Російсько-турецька війна (1828—1829)

Росі́йсько-туре́цька війна́ 1828—1829 років — війна між Російською і Османською імперіями за вплив на Балканах і Кавказі. Викликана боротьбою європейських держав за розділ володінь Османської імперії, яка переживала гостру внутрішню кризу, що посилилась у зв'язку з Грецькою національно-визвольною революцією 1821—1829 років. Завершилася перемогою Росії й укладанням Адріанопольського договору.

Російсько-турецька війна 1828—1829
Російсько-турецькі війни
Anapabattle.jpg
Морська битва 26 травня 1827 р.
Дата: 18281829
Місце: Кавказ, Балканський півострів
Результат: Перемога Російської імперії; Адріанопольський договір (1829); здобуття Грецією незалежності, Сербією, Молдовським князівством та Валахією — автономії
Сторони
Російська імперія
після вагань на початку Задунайська Січ
Османська імперія
Командувачі
П. Х. Вітгенштейн,
І. І. Дибич,
І. Ф. Паскевич
Хусейн-паша, Решид-паша

ПередумовиРедагувати

Уряди Великої Британії та Королівства Франція, побоюючись посилення впливу на Балканах Російської імперії, до якої греки звернулися по допомогу, виступили у 1827 р. разом з нею на підтримку повсталих греків, але після перемоги союзного флоту у Наваринській битві 1827 протиріччя між союзниками посилилися.

ПеребігРедагувати

8 (20 жовтня) 1827 султан оголосив про відмову від Аккерманської конвенції 1826 і закликав до «священної війни» проти Росії. 14 (26 квітня) 1828 Росія оголосила війну Османській імперії. На Дунай була спрямована 95-тисячна армія фельдмаршала П. Х. Вітгенштейна із завданням зайняти Молдовське князівство, Валахію, Добруджу і опанувати Шумлою і Варною. Їй протистояла 150-тисячна османська армія Хусейн-паші. На Кавказі 25-тисячний корпус генерала І. Ф. Паскевича повинен був зайняти Карський та Ахалціський пашалики.

У квітні — травні російські війська зайняли Дунайські князівства, а 27 травня (8 червня) форсували Дунай у Ісакчі, після чого Вітгенштейн розпорошив свої сили для блокади багатьох фортець. Головні сили безуспішно облягали Шумлу, а потім перенесли свої зусилля проти Варни, яка була взята 29 вересня (11 жовтня). Цей незначний успіх коштував величезних втрат. На Кавказі були зайняті Анапа, Каре, Ардаган, Ахалціх, Поті та Баязет.

У 1829 Вітгенштейн був замінений генералом І. І. Дибичем, а Хусейн-паша — Решид-пашою. У травні російські війська облягли Сілістрію, а 30 травня (11 червня) Дибич розбив 40-тисячну армію Решид-паші поблизу Кулевчого. У червні Сілістрія капітулювала, і на початку липня 35-тисячна російська армія рушила за Балкани.

На Кавказі російські війська 27 червня (9 липня) оволоділи Ерзурумом і підійшли до Трапезунда.

Незважаючи на наявність у тилу російських військ значних сил османської армії, армія Дибича, що скоротилася головним чином внаслідок хвороб до 17 тис. осіб, перейшла Балкани і готувалася до штурму Адріанополя, деморалізований гарнізон якого капітулював 8 (20 серпня).

ПідсумкиРедагувати

Вихід російських військ на підступі до Константинополя викликав паніку османського уряду, який 2 (14 вересня) уклав Адріанопольський договір (1829), за яким до Росії відійшло Кавказьке узбережжя Чорного моря (до району на північ від Батумі) і район Ахалціха. Греція здобула незалежність, а Сербія, Молдовське князівство та Волощина — автономію.

БібліографіяРедагувати

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Російсько-турецька війна (1828—1829)