Вікіпедія

Сачковичі (Росія)

населений пункт у Росії

Сачковичі (рос. Сачковичи) — село в Росії, у Климівському районі Брянської області. Центр Сачковицького сільського поселення. Населення становить 1090 осіб (2010).

село Сачковичі
рос. Сачковичи
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Брянська область
Муніципальний район Климівський район
Поселення Сачковицьке сільське поселення
Код ЗКАТУ: 15228860001
Код ЗКТМО: 15628460101
Основні дані
Населення 1090 осіб (2010)
Поштовий індекс 243057
Географічні координати: 52°20′45″ пн. ш. 32°13′29″ сх. д. / 52.34583333336077260° пн. ш. 32.22472222224977401° сх. д. / 52.34583333336077260; 32.22472222224977401Координати: 52°20′45″ пн. ш. 32°13′29″ сх. д. / 52.34583333336077260° пн. ш. 32.22472222224977401° сх. д. / 52.34583333336077260; 32.22472222224977401
Водойма р. Ірпа
Мапа
Сачковичі (Росія)
Сачковичі
Сачковичі

Мапа

Положення ред.

Лежить над річкою Ірпою[1], між містом Климів і селом Старий Ропськ, за 4 км від села Могилівці і за 10 км від Тимоновичів та російсько-українського кордону[2].

Історія ред.

У Гетьманщині та Російській імперії ред.

Вперше згадується в 1620 році[1]. Після створення держави Війська Запорозького (України), належало до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини[1]. У 1665 році гетьман Іван Брюховецький надав власницьку Ропську волость, до якої серед іншого належало й село Сачковичі, у володіння землевласнику Михайлові Рубцю, право власності на яку було підтверджено в універсалі 1670 року гетьмана Дем'яна Многогрішного[1]. 1679 року, після того, як син Михайла Рубця Іван був засуджений за підробку документів, гетьман Іван Самойлович відібрав у Рубців волость та приєднав її до гетьманських володінь[1]. Наприкінці XVII століття в селі була община старообрядців на чолі з Ісааком[2].

За переписом Малоросії 1723 року, Сачковичі були селом Ропської волості, мали 43 козацьких дворів, 12 дворів «ґрунтових» посполитих і 13 хат «бобилів»[1]. Після смерті гетьмана Данила Апостола у 1734 році волость перейшла у державне володіння[1]. 1741 року Ропська волость була подарована Іванові Неплюєву, але у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і колишній гетьман Кирило Розумовський[1]. Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, село належало графові Розумовському, тут налічувалося разом 159 дворів і 222 хати, з них козацьких: 44 дворів, 63 хат; козацьких підсусідських: 9 дворів, 12 хат і 13 бездвірних хат; селянських: 77 дворів, 98 хат; різночинських підсусідських: 29 дворів, 33 хат і 3 бездвірних хат[1]. Російський граф Рум'янцев переселив у Сачковичі декілька родин державних селян з Батурина, яких й пізніше називали «батурами»[2].

З другої половини XIX століття село належало до Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії Російської імперії[3]. Станом на 1859 рік Сачковичі були державним, козацьким і власницьким селом, у якому налічувалося 313 дворів і 1874 мешканців (901 чоловік і 973 жінок), діяло дві православні церкви, сільське училище, волосне правління і сільська розправа[4]. Село тоді лежало в 1-му стані повіту, на поштовому тракті з Новозибкова в Чернігів[4]. Відстань до Новозибкова становила 27 верст[5]. У 1885 році у селі було 250 дворів і 1742 жителів, православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 вітряних млини, маслобійний і цегельний заводи[6]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 2070 осіб (922 чоловіків та 1148 жінок), з них 1995 православних[7]. У 1901 році в селі налічувалося 2093 жителів (1038 чоловіків і 1055 жінок)[3].

Українська державність у 1917—1919 роках ред.

