Свидницький Анатолій Патрикійович

Український письменник, фольклорист, громадський діяч

Свидницький Анатолій Патрикійович (*13 вересня 1834 року, Маньківці Російська імперія — †18 липня 1871 року Київ, Київська губернія, Російська імперія) — український письменник, громадський діяч і фольклорист.

Анатолій Свидницький
Anatoly Svydnytski.jpg
Народження 13 вересня 1834(1834-09-13)
  Маньківці, Російська імперія
Смерть 18 липня 1871(1871-07-18) (36 років)
  Київ, Київська губернія, Російська імперія
Громадянство Російська імперія
Мова творів українська[1]
Рід діяльності письменник
Magnum opus: Люборацькі
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Батько родини Патрикій Якович (1800—1870), розпочавши службу дячком, у 1836 р. одержав сан священика. Отець Патрикій любив читати книжки та зібрав чималу бібліотеку.

Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишньогогреко-католицького пароха села Попова Гребля, походила з шляхти.

Сім'я Патрикія Свидницького є великою  — чотири сини і дві дочки.

У 1843 р. Анатолій Свидницький вступає до Крутянської духовної школи (бурси). Закінчив її у 1851 р., після чого вступає до Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського університету, на медичний факультет. Згодом перевівся на філологічний факультет, котрий через матеріальні труднощі не закінчив.

Анатолій Свидницький розпочав громадську працю як член таємного Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл тощо. Анатоль Свидницький ініціатором заснування недільної школи на Подолі. У студентські роки починає писати, створює низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. «В полі доля стояла» спрямований проти кріпосництва.

 
Палітурка книги зібрання творів Анатолія Свидницького 1958 р.

Згодом учитель у Миргороді (1860—1862), акцизний чиновник у Козельці (1862—1869). Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося у Будинку полкової канцелярії.

У 1863 році одружується з дочкою козелецького лікаря — Оленою Величківською. У червні 1868 року у зв'язку з алкоголізмом Свидницького переводять на позаштатну роботу. На той час у нього вже троє дітей.

28 березня 1869 року виходить у відставку і переїздить до Києва.

Влаштовується на посаду помічника завідувача архіву Київського університету, де фактично виконує обов'язки вченого архіваріуса і за час 1869—1871 науково описав багато архівних матеріалів. Ця робота видана посмертно у 1879 році правлінням університету.

У вересні 1870 року подорожує до Кам'янця-Подільського у пошуках кращої роботи, але безрезультатно.

Помер у Києві 18 липня 1871 року.

 
Титульна сторінка книги зібрання творів Анатолія Свидницького 1958 рік

За життя надрукував лише вірш «Горлиця» (1860), інші твори опублікував у 1901 Іван Франко в ЛНВ: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т. Шевченка, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній Анатолій Свидницький засуджує діяльність Б. Хмельницького і Переяславську угоду 1654.

З низки етнографічних статей, написаних Анатолієм Свидницьким у 1860-62 роках, надрукована лише «Великдень у подолян» і статті, спрямовані проти сваволі царської адміністрації «Из Миргорода» (обидві в «Основі», 1861). По закритті «Основи», коли не стало жодного українського журналу, Свидницький опублікував російською мовою ряд нарисів й оповідань у газеті «Киевлянин» (згодом перекладені українською Сергієм Будою).

 
Титульна сторінка роману «Люборацькі» 1901 рік Ілюстрація з книги зібрання творів Анатолія Свидницького 1958 рік

Головний твір Свидницького — роман «Люборацькі» (написаний у 1861—1862 роках, вперше надрукований у львівському журналі «Зоря» у 1886 році). Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіційного православ'я. Широке тематичне полотно твору дало підставу Івану Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».

Як змістом, так і мистецькою формою роман «Люборацькі» — посередня ланка між прозою Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та інших з одного боку — і пізнішою реалістично-побутовою епічною прозою Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного з другого боку. Але на сучасну Свидницькому літературу роман впливу не мав, бо його опублікував лише 15 років по смерті автора І. Франко у «Зорі» (1886).

Микола Зеров так охарактеризував внесок Анатолія Свидницького:

В лавах української літератури, взагалі не бідних на всякого роду невдах, Анатоль Свидницький невдаха найбільший і найтиповіший. Ніхто-бо — навіть сам бурлака-поет Манжура — не вражає нас такою гострою невідповідністю великої природної обдарованості та злощасної літературної долі. Манжура все-таки за життя діждався друкованого збірника поезій, виданого дбайливою рукою Потебні; Манжуру все-таки по смерті спогадано низкою некроложних заміток та статей,— тут же «чоловік, що мав від природи великі духові сили і неабиякий до письменства хист... віддав Богу дух, як той класичний чумак серед відлюдного степу. Не знаємо, де навіть могила того талановитого, але безталанного письменника.

Сучасний літературознавець Оксана Забужко по своєму висловлюється на бік Анатолія Свидницького:

...а вже про те, що наступного року гряде ювілей, який усі культурні нації святкують у себе на державному рівні — 150 років українського роману Анатоля Свидницького, взагалі ніхто не згадує![2]

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Після закриття єдиного україномовного часопису «Основи», Свидницький опублікував російською мовою ряд нарисів й оповідань у газеті «Киевлянин».
  2. Оксана Забужко 12 січня 2010 інтерв'ю газеті LB.UA.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Свидницький А. Твори. Вступна стаття В. Я. Герасименка. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1958.
  • Франко І. Я., А. П. Свидницький: Твори. — Т. 17. — К., 1955.
  • Герасименко В. Я.. Анатолій Свидницький. — К., 1959.
  • Сиваченко М. Е. Анатолій Свидницький і зарождения соціального роману в украïнськой літературі. — К., 1962.
  • Хропко П. Нерозквітлий талант (До 150-річчя з дня народження А.Свидницького) // Дніпро. — 1984. — № 8. — С. 122–124.
  • Хропко П. Анатолій Свидницький // Свидницький А. Роман, оповідання, нариси. — К., 1985. — С. 5–26.
  • Зеров М. Анатоль Свидницький, його постать і твори // Зеров М. Твори: У 2 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 323–359.
  • Жук Н. Анатолій Свидницький: Нарис життя і творчості. — К., 1987.
  • Експерт


  Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.