Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

СлужбаРедагувати

Батько його походженням з сімейства правителів графства Сайн-Вітгенштейна, вступив на російську службу за царювання Єлизавети Петрівни, був генералом російської служби. Вітгенштейн народився 5 січня 1769 (25 грудня 1768 по старому стилю) в Українї в Переяславі (за іншими даними — в Ніжині Чернігівської губернії). Службу почав підлітком. У 1781 році зарахований сержантом у Лейб-гвардії Семенівський полк. Брав участь у Польській кампанії (придушенні Повстання Костюшка 1794) під командуванням О. В. Суворова, брав участь в штурмі Праги.

Під час царювання імператора Павла I впав у немилість і був звільнений з армії.

Зі сходженням на престол Олександра I повернувся в стрій.

У війні з Польщею (1794-95) командував ескадроном, у війнах проти Франції у 1805, 1806–1807 — гусарським полком. У франко-російську війну 1812 командував 1-м піхотним корпусом, який прикривав Петербург і під час відступу наполеонівської армії розбив французів біля Чашників. Але в подальшому проявив нерішучість і не зумів повністю виконати поставлене фельдмаршалом М. І. Кутузовим завдання — висунутися до річки Березини і спільно з армією адмірала П. В. Чичагова перегородити шлях наполеонівським військам, що відступали. В кінці 1812 — на початку 1813 року керував бойовими діями російських військ у Східній Пруссії. У 1813 році — після смерті М. І. Кутузова — головнокомандувач об'єднаними російсько-пруськими військами. Не впорався з керуванням великими силами, програв битви під Лютценом і Бауценом, за що був усунений від командування і 17 (29) травня замінений М. Б. Барклаем-де-Толлі. Під час кампанії 1813—1814 командував корпусом, з 1818 року — 2–ю армією. У 1826 році возведений новим імператором Миколою I в чин генерал-фельдмаршала.

На початку російсько-турецької війни 1828—1829 — головнокомандувач російською армією. Війна йшла вдало для Росії, але на початку 1829 року Вітгенштейн виклопотав звільнення через стан здоров'я.

У відставціРедагувати

У лютому 1829 вийшов у відставку. Жив у своєму маєтку Кам'янка Подільської губернії.[1]Петро Вітгенштейн, вирішивши використати винятково сприятливі умови місцевості, посадив тут виноградники. Він доставив до Кам'янки з Німеччини та Франції лози найкращого винограду: Піно, Мускат, Чауш, Шасла, Альварна та інші. Також він запросив в наш край з Німеччини потомствених виноградарів, яких і поселив на придністровських землях.

У 1834 році прусський король вивів його в гідність потомственого ясновельможного князя.

11 червня 1843 року по дорозі на лікування на мінеральні води Вітгенштейн помер у Львові. Похований у маєтку Кам'янка Ольгопольського повіту Подільської губернії.[2] За деякими данними похований в католицькій каплиці святої Стефаниди,[3] побудованої в 1834 році за проектом Олександра Брюллова, як родинна усипальня Вітгенштейнів. Каплиця знаходиться в Дружноселье неподалеку від Гатчини.

НагородиРедагувати

 
Портрет Вітгенштейна П. Х. Франс Крюгер. 1853 рік.

Російські орденаРедагувати

Орден Святого Георгія:

  • 4 ступеня — 1 січня 1795 року
  • 3 ступеня — 12 січня 1806 року
  • 2 ступеня — 25 липня 1812 року

Орден Святого Володимира:

  • 3 ступеня — 29 вересня 1807 року
  • 1 ступеня — 16 листопада 1812 року

Орден Святої Анни:

  • 3 ступеня — 7 лютого 1798 року
  • 1 ступеня — 12 січня 1806 року

Орден Святого Олександра Невського:

Орден Святого апостола Андрія Первозванного:

Ордена іноземних державРедагувати

  • Австрійський орден Марії Терезії — 1813 рік
  • Прусський Орден Червоного орла — 1813 рік
  • Прусський Орден Чорного орла — 1813 рік

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати