Відкрити головне меню

Роменська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 ім. П.І.Калнишевського

школа в Ромнах

Роменська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 імені П. І. Калнишевського — спеціалізований навчальний заклад в місті Ромни, Сумська область.

Роменська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 ім. П.І.Калнишевського
Назва на честь: Петро Калнишевський
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Ромни
50°44′42″ пн. ш. 33°29′20″ сх. д. / 50.745120000028° пн. ш. 33.48890000002777612° сх. д. / 50.745120000028; 33.48890000002777612Координати: 50°44′42″ пн. ш. 33°29′20″ сх. д. / 50.745120000028° пн. ш. 33.48890000002777612° сх. д. / 50.745120000028; 33.48890000002777612
Засновано 1877
Учителі
  • 132 осіб (2017)
Учні 873
Поверхів 2
Мова навчання українська
Адреса вул. Пушкіна, 15
E-mail mailto:school1.romny@gmail.com
mailto:school-1-romny@ukr.net
Сайт sites.google.com/site/szoshno1romny/

ІсторіяРедагувати

Пропозиція відкриття в місті жіночої прогімназії (чотирирічне навчання) належить предводителю дворянства Роменського повіту Федору Васильовичу Безпальчеву. Це питання обговорювалося в Роменській міській думі ще в 1866 році, а 11 липня 1877 року на засіданні думи було прийнято рішення про спорудження будівлі для жіночої гімназії на кошти цієї установи, повітового земства, заможних мешканців міста й повіту. На цьому ж засіданні було доручено міській управі клопотати перед попечителем Київської учбової округи про відкриття жіночої гімназії.

Питання про створення гімназії було вирішено позитивно, оскільки в м. Ромни до 60-х років ХІХ ст. не було спеціального закладу для навчання дівчаток, і 1877 року жіноча гімназія розпочала своє існування в найманих приміщеннях, а тим часом почалося будівництво двоповерхового кам’яного приміщення по великій Роменській вулиці, як про це пише І.О. Курилов у «Роменській старині».

На будівництво гімназії були зібрані пожертви. Участь у цій акції брали губернське й повітове земства та громада міста.

Нова споруда, будівництво якої було завершено в 1878 році, в архітектурному плані стала однією з найкрасивіших оригінальних будівель міста, представляючи собою своєрідний синтез окремих стильових форм українського бароко й класицизму в місцевій інтерпретації.

З писемних джерел відомо, що 15 вересня 1879 року в гімназії відбулися урочистості з нагоди перших роковин. У промові члена опікунської ради та лікаря гімназії Михайла Івановича Кузнєцова була підкреслена роль члена опікунської ради Омеляна Якимовича Бабакова, який потурбувався про придбання місця для гімназії і за керівництва якого будівництво було доведено до кінця в такі короткі строки. Також було вшановано пам’ять почесного жителя міста Ромен - Мойсея Йосиповича Литвиненка, який у своєму заповіті назначив 10 000 рублів на жіночу гімназію, щоб на проценти з цього капіталу виховувалися бідні діти, здебільшого уродженці Ромен.

Першою начальницею гімназії у 1877 році стала Софія Іванівна Кизимова.

Важливу роль у функціонуванні закладу відіграв почесний громадянин міста Ромен, предводитель дворянства, голова опікунської ради Григорій Миколайович Навроцький.

У 1883 році на чолі гімназії стала Ольга Парменівна Навроцька, а з 16 січня 1889 року до початку ХХ ст. – Катерина Василівна Чаговець.  Учителів разом з начальницею й наглядачкою нараховувалося 20 чоловік. Усі вчителі мали вищу освіту. Чоловіки-педагоги викладали в старших класах, жінки – у молодших. З документів видно, що жалування начальниці гімназії (Чаговець К.В.) за рік становило 600 крб. плюс за уроки російської мови 385 крб. Також учителям надавалася матеріальна допомога на лікування за рахунок місцевих коштів.

На початку 20-го століття гімназію очолювала Ольга Чигринцева, яка виконувала свої обов’язки до 1919р.

У гімназії працювала  шкільна бібліотека. Підтвердженням є звіт повітової земської управи про забезпечення коштами гімназії, з якого видно, що вчитель російської словесності, колезький асесор Семен Андрійович Денисівський з 1893 року отримував платню за посаду бібліотекаря 60 карбованців щорічно.

Як педагоги, так і вихованки гімназії були вибагливими цінувальниками високого мистецтва. Із задоволенням відвідували виставки робіт художників, ходили на концерти, вистави як своїх так і заїжджих артистів. У жіночій гімназії була поширена форма ансамблевого виконавства музичних творів. Архівні джерела розповідають про постановку опери Михайла Глінки «Життя за царя» у переробці

К. Лукашевич у Роменській жіночій гімназії.

У Роменському краєзнавчому музеї експонується відгук гімназисток про відвідування вистави «Безталанна» за участю  Марії Заньковецької, який відома акторка зберігала до останніх днів свого життя. Він був переданий до музею пізніше нащадками М. Заньковецької.

Учениці середніх жіночих навчальних закладів протягом усього часу навчання вивчали Закон Божий, чистопис, російську, німецьку та французьку мови, російську словесність, географію, історію, природознавчу історію, арифметику або математику, фізику, педагогіку, рукоділля, малювання, співи, танці, космографію, гігієну, латинську і англійську мови, українську мову (з 1917 р.), філософську пропедевтику, господарювання, гімнастику, хоральний спів.

У гімназії діти навчалися з 8-9 років. До підготовчого класу набирали 7-8- річних дівчаток. Плата за навчання в підготовчому класі становила 20 карбованців, в 1-му – 35крб, в 2-4-му – 40 крб, в 5-7-му – 45 крб, у педагогічному – 60 крб на рік, а за необов’язкові предмети- по 5 крб за кожний щорічно. Виховувалось у останній чверті ХІХ ст. до 300 дівчаток різних станів населення міста, повіту та інших населених пунктів Полтавської губернії. У Роменській жіночій гімназії навчалися такі видатні земляки: професор, доктор педагогічних наук, заслужений учитель України Тетяна Федорівна Бугайко, майстер художньої кераміки, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії СРСР О.Черепанова, заслужена вчителька України Неоніла Омельченко.

У 1907 році до Роменської жіночої гімназії вступає Тетяна Федорівна Бугайко, у майбутньому перша в Україні жінка – доктор педагогічних наук. Ось що вона згадує: «Дев’яти років я вступила до жіночої гімназії, підготувавшись до екзаменів самотужки. У дванадцять років я одержала свої перші п'ять карбованців за двомісячні заняття з меншою ученицею. З того часу починаються мої перші репетиторські заробітки». У творчій співдружності з Федором Федоровичем Бугайком Тетяна Федорівна написала понад 200 праць на методичні й літературні теми, видала 65 книжок, підручники з української літератури. Серед ґрунтовних праць подружжя Бугайків можна виокремити такі: «Вивчення творчості Лесі Українки в середній школі», «Українська література в середній школі. Курс методики», «Майстерність учителя-словесника», «Бесіди з молодими словесниками в 5 - 6 класах», «Навчання і виховання засобами літератури».

У «Записках краєзнавців» (випуск перший, Ромни, 1963 рік) уміщена така статистична інформація про Роменську жіночу гімназію:

Рік Число

паралельних класів

Кількість учнів Число вчителів Джерела фінансування Приміщення
Казна Ін.джерела Всього
1911 7 656 34 800 49492 50292 Власне
1912 7 647 23 900 46151 47051 Власне
1913 7 660 32 900 47006 47906 Власне
1914 7 647 20 1000 53700 54700 Наймане

У Роменському краєзнавчому музеї зберігається «Звіт Роменської Повітової Земської Управи з народної освіти» за 1912-1914 роки, у якому міститься детальна інформація про становий склад учнів, їх нагороди та про стипендіатів.

Звіт Роменської Повітової Земської Управи по Народнійосвіті за 1912, 1913, 1914 роки.

