Відкрити головне меню

Смолянка (Куликівський район)

село в Куликівському районі Чернігівської області (Україна)

Смо́лянка — село в Україні, в Куликівському районі Чернігівської області. Населення становить 871 особу (на 01.01.2015 року.). Орган місцевого самоврядування — Смолянська сільська рада.

село Смолянка
Smolanka kulyk gerb.png Smolanka kulyk prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Куликівський район
Рада/громада Смолянська сільська рада
Код КОАТУУ 7422787001
Основні дані
Засноване 1687
Населення 871
Площа 3,282 км²
Густота населення 406,46 осіб/км²
Поштовий індекс 16333
Телефонний код +380 4643
Географічні дані
Географічні координати 51°14′52″ пн. ш. 31°27′03″ сх. д. / 51.24778° пн. ш. 31.45083° сх. д. / 51.24778; 31.45083Координати: 51°14′52″ пн. ш. 31°27′03″ сх. д. / 51.24778° пн. ш. 31.45083° сх. д. / 51.24778; 31.45083
Середня висота
над рівнем моря
118 м
Водойми річка Укша
Місцева влада
Адреса ради 16333, Чернігівська обл., Куликівський р-н, с.Смолянка, вул. Вікторова, 68, тел. 2-81-44
Карта
Смолянка. Карта розташування: Україна
Смолянка
Смолянка
Смолянка. Карта розташування: Чернігівська область
Смолянка
Смолянка
Мапа

Смолянка у Вікісховищі?

Самоназва жителів: смолянці́, смоляне́ць, смо́лянська.

Зміст

НазваРедагувати

Єдиної думки щодо походження назви не існує, згідно з найпоширенішою версією, село було названо за сусідньою річкою Смолянкою, яка згадується ще в польських люстраціях середини XVI ст. Така назва пояснюється видобутком смоли в цій місцині.

ГеографіяРедагувати

Селом протікає річка Укша.

ІсторіяРедагувати

Перша писемна згадка про село відноситься до 1593 р., коли вона була центром Смолянської волості. Село було пограбовано остерськими козаками та боярами. За часів Гетьманщини, з 1654 р. до 1782 р., Смолянка перебувала у складі Олишівської сотні Ніжинського (а з 1752 р. — Київського) полків.

СимволікаРедагувати

Затверджена 30 грудня 2013 р. рiшенням сесії сільської ради.

ГербРедагувати

Щит перетятий хвилястою лазуровою балкою зі срібною облямівкою; у верхньому червоному полі срібна підкова, обабіч якої — золоті місяць і 8-променева зірка; у нижньому зеленому полі золота діжка, з якої через край витікає чорна смола. Щит вписаний у золотий картуш і увінчаний сільською короною.

Підкова є головним елементом родового герба Шрамченків, вона зустрічається в символах Олишівської сотні та на сучасному гербі Олишівки, чим нагадує про історію населеного пункту. Місяць та зірка є давніми козацькими символами, до того ж вони присутні на гербі Куликівського району і вказують на сучасне адміністративне підпорядкування села. Діжка символізує смоляний видобуток у цій місцині.

ПрапорРедагувати

Квадратне полотнище складається з двох рівновеликих горизонтальних смуг, червоної та зеленої; у центрі полотнища — герб села (висотою в 2/3 сторони полотнища).

ТранспортРедагувати

Із сходу на захід через село проходить Автошлях Т 2501. Він йде від Олишівки до Орлівки.

ЦеркваРедагувати

У селі на вулиці Козлова знаходиться Свято-Миколаївська церква.[1] Станом на 2017 рік — діюча, однак потребує ремонту. Настоятель храму — Савчук Арсеній Ростиславович.[2][3]

Відомі уродженціРедагувати

  • Гончар Павло Іванович — Герой Радянського Союзу. Народився 1905 року в селі Смолянка в селянській сім'ї. Проживав і працював в с. Семиполка, Сергієвського р-ну, Північно-Казахстанської обл. Призваний на фронт у 1941 році. Був сапером 1074-го стрілецького полку 314 стрілецької дивізії, воював на території північно-східного району Ленінградської обл. 17 квітня 1942 року Гончару було доручено зняти міни навколо підбитого танка. Знешкодивши міни він помітив німців. Потрібно було захищати екіпаж танка в якого закінчились боєприпаси. Гончар відкрив вогонь із автомата. Зав'язалась перестрілка, в ході якої 8 нацистів загинули, а інші відступили. Через три дні саперу було наказано охороняти інший підбитий танк, поки його екіпаж буде займатись ремонтом. І тут історія повторилась. Дві години тривав нерівний бій. Втративши кілька десятків солдат, нацисти змушені були припинити свої спроби захопити танк. У вересні 1942 року, роблячи на мінних полях проходи для танків, Гончар зняв 212 мін. Коли в січні 1943 року готувався прорив блокади Ленінграда, Павлу Івановичу доручили забезпечити просування танків через мінні поля. Він зняв тоді 128 мін. 12 січня 1943 року відважний сапер на жаль загинув. Його поховали в братській могилі біля селища Синявіно, розташованого за 63 кілометри на схід від Ленінграда. 22 лютого 1943 року Президія Верховної Ради СРСР присвоїла П. І. Гончару звання Герой Радянського Союзу — посмертно.
  • Гончар Анатолій Федорович — доктор економічних наук, професор. У 1961 р. закінчив Одеський технологічний інститут ім. Й. В. Сталіна за спеціальністю «Економіка і організація промисловості продовольчих товарів». В 1991 році здобув ступінь доктора економічних наук за спеціальністю економіка планування організація правління народним господарством та його галузями (промисловість). У 1991 році здобув вчене звання професора на кафедрі економіки й ефективних форм інтеграції виробництва. Професор Гончар А. Ф. викладає курси: «Основи менеджменту», «Економічна теорія», «Судова бухгалтерія», «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності», «Правове регулювання ринку цінних паперів». Професор Гончар А. Ф. має понад 100 наукових праць.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКА ПАРАФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ
  2. Релігійні організації Куликівського району, Офіційний сайт Куликівського району Чернігівської області
  3. Православні храми району, Офіційний сайт Куликівського району Чернігівської області

ПосиланняРедагувати