Югославської федерації в якості сьомої республіки. Енвер Ходжа намагався звільнитися від югославського домінування над Албанією. Цьому сприяв радянсько-югославський розкол в 1948 році. Албанія стала першою країною, що підтримала резолюцію Комінформу по Югославії (червень 1948 року), в якій югославське керівництво на чолі з Броз Тіто було звинувачене в націоналізмі і спробі реставрації капіталізму. Зі схвалення Сталіна Ходжа провів у партії чистку серед «тітовців», у ході якої Кочі Дзодзе був страчений у червні 1949 року.

З цього моменту відносини між Албанією і Радянським Союзом почали зміцнюватись і розширюватись. На початок 1949 року Албанія з наближеної до Югославії країни перетворилась на повноцінного сателіта Радянського Союзу. У 1949 році Албанія приєдналась до Ради Економічної Взаємодопомоги. Завдяки допомозі СРСР в Албанії була створена власна промислова база — будувалися сучасні промислові підприємства, Радянський Союз постачав машини і обладнання, велика кількість радянських фахівців була направлена до Албанії. У 1952 році в албанському портовому місті Вльорі СРСР побудував базу для власних підводних човнів. 4 серпня 1953 року радянська місія перетворена у посольство[2]. Албанія стала в травні 1955 року одним із членів-засновників військового союзу Варшавський договір.

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 року у червні того ж року з метою отримання кредиту економічного та військового характеру до Москви прибула албанська партійно-урядова делегація на чолі з Енвером Ходжою, Першим секретарем ЦК Албанської партії праці. Відбулась зустріч Ходжі з новим радянським керівництвом, очолюваним Маленковим, на якій вперше сторони не досягли взаєморозуміння. Албанцям відмовили надати допомогу в тому обсязі, в якому вони просили[3]. Через рік, у червні 1954 року, Енвер Ходжа разом з прем'єр-міністром Хюсні Капо[en] приїхали до Москви для вирішення з радянськими керівниками албанських економічних проблем. Відбулась перша зустріч на вищому офіційному рівні Ходжі з Микитою Хрущовим, що у вересні 1953 року зайняв пост Першого секретаря Центрального Комітету КПРС. Під час обговорення питань Хрущов приділив увагу ролі партії і принципам обрання її керівника. У висловах Хрущова Ходжа побачив прихований намір радянського лідера відсторонити «сталінських» партійних керманичів у країнах Східного блоку[4].

У відповідь на радянський тиск у перші післясталінські роки на східноєвропейські країни проводити економічні та політичні реформи, Албанія виявила деяку готовність поліпшити відносини з Югославією, як це вже почав робити Радянський Союз.

Початок розколу (1955—1957)

Югославське питання

 
Енвер Ходжа
 
Микита Хрущов

4 червня 1954 року Хрущовим був підписаний лист, який радянське керівництво направило центральним комітетам комуністичних партій країн Східного блоку. 8 червня цей лист отримав Енвер Ходжа, що в той час перебував з делегацією в Москві. У листі була піддана критиці резолюція Комінформу 1948 року, яка засуджувала керівництво Югославії. Хрущов вважав, що причиною відколу Югославії від соціалістичного табору була позиція, яку зайняв міжнародний комуністичний рух по відношенню до Комуністичної партії Югославії. Саме це спонукало «правлячі кола Югославії зблизитися з США і з Англією», укласти «військово-політичну угоду з Грецією та Туреччиною» («Балканський пакт» 28 лютого 1953 року), піти на «ряд серйозних поступок перед капіталізмом», взяти курс на «реставрацію капіталізму» тощо. Ходжа був не згоден з цією точкою зору, на його думку «навіть у разі, якби югославське керівництво, як стверджував Хрущов, було засуджено незаслужено в 1949 р., ніщо не дозволяло і не виправдовувало б його перехід в обійми імперіалізму»[5].

У травні 1955 року Микита Хрущов очолив радянську делегацію до югославської столиці Белграда з метою остаточного відновлення відносин з Йосипом Броз Тіто. За два дні до від'їзду радянської делегації з Москви албанські комуністи отримали листа від ЦК КПРС, у якому повідомлялось, що Хрущов вирішив скасувати як несправедливу резолюцію Інформаційного бюро від листопада 1949 року про засудження югославського керівництва і розмістити комюніке в печатному органі бюро «За міцний мир, за народну демократію!». У комюніке зазначалось би, що партії-члени Інформбюро нібито знову розглянули питання щодо третьої резолюції Комінформу з югославської проблеми і скасували цю резолюцію. 25 травня ЦК АПТ направив листа своїм радянським колегам, де висловив протест відносно одностороннього рішення КПРС без проведення обговорення і узгодження з іншими комуністичними партіями[6]. Албанія виявилась єдиною країною Східного блоку, що відмовилась відновити статус Тіто як рівноправного члена міжнародного комуністичного руху.

XX з'їзд КПРС

 
Поштова марка, присвячена з'їзду КПРС

В останній день роботи XX з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу 25 лютого 1956 року Микита Хрущов на закритому засіданні виступив з «таємною промовою» «Про культ особи та його наслідки». На засіданні були відсутні запрошені на з'їзд представники зарубіжних комуністичних партій. У доповіді був засуджений культ особи Йосипа Сталіна і масовий терор, що відбувався в СРСР у другій половині 1930-х і на початку 1950-х років, і провина за який була покладена на Сталіна.

На з'їзді помітним місцем в основній доповіді Хрущова було затвердження політики мирного співіснування держав з різним соціальним ладом, укріплення співпраці схід-захід проти загрози ядерної війни. Анти-ревізіоністи вважали, що Хрущов, таким чином, відмовляється від міжнародної класової боротьби заради поділу світу на сфери впливу між СРСР і США.

III з'їзд АПТ

Албанія залишалась на непримиренних позиціях по відношенню до Югославії. У квітні 1956 року в Тирані пройшла конференція Албанської партії праці, на якій деякі делегати, натхненні подіями, що відбувались у СРСР, серед інших політичних і економічних питань закликали реабілітувати югославського прихильника Кочі Дзодзе, страченого в 1949 році. Цього ж вимагала від албанського керівництва і Москва. Але Енверу Ходжі вдалось відкласти вирішення цього питання. Через місяць після конференції відбувся III з'їзд албанських комуністів (25 травня — 3 червня 1956 року). На ньому була відсутня відкрита критика доповіді Хрущова на з'їзді КПРС, але було заявлено, що лінія Албанської партії праці до цих пір була правильною і надалі не зміниться. Таким чином відкидалась запропонована Хрущовим політика десталінізації. На з'їзді делегати обрали ЦК і Політбюро, що складались з переконаних прихильників Енвера Ходжі. Публічним викликом Радянського Союзу стала відмова на з'їзді реабілітувати Кочі Дзодзе та інших пов'язаних з ним осіб, які підтримували зближення з Югославією.

У зв'язку з подіями під час угорської революції в жовтні-листопаді 1956 року у відносинах між СРСР і Югославією виникли тертя, оскільки остання підтримала повстанців. На цьому тлі відносини між Албанією і Радянським Союзом дещо поліпшилися. 7 листопада 1956 року в газеті Правда з'явилась стаття Енвера Ходжі з засудженням впливу Тіто на угорські події. Але подальші зусилля СРСР щодо поліпшення відносин з Югославією знову викликали погіршення радянсько-албанських відносин.

У лютому 1957 року у промові на пленумі ЦК АПТ Ходжа захищав роль Сталіна у досягненнях соціалізму в СРСР. Радянське керівництво розцінило це як пряму відмову впровадження політики десталінізації. Енвер Ходжа був запрошений відвідати Москву в квітні цього ж року для проведення консультацій. Під час зустрічі Хрущов закликав Ходжу реабілітувати колишніх членів албанської компартії, які були позбавлені членства за підтримку Югославії і тез XX з'їзду КПРС. Ходжа відмовився, на що Хрущов звинуватив Ходжу у сектантстві і сталінізмі.

Московська конференція 1957 року

У кінці 1957 року, намагаючись поліпшити відносини, Радянський Союз надав Албанії кредит у розмірі 160 млн рублів для виконання третього п'ятирічного плану і пробачив 105 млн рублів минулих боргів. Але ці зусилля економічним шляхом примусити албанське керівництво змінити свій курс не увінчалися успіхом.

Заглиблення розколу (1958—1960)

У травні 1959 року відбувся десятиденний візит Микити Хрущова до Албанії, під час якого Хрущов відвідав військово-морську базу в Паша-Лимані (поблизу Вльори).

До листопада 1960 року партійно-урядові делегації неодноразово відвідували Москву. У Тирану також приїжджали радянські делегації на чолі з відповідальними партійними та урядовими працівниками.

Кульмінація (1961 рік)

27 вересня 1961 року посол СРСР в Албанії Шикін Й.В.● виїхав до Радянського Союзу, а 25 листопада уряд СРСР відкликав з Тирани весь склад радянського посольства, що фактично означало розрив дипломатичних відносин між країнами[2][1]. У грудні 1961 року відносини були офіційно припинені.

Наслідки

Примітки

  1. ↑ а б в г Краткая история российско-албанских отношений. Посольство РФ в Республике Албании. (рос.)
  2. ↑ а б Миссия - Посольство СССР в Албании. Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898 - 1991. (рос.)
  3. ↑ Ходжа. Хрущевцы, 1980, с. 20-25.
  4. ↑ Ходжа. Хрущевцы, 1980, с. 33-41.
  5. ↑ Ходжа. Хрущевцы, 1980, с. 114-117.
  6. ↑ Ходжа. Хрущевцы, 1980, с. 128.

Література

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Радянсько-албанський_розкол&oldid=17875543