Кноррінг Богдан Федорович
Богдан Федорович Кноррінг (11 листопада 1744 — 17 грудня 1825[1], барон, російський військовий і державний діяч другої половини XVIII й початку XIX століття, генерал від інфантерії (1806).
Богдан Кноррінг | |
---|---|
нім. Gotthard Johann von Knorring | |
![]() | |
Ім'я при народженні | Готтард Йоганн фон Кноррінг |
Народження | 11 листопада 1744 Ервіта |
Смерть | 17 грудня 1825 (81 рік) Дерпт |
Країна | ![]() |
Приналежність | Збройні сили Російської імперії |
Вид збройних сил | Сухопутні війська |
Рід військ | Піхота |
Освіта | Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург) |
Роки служби | 1764–1809 |
Звання | Генерал від інфантерії |
Війни / битви | |
Титул | барон |
Рід | von Knorringd |
Діти | Karl von Knorringd |
Нагороди | |
![]() |
Життєпис
Виховувався у сухопутному шляхетському кадетському корпусі (закінчив 1764). Під час російсько-турецької війни 1768–1774 років перебував при 1-й армії з квартирмейстерської частини, відзначився під час взяття Хотина (1769), брав участь у битвах при Ларзі й Кагулі. 8 березня 1771 року був нагороджений орденом святого Георгія 4 ступеня.
1773 був відряджений з Фокшанського конгресу князем Григорієм Орловим до його брата Олексія (Чесменського) та проїхав всю європейську Туреччину до островів Антіпарос і Наксос, де тоді розміщувався флот, причому зняв усю місцевість від Рущука до Константинополя й Дарданелльської протоки.
1788, займаючи посаду генерал-квартирмейстера, узяв дієву участь у витісненні шведів з Фінляндії;
У 1792–1794 роках брав участь у діях проти польських конфедератів. 15 вересня 1794 був нагороджений орденом святого Георгія 2 ступеня.
Після сходження на престол Павла I 1797 року Кноррінг на деякий час пішов зі служби.
1806 повернувся до лав збройних сил та був направлений у розпорядження головнокомандувача у Пруссії генерала Леонтія Беннігсена, через суперечності з яким після битви під Прейсіш-Ейлау був відкликаний з армії.
Під час російсько-шведської війни 1808–1809 років був призначений головнокомандувачем фінляндської армії замість графа Федора Буксгевдена. Не виявив у тій війні ані особливих талантів, ані рішучості. Вважаючи спланований Олександром I перехід через Ботнічну затоку до Швеції надто ризикованим, усіляко відтягував проведення тієї операції, й тільки прибуття Олексія Аракчеєва змусило його розпочати діяти. Спричинив сильне невдоволення Олександра I, подав у відставку та був замінений Михайлом Барклаєм-де-Толлі.
Примітки
- ↑ Stackelberg, Otto Magnus von: Genealogisches Handbuch der estlandischen Ritterschaft, Teil 3: Estland, Bd.: 3, Gorlitz, 1930, р.83)
Література
Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)
Посилання
- Біографія на сайті ХРОНОС (рос.)
- [1]