Відомості про учнів. 1912 р 1913 р 1914 р
На 1 січня навчального року було учнів в школі 647 660 647
Прибуло за рік 137 117 110
Вибуло за рік з різних причин 22 41 16
Закінчили курс VII і VIII класів 101 89 83
На кінець року становило: 658
Осіб міського населення 541 504
Осіб повітового населення 70 96
Осіб інших губерній 49 47
Із них за станами:
Потомственні дворяни 36 48 44
Чиновники 74 60 79
Духовенство 32 32 31
Почесні громадяни та купці 68 63 66
Міщани та цеховики 307 274 256
Козаки 64 77 92
Потомственні почесні громадяни - 10 7
Селяни 79 83 83
Із них за віросповіданням:
Православні 445 441 468
Римо-католики 2 5 8
Інші християни (протестанти та греко-католики) 3 4 3
Юдеї 210 197 179
Інші не християни - - -
Кількість людей, яким відмовлено (за конкурсом  або через недостачу вільних місць) 73 33 43

У гімназії вчителював майбутній професор, ректор Української Богословської Академії в Мюнхені Григорій Ващенко, який формулу своєї педагогіки стисло визначив у словах: "Служіння Богові та Україні". Причому служіння Богові професор Г. Ващенко стверджує як служіння абсолютній Правді, Красі, Справедливості й Любові, а нації як реальній земній спільноті, у якій ці абсолютні вартості мають знайти своє втілення. Григорій Ващенко брав активну участь у курсах українознавства для народних учителів у 1917 році. Він згадує: «Я рішуче готувався до кожної лекції з української мови, літератури, психології… Курси українізації в розбудові української школи у всіх школах міста з початку навчального року навчання проводилося українською мовою». Завдячуючи великому авторитету Григорія Григоровича серед земляків і громадськості, його копіткій і наполегливій праці на користь українізації освіти справа національного відродження мала суттєві успіхи.

У 2007 році за ініціативою Парламенту Учнівської Демократичної Республіки на фасаді школи встановлена меморіальна дошка на честь видатного педагога, публіциста Г. Ващенка.

У гімназії побувало багато видатних постатей того часу. Саме сюди для виступу на творчому вечорі були запрошені представник гетьмана осавул Никифор Іванович Блаватний, український поет Микола Вороний та оперна співачка Марія Литвиненко-Вольгемут, коли приїздили до Ромен у 1918 році на урочистості, присвячені відкриттю першого у світі монументального пам’ятника Т.Г. Шевченкові.

Наприкінці 1919 року Роменська жіноча гімназія припинила своє існування у зв’язку з реорганізацією освіти за Радянської влади. Відразу після захоплення більшовиками влади на Роменщині у грудні 1919 року почалося докорінне нищення царської системи освіти. На базі гімназії була утворена друга Радянська трудова школа ІІ ступеня.

За основу взято семирічний термін навчання, тому 8 клас у колишній жіночий гімназії був розпущений.

1 січня 1920 р. в приміщенні колишньої жіночої гімназії відбувся учительський з’їзд, організований відділом освіти. На порядку денному були розглянуті такі питання: шкільне самоуправління, організація занять у школі, курси вчителів, ремесло й художня освіта, трудовий принцип у школі.

Основою виховання в новій радянській школі стає комуністична ідеологія.

На початку 1920-х років освіта переживає важкі часи. Це не тільки ломка ідеології, а й матеріальні та фінансові труднощі. Проблемою стало розміщення червоноармійських частин у шкільних приміщеннях, заняття в деяких школах довелося припинити.

Як відомо, освіта у 20-х роках не була обов’язковою. Навчання у 1924-1925  н. р. починалося 1 вересня і тривало до 15 червня, а в 1926-27н.р. з 1 вересня по першу половину травня.

У 20-х роках у ІІ трудовій школі викладав малювання відомий український художник Віктор Коровчинськи (1890-1949). Навчався в КХУ (1910-1913) та Московському училищі живопису, скульптури і зодчества у К. Коровіна (1914-1918).  В 1918-1930 роках жив у Ромнах, з 1930 - у Москві. Член Асоціації художників Червоної України (1923-1929) і Українського Художнього об’єднання.  Автор жанрових картин, портретів та пейзажів. Картини автора зберігаються в Роменському краєзнавчому музеї: «Портрет матері» (1916), «Перше радіо на селі» (1920-і), «Клубна робота» ( 1928), «Куткові збори» (1929), «Колгоспний двір» (1933), «Ремонт тракторів у МТС» (1934), «Останні вісті» (1943), «Початок осені» (1946), «До школи» (1948).

Наприкінці 20-х років під час чергової реорганізації освітніх закладів у приміщенні колишньої гімназії розмістили школи № 3 та  № 4, одна з яких була українською, а друга – російською. Переоформленій в 20-х роках школі № 1 було відведено три будівлі: по вул. Кірова, 12 (1-3 класи), по вул. Кірова, 37 (4-5 класи), по вул. Луценка,17 (6-7 класи). Перший директор школи № 1 був родом з Перекопівки й носив прізвище Гулак.

Із свідчень Солодкої Майї Михайлівни: «Тікаючи від голодомору з Донбасу, приїхала у Ромни і влаштувалася на роботу в їдальню Совпартшколи, яка теж знаходилася у приміщенні нинішньої школи №1».

30-ті роки були тяжким випробуванням. В освіті панував ідеологічний тиск.

Значна увага приділялася вивченню військової справи.

У 30-х роках у приміщенні колишньої гімназії були розміщені дві школи: школа №3 та школа №4. Педагогічний колектив зі спогадів найстарішого учня Петра Галенка був приблизно таким: учитель математики – Зінаїда Мартинівна Кулик, учитель фізики – Микола Михайлович Зборовський, учителька російської мови – Марія Минівна Приймак, учитель української мови – Марія Степанівна, учитель німецької мови – Пилип Пилопович Саварваль. При німецькій окупації Саварваль змінив прізвище на Зауверуваль і став прокурором Ромен. Поселився в приміщенні по вулиці Луценка, 17 (стоматологічна поліклініка), зробив його своїм будинком, увівши до власного землеволодіння той гектар саду, який до війни належав школі.

У цей період у школі навчався самобутній художник і скульптор, автор новітнього герба м. Ромни та пам’ятника Петру Калнишевському Микола Колесов.

Під час німецької окупації нумерація шкіл була відсутня, тому що їх було 2-3 не більше, а колишні приміщення шкіл були використані фашистами на власний розсуд. Так у 3-й школі розміщувалось нічне казино, у теперішній 2-й – госпіталь, а в приміщенні школи №1 була розташована німецька військова частина (будівельний батальйон), декілька кімнат займала рембудконтора. Роменці згадують ще про склади (зокрема склад солі, що в майбутньому спричинило помокріння однієї із стін). Після вигнання німців з міста 16 вересня 1943 року більшість споруд була пошкоджена німецькими підривниками-мінерами або радянською й німецькою артилерією чи авіацією. Зокрема в приміщенні нинішньої першої школи був частково зруйнований другий поверх і дах.

З 1943 до 1952 року триває процес відбудови приміщення. У 1944 році при введенні роздільного навчання школи в місті були поділені на жіночі і чоловічі. Школа №1 стала середньою жіночою і тимчасово розміщувалась у вцілілому будинку по вул. Луценка, 17 (зараз приміщення стоматологічної поліклініки) та у приміщенні нинішньої школи №2 по вул. Соборна, 33.

Після війни директором школи був Гакал Василь Леонтійович. Теплі слова про нього зустрічаємо у спогадах учнів.

У цей час учителями працювали Чемерис, Зборовська, Науменко, Коба, які були яскравим прикладом «творчго піднесення й самовідданої праці над виконанням завдянь, що стоять перед школою». (Із статті «Вищий рівень навчально-виховної роботи в школах!», з газети «Прапор жовтня» 31.08.1947 рік).

З 1950 по 1955 рік директором школи була Тригуб Ганна Юхимівна.

Детальні спогади про навчання в школі записала Манойленко Софія Вульфівна, яка закінчила школу №1 у 1952 році.

«Вначале директором нашей школы был Гакал Василий Леонтьевич. Относился к нам строго, но как отец. Завучем была Шапошникова Нина Сергеевна. После Гакала директором стала Тригуб А.Е. Мы никогда не слышали от нее громкого слова, она всегда держала себя в руках. Нашу первую учительницу звали София Федоровна. Она приносила старые газеты, книги и раздавала нам листы, на которых мы писали. Помню, за зубной поликлиникой со двора были наши участки, где мы выращивали овощи, цветы, травы. В 1952 году мы окончили школу и выпускной вечер отмечали в помещении зубной поликлиники.»

А ось спогади про цей час Хижняк Ольги Григорівни жительки міста Ромни 1930 року народження: «До війни я вчилася три роки у школі №3, а з 1 вересня 1943 року продовжила навчання у школі №1, так як учні школи №3 були поділені: хлопці залишилися навчатися у школі №3, а дівчата перейшли до школи №1. У 1943 році школу почали відбудовувати, й ми вчилися в маленьких приміщеннях, що знаходилися поруч зі школою. Пам’ятаю прізвище першого повоєнного директора – це Гакал Василь Леонтійович. Пам’ятаю вчителя історії Германа Григорія Юхимовича та географії- Оксюк Оксану Іванівну. Дуже любила ці предмети й тому добре запам’ятала вчителів. Усі вчилися з великим бажанням, хоч умови були тяжкі: писали на газетах дерев’яними ручками з перами, чорнильниці носили з собою, на клас було 2-3 підручники».

Спогади Вертій Ганни: «У1939 році моя сім’я переїхала з села Семенівка  Липоводолинського району до міста Ромни і я вступила до 4 класу школи № 1.Під час окупації в 1941-1943 роках навчання припинилося і відновилося у 1944 році. У 15 років довелося ходити до 6 класу. Ми були переростками, тому навчатися було складно. Школу я закінчила у 18 років (8 клас)».

Спогади учениці школи Вовк Лідії (роки навчання 1946-1956):

«Моїм класоводом була Харенко Євдокія Степанівна. Ми вчилися у приміщенні по вулиці Соборній (зараз школа №2). У приміщенні стоматологічної поліклініки були розміщені 5 класів. З 1952 року ми почали навчання у відбудованій школі по вулиці Пушкіна,15. Тут навчалися тільки дівчата. Усі мали якісь доручення, я була загоновою вожатою.

Добре пам’ятаю смерть Сталіна. У школі були відмінені заняття, була лінійка, на якій виступали вчителі. Усі схвильовані, плакали.

З 1 вересня 1954 року разом з дівчатами у нашій школі почали вчитися і хлопці.

А у 1965 році після закінчення педінституту я прийшла працювати в школу вчителем математики й пропрацювала тут до 1995 року».

У подальшому школа жила, будувалася, зміцнювалася матеріально  завдяки умілим керівникам -директорам. Нашу школу очолювали:

1955-1962 – Василега Олексій Петрович. Завдяки його старанням у 1955-56 роках біля школи  був посаджений сад. Крім фруктових дерев учні висадили і кущі смородини.

1962-1965 – Сокол Іван Сергійович. Як згадує І.Г.Резніченко (вчителька), сім’я директора проживала в приміщенні шкільної бібліотеки. Вона характеризує його як добру, урівноважену людину, яка ніколи не йшла на конфлікти.

1965 -1966 – Гакал Василь Леонтійович (двічі обіймав посаду директора)

1966-1971 – Супрун Микола Андрійович, історик, ветеран Великої Вітчизняної війни (льотчик), дуже ініціативна та творча людина.

1971-1979 – Савченко Іван Юхимович.

1979-1985 – Овсійко Микола Федорович

З 1985 - Судьїна Валентина Володимирівна

ПосиланняРедагувати