Вікіпедія

Рюдігер фон дер Гольц

Рюдіґер фон дер Ґольц (нім. Gustav Adolf Joachim Rüdiger Graf von der Goltz; 8 грудня 1865, Цюлліхау, Провінція Бранденбург, Пруссія, нині Польща — 4 листопада 1946, Бернбойрен, Баварія, Німеччина) — німецький генерал періоду Першої світової війни. Начальник антибільшовицьких сил в Латвії. Керівник ветеранського руху Німеччини.

Рудиґер фон дер Ґольц
нім. Rüdiger von der Goltz
Народження8 грудня 1865(1865-12-08)
Цюлліхау, Провінція Бранденбург, Пруссія (нині Польща Любуське воєводство)
Смерть4 листопада 1946(1946-11-04) (80 років)
Кінсеґґ, Бернбойрен, Баварія, Німеччина
Країна Німеччина
ПриналежністьНімецька імперія
Балтійське герцогство
Роки службиНімецька імперія 1885–1919
1919–1919
Звання Генерал-лейтенант запасу
Війни / битвиПерша світова війна
Громадянська війна у Фінляндії
Війна за незалежність Латвії
Капповський путч
ВідносиниРюдігер фон дер Гольц (син)
Титулграф[d]
ДітиРюдігер фон дер Гольц (юрист) і Graf Georg-Conrad von der Goltzd[1]
Нагороди
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден Червоного орла 2-го ступеня Орден Червоного орла 3-го ступеня Орден Червоного орла 4-го ступеня
Столітня медаль
Столітня медаль
Орден Альберта Ведмедя (Ангальт)
Орден Альберта Ведмедя (Ангальт)
Орден військових заслуг (Іспанія)
Орден військових заслуг (Іспанія)
Лицарський хрест ордена Корони (Вюртемберг)
Лицарський хрест ордена Корони (Вюртемберг)
Лицарський хрест 1-го класу ордена Церінгенського лева
Лицарський хрест 1-го класу ордена Церінгенського лева
Орден Грифона (Мекленбург)
Орден Грифона (Мекленбург)
Командорський хрест 2-го класу ордена дому Саксен-Ернестіне
Командорський хрест 2-го класу ордена дому Саксен-Ернестіне
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Командорський хрест 2-го класу ордена Альберта (Саксонія)
Командорський хрест 2-го класу ордена Альберта (Саксонія)
Орден Хреста Свободи 1-го класу з мечами
Орден Хреста Свободи 1-го класу з мечами
За поранення (нагрудний знак)
За поранення (нагрудний знак)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Балтійський хрест
Балтійський хрест
CMNS: Рюдігер фон дер Гольц у Вікісховищі

Біографія

ред.

Походив із дворянського роду Ґольц[de]. У роки Першої світової війни дослужився до посади командира так званої «Остзейської дивізії»[en], що діяла в Прибалтиці. На чолі німецького експедиційного корпусу брав участь в громадянській війні у Фінляндії на боці уряду, надавав допомогу в організації фінської армії.[2] Підтримував політику фінського генерала Карла Маннергейма.

На початку 1919 р. під тиском Антанти відкликаний з Фінляндії, повернувся в Прибалтику, де брав участь у створенні прибалтійського ландесвера. З 1 лютого 1919 командував антибільшовицькими силами в Латвії. Прихильник створення Балтійського герцогства. У квітні 1919 р. роззброїв в Лібаві латиські національні війська і змістив уряд Карліса Улманіса, замінивши його своїм ставлеником Андріевсом Ніедри. Війська під його командуванням зайняли Курляндію і Ригу (22 травня 1919 р.) (Після відставки фон дер Ґольца ці збройні сили перейшли під командування Павла Бермондта-Авалова).

У жовтні 1919 на вимогу латвійської влади і Великої Британії відкликаний з Латвії урядом Веймарської республіки.[3] У Німеччині став противником Веймарської республіки. Брав участь в капповскому путчі. З 1934 р. займав добре оплачувану, але маловпливову посаду керівника ветеранської організації Імперський союз німецьких офіцерів (нім. Reichsverband deutscher Offiziere).

В період перебування німецьких військ на території Латвії з 1941 по 1944 рр. Бульвар Аспазіяс в Ризі носив ім'я фон дер Ґольца.[4]

Звання

ред.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
  2. ↑ Der Feldzug in Finnland [Архівовано 13 жовтня 2006 у Wayback Machine.] (нім.)
  3. ↑ Гольц Рюдигер
  4. ↑ Бульвар Аспазияс

Мемуари

ред.
  • Meine Sendung in Finnland und im Baltikum, K. F. Koehler, Leipzig 1920. (PDF-Datei)
  • Vaterlandsverteidiger und Revolutions-Deutschland. Deutscher Michel, wach auf! Heft 8. E. Letsch, Hannover und Leipzig 1923.
  • Als politischer General im Osten (Finnland und Baltikum) 1918 und 1919

Джерела

ред.
  • Bermond-Awaloff Pavel, Im Kampf gegen den Bolschewismus. Erinnerungen von General Fürst Awaloff, Oberbefehlshaber der Deutsch-Russischen Westarmee im Baltikum. Glückstadt, Hamburg: Verlag J.J. Augustin.
  • BischoffJosef, Die letzte Front. Geschichte der Eiserne Division im Baltikum 1919, Berlin 1935.
  • Darstellungen aus den Nachkriegskämpfen deutscher Truppen und Freikorps, Bd 2: Der Feldzug im Baltikum bis zur zweiten Einnahme von Riga. Januar bis Mai 1919, Berlin 1937; Bd 3: Die Kämpfe im Baltikum nach der zweiten Einnahme von Riga. Juni bis Dezember 1919, Berlin 1938.
  • Die baltische Landeswehr im Befreiungskampf gegen den Bolschewismus. Ein Gedenkbuch, herausgegeben vom baltischen Landeswehrein, Riga 1929.
  • Kiewisz Leon, Sprawy łotewskie w bałtyckiej polityce Niemiec 1914—1919, Poznań 1970.
  • Łossowski Piotr, Między wojną a pokojem. Niemieckie zamysły wojenne na wschodzie w obliczu traktatu wersalskiego. Marzec-kwiecień 1919, Warszawa 1976.
  • Paluszyński Tomasz, Walka o niepodległość Łotwy 1914—1921, Warszawa 1999.
  • Paluszyński Tomasz, Walka o niepodległość Estonii 1914—1920, Poznań 2007.
  • Von den baltische Provinzen zu den baltischen Staaten. Beiträge zur Entstehungsgeschichte der Republiken Estland und Lettland, Bd I (1917—1918), Bd II (1919—1920), Marburg 1971, 1977.
  • Jobst Knigge, Kontinuität deutscher Kriegsziele im Baltikum. Deutsche Baltikumpolitik 1918/19 und das Kontinuitätsproblem, Verlag Dr. Kovacs Hamburg 2003.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рюдігер_фон_дер_Гольц&oldid=40774283