Білий басейн
Башта «Білий басейн» — водонапірна вежа, побудована на початку 20 століття в стилі неокласицизму на височині над Феодосією.
| Башта «Білий басейн» | |
|---|---|
 | |
| 45°02′15″ пн. ш. 35°22′23″ сх. д. / 45.03750° пн. ш. 35.37306° сх. д.Координати: 45°02′15″ пн. ш. 35°22′23″ сх. д. / 45.03750° пн. ш. 35.37306° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Феодосія АРК |
| Розташування | вул. Свердлова, 77 |
| Тип | водонапірна вежа |
| Стиль | неокласицизм |
| Перша згадка | початок 20 ст. |
| Статус | пам'ятка архітектури місцевого значення |
  Башта «Білий басейн» Башта «Білий басейн» (Росія)  Башта «Білий басейн» Башта «Білий басейн» (Україна) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія
Необхідність забезпечення поселенців водою постала із тих пір, коли великі маси населення обживали місцини, в яких із джерелами прісної води була скрута. Тому жителі облаштовували різні системи водозабезпечення: акведуки, канали, потічки та інші. Поруч із цими системами городяни будували певні інженерні споруди (колодязі, вежі), а ті які прослужили мешканцям тривалий час — ставали місцевими пам'ятками.
Місто Феодосія теж відносилося до проблемних поселень, якщо ще на зорі зародження містечка води було вдосталь, то коли населення зросло в рази (починаючи з ХІХ століття) та ще з появою запитів технічного прогресу (залізниця, лікувальні і заклади харчування) — вода стала цінним продуктом. Задля ефективного регулювання напору і подачі води та створення її запасу в місті побудували кілька водонопірних станцій.
Передумови
Знахідки археологів (на околиці міста) підтверджують догадки істориків і краєзнавців, які стверджують, що і в давні часи у Феодосії був свій водопровід, який постачав водою все місто. Здебільшого такі водозбірні споруди знаходились на схилах гірського хребта Тепе-Оба, і воду звідти подавали по трубах вниз, в долину, де жили феодосійці. На кінці ХІХ століття Феодосія почала дуже швидко розвиватись і населення міста невпинно росло, через що й збільшило водоспоживання у рази. З початком ХХ століття потреби в прісній воді все більше зростали (приблизно на 1 мільйон відер щороку), а в 1911-1912 роках на кожну людину (а тоді у Феодосії проживало 33 тисячі мешканців) доводилось 2,2 відра, що становить 27,05 літрів води на одну добу.
Система водопідведення за Айвазовським
Місто Феодосія знана не тільки як курорт, а ще й як батьківщина відомого художника Івана Констянтиновича Айвазовського, який народився тут в сім’ї зубожілого купця вірменина, його хист до малювання підмітили, і спрямували на навчання. Вивчившись, художник помандрував Європою (паралельно працюючи), і, підзаробивши грошей, повернувся додому. З 1845 року він жив у Феодосії, де на зароблені гроші відкрив школу мистецтв та власний будинок на березі моря. Художник переймався житям своїх городян: був ініціатором будівництва залізниці «Феодосія — Джанкой», активно займався справами міста, його благоустроєм, цікавився археологією, займався питаннями охорони пам'яток Криму.
Переймаючись проблемами міста, Айвазовський в 1887 році подарував його жителям частина води з власного джерела Субаш, що в заміському маєтку Айвазовських (Айвазовське, Кіровського району). Цікавлячись минулим міста, він знав про стан середньовічного водопроводу, який руйнувався, а вода забруднювалася (а в посушливі місяці доносив лише три-чотири тисячі відер води до п'яти феодосійських фонтанів, що для 11 000 городян дуже було мало). Тому вода із Субашського джерела, та ще й подано по новому водогону (добудову і ремонт середньовічних гідротехнічних споруд теж допомагав фінансувати Айвазовський) була суттєвою підтримкою для міста. Водогін складений з керамічних труб, прокладених по місту і до помешкань багачів, а для простого народу поставили колонки і спорудили фонтан[1].
Відкрили Феодосійсько-Субашський водогін 18 (30) вересня 1888 року біля, щойно збудованого, фонтан Айвазовського (побудований на кошти та за проектом Айвазовського). Місто також долучалося до будівництва, витративши, загалом, 231689 рублів, розуміючи, що цим водогоном вони суттєво покращать ситуацію з водою в місті (де за неї доводилося навіть бійки бачити). Субашська вода продавалася в п'яти водорозбірних будках-фонтанах, а до фонтану Айвазовського приходили усі, бо в ньому можна було втамовувати спрагу безкоштовно[2].
Крім води від Айвазовського, містяни шукали ще додаткових джерел (бо зростала їх кількість і потреби). Коли ж провели залізничну колію на роботи потягів (паровозів) були необхідні постійні і великі об'єми води, тому в 1912 році залізничники віднайшли можливість облаштувати водогін від джерела Кашка-Чокрак, що знаходиться в 14 кілометрах західніше від Феодосії і яке давало щодоби до 22 тисяч відер, тобто 270,58 метрів кубічних прісної води, а вже у 1917 році — приблизно 40 тисяч відер — 491,97 метрів кубічних.
Спорудження вежі (гіпотези)
Існують дві гіпотези спорудження вежі: спорудженна Айвазовським (коли він ініціював водогін із Субашського джерела) і закладена залізничниками (коли ті провели водогін з Кашка-Чокракського джерела).
Участь Авазовського, у закладці вежі, передається з уст в уста місцевими людьми, а також для більшої колоритності розказується туристам. Водночас, сама вежа була збудована на початках ХХ-го століття, тоді коли Айвазовський уже помер і він про неї не згадував ні в переписці ні в тогочасній періодиці цього факту не було. Ймовірно, що мешканці Феодосії, були в захваті від суспільних діянь свого краянина (особливо спорудження водогону від власного джерела) і приписали йому кілька нездійснених справ.
Участь Дирекції Залізниць, у закладці вежі, підтверджується тими фактами, що джерело з якого подається вода на водонапірну вежу стояло саме на території залізниці, крім того саме залізниця дуже потребувала такі вежі, і збудувала в ті часи їх чимало (20-і роки ХХ-го столітя дуже багато водонапірних веж), водогін був проведений в чавунних трубах (на той час дуже дорогих і це могла собі дозволити тільки урядова структура)[3].
Додатковим фактором стає сама назва вежі — «Білий басейн», адже так називали місцевий молокозавод, який потім занепав і його зруйнували, а назва уже перейшла на вежу, яка стояла поруч.
Опис вежі
На перехресті вулиць Руської і Бойової, в місті Феодосії (точна адреса — вулиця Сверлова 77) височить трьохповерхова водонапірна вежа, інженерна споруда Кошка-Чокрацького водогону. Вежа знаходилася на височині, куди по чавунних трубах подавалася вода з джерела. Цю споруду, в народі, називають «Білий басейн», а з її висоти видно усе місто і його околиці (ще донедавна вона була самою вищою точкою міста).
У водонапірній вежі є великі ярусні ємності (вмістимістю 88 метрів кубічних)[4], які заповнюються водою. Перш ніж вода попадала до осель феодосійців, вона мала пройти тривалий процес обробки, а саме - фільтрування і знезаражування крізь пісок. Важливим фактором ставала висота вежі, адже заклали її на висоті близько 300 метрів, а подавала воду вона на набагато нижчу висоту, тож напір води був дуже сильний (не виключно, що цей фактор сприяє тому, що вежа експлуатується і по сьогоднішній день).
Забір підземної води здійснюється з дерев'яного колодязя в селі Карагози в Кошка-Чокрацькому джерелі, каптированого галереєю, в селі Відважне. Водоутримуючими породами ґрунтового колодязя є гравелисті піски потужністю 0,5 метрів, які залягають на глибині 7 метрів від поверхні. Дебіт колодязя непостійний, приблизно 13,8 кубометрів в годину і за час його експлуатації воно жодного разу не пересихало.
Облаштування джерела для водозбору провели в 1898 році. При його дослідженні виявили, що водоносний шар знаходиться в товщі нижньотретичних тріщинуватих пісковиків і оголюється на схилі балки. Дебіт ключа непостійний, приблизно 28,8 кубометрів у годину. Після того, як центробіжний насос викачав воду, вона тече по водогоні, самопливом, майже 17 кілометрів до вежі «Білий басейн», а від неї уже насичується по водогонах і, безпосередньо, до залізничної станції Айвазовська (першочерговий задум будівничих водогону)[5].
Сучасність
Вежа «Білий басейн» вважається пам'яткою промислової архітектури початку 20-го століття та з 2011 року підпорядковується управлінню Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини.[6]
Вежа й надалі належить залізниці (Придніпровській), яка її утримує в належному вигляді (в 2012 році була проведена реконструкція). Вежа, функціонуючи й далі, як водонапірна станція, є ще й відвідуваним туристичним об'єктом в місті. І навіть цілий район Феодосії тепер носить назву «Білий басейн»[7].
Див. також
Примітки
- ↑ У 1888 році, в серпні, Айвазовський протягнув до Феодосії водовід зі свого Субашського маєтку…… Від цієї вежі для товстосумів провели труби, а для простого народу — поставили колонки. Дар самого знаменитого мешканця Феодосії на довгі роки створив сприятливі умови для подальшого розвитку міста
- ↑ Субашська вода в цілому вирішила проблему водопостачання міста. Надалі в місто надходила і вода джерела Кішка-Чокрак, що належав управлінню залізниць
- ↑ …. спочатку Кошка-Чокракське джерело належало управлінню залізниць. І вежу будували, ймовірно, для потреб залізниці, оскільки в ті роки масово використовувалися паровози, а для їх заправки потрібно було багато води.
- ↑ "Капитальный ремонт емкостей водонапорной башни "Белый бассейн" г. Феодосия АР Крым"
- ↑ 148 УДК 333.93 Позаченюк Е. А., Лук'янова М. Ю., «Водогосподарський комплекс території Велика Феодосія, як основа сталого розвитку регіону», Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, м. Сімферополь
- ↑ Постанова ради міністрів АРК № 329 від 06 липня 2011 р.
- ↑ Мікрорайон «Білий басейн» — це колишня міська водонапірна вежа. Тут проходила в XIX столітті міська межа — недарма саме тут вулиця Руська (кол. Сверлова) переходить в Сімферопольське шосе, нагадуючи тим самим про старий кордон міста
Джерела та література
- Позаченюк Е. А. , Лук'янова М. Ю. «Водогосподарський комплекс території Велика Феодосія, як основа сталого розвитку регіону», Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, м. Сімферополь. 148 УДК 333.93.;
- «Айвазовский. Документы и материалы». — Ереван, 1967.;
- Барсамов М. С. «І. К. Айвазовский». 1817—1900. — М. , 1962.;
- Саргсян М. «Жизнь великого мариниста». — Ереван, 1990 (на вірменській мові).