Серби́нівці — проміжна станція 5-го класу Південно-Західної залізниці на дільниці Жмеринка — Гречани між зупинними пунктами Дубки (відстань — 3 км) і Стодульці (6 км)[1][2]. Розташована на межі сіл Сербинівців та Слободи-Межирівської Вінницької області.

Станція Сербинівці

Жмеринка — Гречани
Південно-Західна залізниця
Жмеринська дирекція
с. Сербинівці

Вигляд на станцію з вікна потяга
Вигляд на станцію з вікна потяга
49°05′58″ пн. ш. 27°53′44″ сх. д. / 49.09944° пн. ш. 27.89556° сх. д. / 49.09944; 27.89556Координати: 49°05′58″ пн. ш. 27°53′44″ сх. д. / 49.09944° пн. ш. 27.89556° сх. д. / 49.09944; 27.89556
Рік відкриття 1871 (150 років)
Відстань до Жмеринки, км 20
Відстань до Хмельницького, км
99
Відстань до Гречан, км 86
Код станції 331158 ?
Код «Експрес-3» 2200234 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса Оформлення багажу
Сербинівці. Карта розташування: Вінницька область
Сербинівці
Сербинівці
Сербинівці на Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Будівництво залізниці у напрямку Жмеринка — Підволочиськ йшло інтенсивно: це був важливий стратегічний напрямок. Станція розташована на 10 версті Волочиської гілки. Її будівництво було завершено 1871 року, тоді ж новою ділянкою через станцію розпочався рух перших потягів[3]. Свою назву станція отримала від сусіднього селища, який був заснований вихідцями з Сербії. Неподалік у великих кількостях добували вапно, яке залізницею доставляли на численні цукрові заводи. Станцію Сербинівці збудовано з військовою рампою, водозабірним озером, трьома під'їзними навантажувально-розвантажувальними майданчиками, системою сигналізації та зв'язку для виконання маневрових робіт.

1871 року побудовано типову будівлю вокзалу 3-го класу Києво-Балтської залізниці. Це прямокутна будівля з різновисокими обсягами: частина будівлі була одноповерховою, інша частина — двоповерховим.

27 листопада 1873 року на станції Сербинівці, під час свого повернення з Відня до Росії, був заарештований Донецький Василь Федосійович — діяч революційного руху в Росії. Під час радянсько-української війни влада постійно змінювалася, і при кожній зміні руйнувалося залізничне полотно, щоб ніхто більше не зміг скористатися залізницею у військових цілях. І кожна сторона, яка приходила на ці землі, активно відновлювала залізницю.

Зі слів дорожнього майстра Швидкого Леонтія Григоровича, у 19181922 роках, коли часто змінювались кольори військових, відступаючі підривали і розбирали у спішному порядку рейки, шпали, стрілочні переводи, щоб інша влада не скористалася залізницею для себе. Наступаючі ж під дулами гвинтівок вимагали налагодити залізничне сполучення. Залізничники пропускали ешелони, коли рейки пришивали до 3-4-х шпал.

Самі залізничники поділяють себе на шляховиків і руховиків. Шляховики підтримують залізничну колію в технічно-робочому стані, вчасно замінюють шпали, підбивають під них баласт, стежать, щоб не було розширення чи звуження колії, щоб безвідмовно працювали стрілкові переводи, інше. Вправні робітники працювали на цьому околодку: Павло Кирисюк, Василь Скальський, Петро Любчак, інші.

Дорожній майстер Леонтій Григорович Швидкий, проїжджаючи в звичайному пасажирському вагоні, міг точно визначити дефекти залізничної колії. В той час дефектоскопа ще не було. З часом його перевели в Жмеринку старшим дорожнім майстром дистанції, а згодом забрали на будівництво залізниці Москва — Донбас. Згадуючи, він казав: «Коли прибув, застав 8 дорожніх майстрів, потім перевів їх у бригадири і залишився сам». Після завершення цього будівництва був посланий на нову будову колії Рава-Руська — Пархач. Тут його з сім'єю застала війна.

Під час Другої світової війни станція була окупована німецькими військами, у 1942 році партизани пустили під укіс німецький ешелон, після цього на станції Сербинівці була організована охорона, але подібних диверсій вже більше не було. Після звільнення, станція була в рекордні терміни відновлена — вона обслуговувала численні потяги і виконувала вантажну роботу, адже Жмеринський залізничний вузол вимагав більше часу на відновлення і був перевантажений. Так само тут заправляли паровози водою, оскільки поруч були великі запаси води.

Впродовж 19501960-х років на станції інтенсивно працював буряко-приймальний пункт. З оточуючих сіл сюди вивозили цукросировину, тут її кагатували і відправляли залізницею на цукрові заводи. В західній частині рампи заготовляв свою продукцію засольний пункт. Помідори, огірки, капусту у бочкові тари вагонами відвозили міським споживачам. Завантажене було й багажне відділення станції. Чисельність залізничників у селі була чимало. Хто працював на станції Сербинівці, хто у Жмеринці.

Професія залізничника у селі завжди була авторитетною. Колишній начальник Сербинівської станції Зелінський Е. Ф. тривалий час працював провідним спеціалістом у Жмеринському відділенні залізниці, а випускник Жмеринського профтехучилища Броніслав Олексійович Тихолаз очолював Жмеринське ПТО. Робітник колії Щерба В. Десятки років очолював Жмеринський відділ робітничого забезпечення. Сумлінно виконували службові обов'язки також начальник станції Терех О. М., чергові по станції Микола Слободянюк, ваговик багажного відділення Бадюк А. І.

До нашого часу вокзал зберігся в повному обсязі — одноповерхова частина була зруйнована, зараз же будівля має практично квадратну в плані і має тільки двоповерхову частину. У 2014 році вокзал був реконструйований: була замінена покрівля, а фасад отримав оливковий відтінок[4].

ДжерелаРедагувати

  • Антонюк М. П. Через віхи історії: Краєзнавчі нариси. — Вінниця: О.Власюк, 2004. — 573 с. — стор. 172—174

ПриміткиРедагувати

  1. Україна. Атлас залізниць. Мірило 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.
  2. Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 05.02.2021)  (рос.) Архівовано з першоджерела 05.11.2019.
  3. Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
  4. Подорожі залізницею. Станція Сербинівці (рос.)

ПосиланняРедагувати