Вікіпедія

Софора

рід рослин

Софо́ра (Sophóra) — рід рослин родини бобові (Fabaceae), включає понад 62[1] виду невеликих дерев і кущів.

Софо́ра
Sophora tomentosa — типовий вид
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Триба: Sophoreae
Рід: Софора (Sophora)
L., 1753
Вікісховище: Sophora

Поширення ред.

Види цього роду ростуть в Південно-Східній Європі, Південній Азії, в Австралії, на островах Тихого океану і на сході Південної Америки.

У Новій Зеландії ростуть ряд видів софори, що об'єднані під спільною назвою «Kowhai»[2]. Це вісім видів:

  • Sophora chathamica
  • Sophora fulvida
  • Sophora godleyi
  • Sophora longicarinata
  • Sophora microphylla
  • Sophora molloyi
  • Sophora prostrata
  • Sophora tetraptera

із котрих вид Sophora microphylla Sophora microphylla розповсюджена більше всього.

Sophora toromiro Sophora toromiro насамперед був широко розповсюдженим деревом у лісах на сході острова Пасхи. Дерево активно вирубалося на острові до XVIII століття і після цього стало вимираючим видом. Зараз дерево повторно розповсюджується на острові в ході наукового проекту, що частково супроводжується Королівськими ботанічними садами в К'ю і ботанічним садом Гьотеборга, де стали розмножувати рослини із 1960 року із екземплярів, зібранних Туром Хейердалом.

Sophora macrocarpa Sophora macrocarpa — невелике дерево, розповсюджене в чилійському ісп. Matorral, в центральному Чилі.

У колишньому СРСР рід софора представлено 3 трав'янистими видами, що ростуть на півдні Західного Сибіру, Середньої Азії і в Східному Сибіру, а також на території Монголії і Китаю. Це софора лисохвосна, софора жовтувата і софора товстоплідна. Усі вони є злісними бур'янами і розповсюджуються з неймовірною швидкістю, освоюючи все нові території. На Алтай вони можуть проникати, як із боку Казахстану, так і з Монголії і Китаю.

Усі три види відносяться до отруйних рослин і містять алкалоїди от 2,5 до 3 %, головний із них — пахікарпін.

Софори — шкідливі і небезпечні бур'яни. Борошно із зерна, засміченого насінням софори, стає отрутою (Землинский, 1958).

Таксономія ред.

Рід раніше був більш поширеним, включав багато інших видів, що включені тепер в інші роди, такі як Styphnolobium Styphnolobium (див. Софора японська), що відрізняється недостатньою азотфіксацією бактерій на коренях і CaliaCalia. Рід Styphnolobium має галактоманнани як резервні полісахариди, на відміну від роду Софора (Sophora), що містить арабино-галактани, і роду Calia, що містить амілоїди.

Деякі види із вказанням оселища:

Філогенез ред.

Хімічний склад ред.

У рослинах цього роду знаходиться маакіаїн — флавоноїд із групи птерокарпанів, що має фунгіцидні якості[10].

Значення і застосування ред.

У медицині ред.

У медицині використовуються листя, квіткові бруньки (бутони), плоди і насіння.

Листя містить алкалоїд цитизін[11][12][13][14]. Бутони і плоди містять рутин (8—30 %), кверцетин, софорафлавонолозид, софорикозид, софорабіозид, D-маакіаїн глікозид, DL-маакиан[15]. Насіння містять жирні олії, лінолеву кислоту.

Примітки ред.

  1. ↑ Species of Sophora за даними сайту The Plant List(англ.)(лат.) п
  2. ↑ Taxonomy of New Zealand native legumes
  3. ↑ New Zealand Plant Conservation Network (Kowhai, coastal kowhai). Архів оригіналу за 22 жовтня 2008. Процитовано 30 січня 2016.
  4. ↑ Sophora davidii: інформація на сайті IPNI (англ.
  5. ↑ (посилання не працює) Catalogue of Life: Sophora denudata[недоступне посилання]
  6. ↑ Sophora fernandeziana: інформація на сайті МСОП (англ.) (англ.
  7. ↑ The Native Plant Centre: Sophora fulvida. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  8. ↑ IUCN Red List: Sophora masafuerana
  9. ↑ IUCN Red List: Sophora toromiro (Toromiro)
  10. ↑ Головкин и др., 2001.
  11. ↑ S. griffiti[недоступне посилання з вересня 2019]
  12. ↑ S. alopecuroides (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 червня 2013. Процитовано 30 січня 2016.
  13. ↑ S. chrysophylla «mamane»[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  14. ↑ http://www.uni-heidelberg.de/institute/fak14/ipmb/phazb/pdf-files/2002%20Pdf (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 грудня 2012. Процитовано 30 січня 2016.
  15. ↑ SpringerLink — Log In — Resource Secured[недоступне посилання з листопадаа 2019]

Література ред.

  • Яковлев Г. П. Заметки по систематике и географии рода Sophora L. и близких родов. // Труды Ленинградского химико-фармацевтического института. Т. 21. — 1967. — С. 42-62.
  • Никифоров Ю. В. Алтайские травы-целители. Горно-Алтайск: Юч-Сумер — Белуха, 1992.
  • Головкин Б. Н. и др. Біологічно активні речовини рослинного походження / Від. ред. В. Ф. Семихов. — М. : Наука, 2001. — Т. II. — 764 с. — 1000 прим. — ISBN 5-02-013184-9. — УДК 58

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софора&oldid=37736786