Після того, як у 1917 році було повалено російське самодержавство, Українська Центральна Рада 10 (23) червня 1917 року у Першому Універсалі проголосила про автономію України у складі Росії[8]. У Тимчасовій інструкції, яку Тимчасовий уряд Росії надіслав Генеральному секретаріатові УЦР, повноваження українського уряду поширювалися серед інших й на Чернігівську губернію, але без Новозибківського повіту[9]. Проте Третім Універсалом Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 проголошувалося про створення автономної Української Народної Республіки, до якої серед іншого повністю увійшла Чернігівська губернія[10]. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року проголосив незалежність Української Народної Республіки[11]. Після російської радянської окупації України Стародубщина формально залишалася у складі маріонеткової Радянської України до 1919 року[12].

Радянські часи ред.

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1859[4] 1874 —
1885[6] 1742 −7.0%
1897[7] 2070 +18.8%
1901[3] 2093 +1.1%
2002[13] 1044 −50.1%
2010[14] 1090 +4.4%
Динаміка населення

Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 року, Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії[12]. З 1926 року — у складі Брянської губернії[12], з 1929 року — Західної області, з 1937 року — Орловської області[12]. З 1944 року в Брянській області[12].

Населення ред.

За переписом 2002 року чисельність населення села становило 1044 осіб[13]. За переписом 2010 року в Новому Ропську проживало 1090 осіб[14].

Пам'ятки ред.

  • Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1846—1864 років. Кам'яний храм, зведений зусиллями місцевих жителів, освячений в 1864 році[2].
  • Колишня дерев'яна церква, згоріла в XIX столітті[2]. Колишня церква була фундована паном Яковом Дружиною за часів гетьмана Івана Скоропадського (1708—1722), про що свідчив напис на олов'яній дощечці, знайденій на попелищі: «Сооружась церковь сія во имя Царици Богородицы Маріи Дѣвы пречестного покрова въ правленіе архіепископа Іоанна и запорожскихъ войскъ гетмана Іоанна Скоропадскаго, стараніемъ пана Якова Дружины»[2]. У 1770 році кількість парафіян становило 922 осіб, у 1790 році — 1450, у 1810 році — 1527, у 1830 році — 1648, у 1850 році — 1766, у 1860 році — 1926[2].

Особистості ред.

Народилися ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к Лазаревскій А. Описаніе Старой Малороссіи: Матеріалы для исторіи заселенія, землевладѣнія и управленія / Тип. К. Н. Милевскаго. — Кіевъ, 1888. — Т. I. Полк Стародубскій. — С. 395, 398, 434. (рос. дореф.)
  2. ↑ а б в г д е ж Сачковичи // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Кн. 2. — Черниговъ : Губернская тип, 1873. — С. 268-269. (рос. дореф.)
  3. ↑ а б в Список населенных мест Черниговской Губернии, имеющих не менее 10 жителей по данным 1901 года. — Чернигов : Тип. Губ. Правления, 1902. — С. 148. (рос. дореф.)
  4. ↑ а б в Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. Т. XLVIII: Черниговская губерния / Обработан Н. Штиглицом. Издан Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. — СПб., 1866. — С. 121. (рос. дореф.)
  5. ↑ Saczkowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 194. (пол.)
  6. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 118. (рос. дореф.)
  7. ↑ а б Населённые места Российской империи в 500 и более жителей : с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г / Тройницкий Н. А.[ru]. — СПб, 1905. — С. 266. (рос. дореф.)
  8. ↑ Універсал Украінськоі Центральноі Ради до украінського народу, на Украіні й по-за Украіною сущого. Украінська Центральна Рада. У Київі. Року 1917, місяца червня (іюня) числа 10.
  9. ↑ Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні. Петроград, 4 (17) серпня 1917 р.
  10. ↑ Універсал Украінськоі Центральноі Ради. Украінська Центральна Рада. У Киіві 7 листопаду (ноября) 1917 року.
  11. ↑ Четвертий Універсал Української Центральної Ради. Київ: 1917.
  12. ↑ а б в г д Вортман Д. Я. Стародубщина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  13. ↑ а б 2002 census. Russia (Брянская область). pop-stat.mashke.org. Процитовано 1 березня 2023. (англ.)
  14. ↑ а б 2010 census. Russia (Брянская область). pop-stat.mashke.org. Процитовано 1 березня 2023. (англ.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сачковичі_(Росія)&oldid=38663144