Середівка (Броварський район)

село в Київській області, Україна

Середі́вка — село в Україні у Броварському районі, Київської області. Входить до складу Згурівської селищної громади. Населення становить 704 особи (на 1 січня 2012 року).

село Середівка
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Броварський район
Громада Згурівська селищна громада
Облікова картка Середівка 
Основні дані
Засноване 1733[1]
Населення 587
Площа 3,161 км²
Поштовий індекс 07610
Телефонний код +380 4570
Географічні дані
Географічні координати 50°35′05″ пн. ш. 31°51′43″ сх. д. / 50.58472° пн. ш. 31.86194° сх. д. / 50.58472; 31.86194Координати: 50°35′05″ пн. ш. 31°51′43″ сх. д. / 50.58472° пн. ш. 31.86194° сх. д. / 50.58472; 31.86194
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Водойми р. Перевід
Відстань до
обласного центру
110 км
Місцева влада
Адреса ради 07600, Київська область, Броварський р-н, смт. Згурівка, вул.Українська, 10
Карта
Середівка. Карта розташування: Україна
Середівка
Середівка
Середівка. Карта розташування: Київська область
Середівка
Середівка
Мапа
Мапа

CMNS: Середівка у Вікісховищі

Назва

ред.

Середівка, від празвища засновника - Леонтія Середи.

Історія

ред.

Середівська сільрада Прилуцького району створена 1930 року, віднесено до Згурівського району 1935 року, Яготинського району — 1963, повернуто до Згурівського району в 1986 році. В 2020 році село передане до складу Броварського району.

Хутір заснував Київський міщанин Леонтій Середа[2] Перша письмова згадка за Серединську слободу датована 1670 роком. Серед відомих козацьких старшин, що мали маєтність в Серединці був Джулай Яків Петрович (1742 – 1780) – син козака, службу розпочав у 1760 році полковим канцеляристом, з 1762 року військовий товариш Переяславського полку та його дружина, Марія Василівна (1749 – 1780), донька протопопа. Серединка зазначена і в Рум'янцевському описі 1765-1769 року уже в складі Басанської сотні, яку складали козаки Бикова і навколишніх поселень. Григорій Середа став реєстровим козаком Биківської сотні під началом Федора Лутая, майбутнього кошового отамана запорожців. Наприкінці XVIII століття хутір належав гетьману Кирилу Розумовському. На хуторі проживало 197 жителів, було тридцять сім хат, що належали посполитим, різночинним, козацьким підсусідкам та підсусідкам владики.[3].

Селище є на мапі 1826-1840 років[4]

Після смерті Розумовського 1803 року хутір перейшов до його сина, занепав, а на початку XIX століття перейшов у власність доньки К.Розумовського Анни, що одружиляся з князем О.В.Васильчиковим і став власністю Олексія Васильчикова. Він збудував тут економію, спорудив фільварки в Олекині (колишній хутір між Середівкою та Олександринівкою), де знаходилися кінні та овечі заводи. Заснував Олексіївку де були викопані ставки в тодішному хуторі Великій Олексіївці та в Куті — так звані «мийки» для миття овець перед стриженням. Центральна економія мала винокурню, а поруч з нею — відгодівельний пункт для волів. Помістя Васильчикова в Новому Бикові мали земельні угіддя від села Миколаївки на 12 км до села Петрівки. Наприкінці XIX століття княгиня Лівен поруч з хутором Велика Олексіївка збудувала фільварки і заснувала село Малу Олексіївку та заселила в 1908 році селянами з різних сіл на місці знищених фільварків.[5].

До села Середівки відносився і хутір Воловиця (нині не існує), розташований за 1,5 версти від села. 1910 році Воловиця мала 24 господи, з них козаків - 4, селян - 20, налічувалося 161 жителів у тому числі 1 кравець, 2 ткачі, 2 займалися інтелігентними та 4 іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством на 337 десятинах чорноземів. Також до Середовської сільради Турівського району Прилуцького округу відносився і хутір Покорщина (1923-1925), який пізніше у 1925-1930 роках був підпорядкований Олексіївської сільради Турівського р-ну Прилуцького округу. За переписом 1925 року в хуторі було 32 двори і 183 мешканці, а у 1930 році 33 двори, 177 мешканців. Хутір Покровщина приєднано до с. Олексіївки.[6].

1881 року в Середівці мешкало 1388 осіб, а у 1908 році — 2271. До 1917 року в Середівці був один помішик, один священнослужитель, 20 заможних селян, 100 середняків, а решту населення складали незаможники. Тому, коли наприкінці січня 1918 року в Прилуках був організований Краснощоком загін Червоної армії, до нього влилися і добровольці із Середівки. Вони брали активну участь у боротьбі з німцями та денікінцями. У квітні 1920 року в Середівці створено комітет незаможних селян. Після революції Середівка, Мала і Велика Олексіївка входили до колишнього КСП імені газети «Сільські вісті». Було розподілено землю між безземельними та малоземельними селянами, велася боротьба з "бандитизмом". У 1925 році з незаможників та середняків утворено садовий кооператив, на площі 7 га посаджено сад, що 1930 року було передано сільськогосподарській артілі. У 1930 році в селі організовано колгосп «Жовтень» і завершено примусову колективізацію.

Жителі Середівки, які були репресовані і реабілітовані: Кобенко Горпина (Гордина) Романівна (нар. 1895), Бурлака [Бурлука] Олександр Трохимович (нар. 1896), Вдовенко Михайло Іларіонович (нар. 1888), Пархоменко Влас Тимофійович, Петренко Семен Олексійович, Стукало Іван Григорович, Сухенко Гаврило Іванович, Хоменко Григорій Дмитрович, Шипко Дмитро Харитонович.

Голодомор 1932-1933 років на хуторі Велика Олексіївка пережили лише 9 осіб. Хутір в середині минулого століття повністю занепав. 1941 року розпочалася німецько-радянська війна, усіх чоловіків було мобілізовано до лав РСЧА. Село було окуповане німецькими військами, молодь погнали на примусові роботи до Німеччини. На часі німецької окупації селу завдано великих збитків: знищено багато будівель, забрано худобу, коней, свиней, птицю тощо. За допомогу радянським партизанам, участь у діверсійних актах проти окупаційної влади німцями були розтріляні місцеві мешканці І. Марійко, П. Герасюк, О. Стукало, І. Лук'яненко, Р. Міхно. З фронтів німецько-радянської війни додому не повернулося 215 середівців та олексіївців. Серед тих, хто повернувся з тої війни, слід відзначити, Героя Радянського Союзу гвардії лейтенанта Григорія Литвиненка, а також О. Шипка, Л. Товмаша, С. Шипка, П. Волковського, П. Бігуна, Я. Стукала та багатьох інших.

У 1972 році радгосп «Жовтень» та колгосп «Зоря комунізму» об'єднано в одне господарство. Наприкінці 1985 року колгосп «Зоря комунізму» розділено на два колгоспи — імені Ленінського комсомолу (село Аркадіївка) та імені газети «Сільські вісті» (села Середівка і Мала Олексіївка). Після аварії на Чорнобильській АЕС в Середівці збудовано 150 будинків садибного типу для переселенців з Чорнобильської зони відчуження — мешканців села Бобер Поліського району. Нині в селі працює середня школа, ФАП, 4 магазини, їдальня, здійснено газифікацію, заасфальтовано вулиці. Функціонують ТОВ «Наташа-Агро» та СТОВ «Богдан», які спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрового буряку, займаються тваринництвом.

26 серпня 2022 в процесі дерусифікації було перейменовано 3 вулиці: вул. Дідика на вул. Незалежності, вул. Московських студентів на вул. Вишнева, вул. Чкалова на вул. Миру.[7]

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:

Мова Кількість Відсоток
українська 761 97.94%
російська 15 1.93%
інші/не вказали 1 0.13%
Усього 777 100%

Відомі люди

ред.
Народилися
Мешкали, працювали

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ВРУ
  2. ЦДІАУК ф. 51 оп. 3 спр 19857
  3. В.М.Проценко Домени Згурівської провінції стор.90-91
  4. Специальная карта Западной части России Шуберта 1826-1840 годов. www.etomesto.ru. Процитовано 9 жовтня 2021.
  5. В.М.Проценко Домени Згурівської провінції стор.91
  6. В.М.Проценко Домени Згурівської провінції стор.91-92
  7. Про перейменування вулиць та провулків населених пунктів Згурівської селищної територіальної громади. zgurivska-gromada.gov.ua (ua) . Процитовано 22 березня 2023.
  8. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  9. Проценко Владимир Николаевич [Архівовано 2018-04-24 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

ред.