Вітгенштейн Петро Християнович

Вітгенштейн Петро Християнович (Людвіг Адольф Петер Зайн-Вітгенштейн-Берлебург) (25 грудня 1768 (5 січня 1769)(17690105) — 30 травня (11 червня) 1843, Львів) — російський воєначальник німецького походження, генерал-фельдмаршал (1826) російської армії, граф, світліший князь1834). Учасник Наполеонівських воєн, у квітні-травні 1813 року — головнокомандувач російсько-прусської армії у Німеччині. На початку російсько-турецької війни 1828—1829 років — головнокомандувач російської армії.

Вітгенштейн Петро Християнович
нім. Ludwig Adolph Peter Fürst zu Sayn-Wittgenstein
Pjotr-christianowitsch-wittgenstein.jpg
Народження 25 грудня 1768 (5 січня 1769)(1769-01-05)
Російська імперія Ніжин, Російська імперія
Смерть 30 травня (11 червня) 1843(1843-06-11) (74 роки)
Львів
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Звання генерал-фельдмаршал
Війни / битви Наполеонівські війни, Битва за Прагу, Storming of Derbentd, Battle of Amstettend, Battle of Dürensteind, Російсько-турецька війна 1806—1812, Війна четвертої коаліції, Battle of Klyastitsyd, First Battle of Polotskd, Second Battle of Polotskd, Battle of Czasnikid, Battle of Smolianid, Битва на Березині, Battle of Lützend, Битва при Бауцені, Дрезденська битва, Битва під Лейпцигом 1813, Battle of Bar-sur-Aubed, Російсько-турецька війна 1828–1829, Битва під Аустерліцом, Battle of Ostrołęka (1807)d і Російсько-шведська війна
Відносини Вітгенштейн Лев Петрович — син
Титул Князь
Діти Вітгенштейн Лев Петрович[1]
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Чорного орла
Великий Хрест ордена Червоного орла
Командор ордена Марії-Терезії
CMNS: Вітгенштейн Петро Християнович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

СлужбаРедагувати

Батько його походженням з сімейства правителів графства Сайн-Вітгенштейна, вступив на російську службу за царювання Єлизавети Петрівни, був генералом російської служби. Вітгенштейн народився 5 січня 1769 (25 грудня 1768 по старому стилю) в Україні в Переяславі (за іншими даними — в Ніжині Чернігівської губернії). Службу почав підлітком. У 1781 році зарахований сержантом у Лейб-гвардії Семенівський полк. Брав участь у Польській кампанії (придушенні Повстання Костюшка 1794) під командуванням О. В. Суворова, брав участь в штурмі Праги.

Під час царювання імператора Павла I впав у немилість і був звільнений з армії.

Зі сходженням на престол Олександра I повернувся в стрій.

У війні з Польщею (1794-95) командував ескадроном, у 1799 командував Охтирським гусарським полком, у війнах проти Франції у 1805, 1806–1807 — гусарським полком. У франко-російську війну 1812 командував 1-м піхотним корпусом, який прикривав Петербург і під час відступу наполеонівської армії розбив французів біля Чашників. Але в подальшому проявив нерішучість і не зумів повністю виконати поставлене фельдмаршалом М. І. Кутузовим завдання — висунутися до річки Березини і спільно з армією адмірала П. В. Чичагова перегородити шлях наполеонівським військам, що відступали. В кінці 1812 — на початку 1813 року керував бойовими діями російських військ у Східній Пруссії. У 1813 році — після смерті М. І. Кутузова — головнокомандувач об'єднаними російсько-пруськими військами. Не впорався з керуванням великими силами, програв битви під Лютценом і Бауценом, за що був усунений від командування і 17 (29) травня замінений М. Б. Барклаем-де-Толлі. Під час кампанії 1813—1814 командував корпусом, з 1818 року — 2–ю армією. У 1826 році возведений новим імператором Миколою I в чин генерал-фельдмаршала.

На початку російсько-турецької війни 1828—1829 — головнокомандувач російською армією. Війна йшла вдало для Росії, але на початку 1829 року Вітгенштейн виклопотав звільнення через стан здоров'я.

У відставціРедагувати

У лютому 1829 вийшов у відставку. Жив у своєму маєтку Кам'янка Подільської губернії.[2]Петро Вітгенштейн, вирішивши використати винятково сприятливі умови місцевості, посадив тут виноградники. Він доставив до Кам'янки з Німеччини та Франції лози найкращого винограду: Піно, Мускат, Чауш, Шасла, Альварна та інші. Також він запросив в наш край з Німеччини потомствених виноградарів, яких і поселив на придністровських землях.

У 1834 році прусський король вивів його в гідність потомственого ясновельможного князя.

11 червня 1843 року по дорозі на лікування на мінеральні води Вітгенштейн помер у Львові. Похований у маєтку Кам'янка Ольгопольського повіту Подільської губернії.[3] За деякими даними, похований в католицькій каплиці святої Стефаниди,[4] побудованої в 1834 році за проектом Олександра Брюллова, як родинна усипальня Вітгенштейнів. Каплиця знаходиться в Дружноселье неподалеку від Гатчини.

НагородиРедагувати

 
Портрет Вітгенштейна П. Х. Франс Крюгер. 1853 рік.

Російські орденаРедагувати

Орден Святого Георгія:

  • 4 ступеня — 1 січня 1795 року
  • 3 ступеня — 12 січня 1806 року
  • 2 ступеня — 25 липня 1812 року

Орден Святого Володимира:

  • 3 ступеня — 29 вересня 1807 року
  • 1 ступеня — 16 листопада 1812 року

Орден Святої Анни:

  • 3 ступеня — 7 лютого 1798 року
  • 1 ступеня — 12 січня 1806 року

Орден Святого Олександра Невського:

Орден Святого апостола Андрія Первозванного:

Ордена іноземних державРедагувати

  • Австрійський орден Марії Терезії — 1813 рік
  • Прусський Орден Червоного орла — 1813 рік
  • Прусський Орден Чорного орла — 1813 рік

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати