Вознесенський Флорівський жіночий монастир
Вознесенський Флорівський жіночий монастир (іноді Фролівський[1]) — найдавніший жіночий монастир Києва. Відомий з XVI ст., розташований на Подолі. Монастир первісно названий на честь святих Флора і Лавра, нині — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир. Підпорядкований УПЦ.
Історія ред.
Перша письмова згадка у грамоті 1566 року короля Польщі Сигізмунда II Августа.
Залишався православним за доби польського панування. Володів землями, зокрема, у XIX ст. — Замковою горою, одна з назв якої тепер — Флорівська гірка. Гетьман Петро Сагайдачний наприкінці життя надав кошти для будівництва нової церкви при монастирі[1].
1710 року був об'єднаний з Вознесенським монастирем (той ліквідували в інтересах будівництва Старої Печерської фортеці, тепер на його місці Мистецький арсенал). Значної перебудови храм зазнавав після пожеж 1718 та 1811 років. Над його відновленням у 1811—1824 рр. працював архітектор Андрій Меленський.
До сьогодні збереглася значна частина монастирських будівель початку XIX ст.
Восени 2019 року для будівництва келій було зруйновано будинок Артинова у Подільському районі Києва. Він був збудований у 1809-1811 роках і є пам’яткою містобудування та архітектури за номером 18/13.[2]
На початку червня 2020 року в монастирі було зафіксовано спалах коронавірусу, установу було закрито на карантин[3].
Духовне життя ред.
Відомий благодійними та освітніми справами наприкінці XIX ст (діяли школа та лікарня для незаможних).
У XVII—XVIII ст. ігуменями монастиря ставали княгиня Катерина Милославська, графиня Апраксіна, княгиня Шаховська. Його послушницею була княгиня Наталія Долгорукова.
Ігуменя Флорівського монастиря Смарагда, написала відому серед православних вірян книгу «Благоговейные христианские размышления».
У Флорівському монастирі прийняла постриг Олександра Мельгунова, засновниця Серафимо-Дивіївського монастиря.
Служби відправляє священство Українська православна церква [4].
Галерея ред.
-
Вознесенська церква, 1732 -
Воскресенська церква, 1824 -
Територія монастиря -
Дзвіниця, 1821 -
Церква Казанської Божої матері -
Вознесенський монастир наприкінці XIX ст.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Яворницький Д. І. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний / В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 313. — ISBN 5-319-01072-9.
- ↑ Під виглядом реставрації у Києві розбирають стіни будинку-пам’ятки 1811 року. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 16 жовтня 2019. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
- ↑ У Києві новий спалах коронавірусу: жіночий монастир відправили на карантин. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 1 червня 2020.
- ↑ Фролівський монастир. www.alexandria.com.ua (ru-ru) . Архів оригіналу за 7 червня 2010. Процитовано 22 травня 2017.
Джерела та література ред.
- Офіційний сайт монастиря [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Про історію
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вознесенський Флорівський жіночий монастир |
- Білокінь С. І. Київський Свято-Флорівський Вознесенський жіночий монастир [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Вортман Д. Я. Київський Свято-Вознесенський монастир [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 266. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.