Сабат Микола
Микола Євгенович Сабат (Никола Сабат, 9 грудня 1867, Обертин, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 5 серпня 1930) — український галицький педагог, класичний філолог.
| Микола Сабат | |
|---|---|
| Народився | 9 грудня 1867 с. Обертин |
| Помер | 5 серпня 1930 (62 роки) Львівська область, Україна |
| Поховання | Станиславівський некрополь |
| Національність | українець |
| Діяльність | педагог, класичний філолог |
| Alma mater | Львівський університет |
| Нагороди |  |
Життєпис
ред.Родом з Обертина, народився в сім'ї священника УГКЦ. Закінчив польськомовну Станиславівську державну гімназію, Львівський університет. Більш ніж півроку як молодий учитель студіював грецьку та латинську філології відповідно у Греції та Римі 1894 року[1]. гімназіальний учитель (з 1894), директор української гімназії у Станиславові (1905—1919 і 1923—1927) та Академічної гімназії у Львові (1927—1930).
На початку І-ї світової війни був заарештований російською окупаційною владою, проте зміг врятувався від виселення у Росію. Після початку наступу військ Австро-Угорщини з-за Карпат на позиції окупантів російська адміністрація почала брати з-поміж цивільних людей заручників. Голова окупаційної Станиславівської повітової управи розпорядився заарештувати кілька десятків свідомих українців. Серед них були д-р Іван Дем'янчук, о. Іван Гордієвський, лікар Володимир Янович, судовий радник Клим Кульчицький, директор гімназії Микола Сабат. Зразу перебував у станиславівській тюрмі «Діброва», потім був вивезений до Львова. Після покращення становища на фронті російських військ був випущений разом з іншими[1].
За час існування ЗУНР: товариш (заступник) державного секретаря[1], шеф Секції середнього шкільництва у Державному Секретаріаті Освіти. Після анексії ЗУНР Польщею професор грецької філології та античної археології УВУ (1920—1923) і таємного Львівського Українського Університету (1924—1925).
Помер 5 серпня 1930 року у селі Заліски (нині Львівської області), його тіло з Львівщини перевезли до Станиславова й поховали у родинному гробівці на міському цвинтарі (нині — Івано-Франківський меморіальний сквер).
Відзнаки
ред.У 1908 році Микола Сабат був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа[2].
Доробок
ред.- Праці з історії грецької літератури та античного мистецтва (фрески у Помпеях).
- Видав «Кобзаря» Т. Шевченка для шкільної молоді (у 2 частинах, 1929—1930).
Примітки
ред.- ↑ а б в Драбчук І. Директор гімназії Микола Сабат [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.].
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. — Wien, 1918. — S. 204. (нім.)
Джерела
ред.- Вітенко М. Сабат Микола Євгенович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 384. ISBN 978-966-2067-65-1
- Драбчук І. Директор гімназії Микола Сабат [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Галичина.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Посилання
ред.- Галичина
- Никола Сабат на колективній світлині [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.].
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |