Роман Дмитрович Рахманний (справжнє прізвище: Олійник, псевдо.: «Роман Рахманний», «Роман Хміль», «Romain d'Or», «Ромен Дор»; нар. 26 грудня 1918, с. Піддністряни, нині Стрийський район, Львівська область — пом. 24 червня 2002, Монреаль, Канада) — український публіцист, літературознавець та радіокоментатор, член УВАН, НТШ, Національної спілки письменників України, Міжнародного ПЕН-клубу, Спілки українських письменників в екзилі, Спілки українських журналістів у Канаді.

Роман Рахманний
Роман Дмитрович Олійник
Ім'я при народженні Роман Дмитрович Олійник
Прізвисько «Роман Рахманний», «Роман Хміль», «Romain d'Or», «Ромен Дор»
Народився 26 грудня 1918(1918-12-26)
Піддністряни, Жидачівський район, Львівська область, Україна
Помер 24 червня 2002(2002-06-24) (83 роки)
Монреаль
Країна  Республіка Польща
 Українська держава
 Канада
Діяльність письменник, літературознавець, публіцист
Відомий завдяки журналіст-публіцист, літературознавець, історик
Alma mater Торонтський університет
Знання мов українська
Членство Національна спілка письменників України, Наукове товариство імені Шевченка, Українська вільна академія наук і ПЕН-клуб
Партія  ОУНР
У шлюбі з Надія Хмара-Олійник

Життєпис ред.

Народився 26 грудня 1918 року. Закінчив школу у Львові, навчався у богословській академії (1937-39, 1941—1944).

У 1939 році, після окупації радяеською ладою Західної України, Роман Олійник виїхав на Лемківщину, де вчителював та працював у підпільній мережі ОУН(б).

Учасник похідних груп ОУН на Південь України, співредактор підпільних видань УДА й УГВР. Восени 1941 року Роман Олійник повернувся у Львів і продовжив навчання у Богословській академії, яку закінчив у 1944 році з відзнакою.

На еміграції в Німеччині з 1945 року. Мешкав у місті Фюрт, Баварія. Співпрацював з Проводом Закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН) та ЗП УГВР. Редагував бюлетені «Український Інформатор» та «Наш шлях» (1945-1946), керівник Української пресової служби (194648), співредактор і співвидавець часописів «Час» (Фюрт-Нюрнберг, 1945—1948), «Українська трибуна» (Мюнхен, 1946—1948).

З 1949 в Канаді. Одружився з Надією Хмарою. Був серед ініціаторів створення громадської організації «Ліга визволення України».

Здобув науковий ступінь магістра слов'янських літератур у Торонтському університеті.

Головний редактор «Гомону України» (1949-51).

У 1959 році переїхав з родиною в Монреаль, працював на посаді редактора й диктора в українській Секції міжнародної служби «Радіо Канада», згодом став її керівником.

1962 року здобув науковий ступінь доктора філософії.

З 1964 року член редакційної колегії часопису «Сучасність», а з 1970 року і часопису «Нові дні».

опівр. численних українських періодичних видань за кордоном; статті в голландській, норвезькій, французькій, англійській і американській пресі.

Студіював у Торонтському і Монреальському університетах. Захистив дисертацію (1962). Працював викладачем української літератури, радіокоментатором. Очолював українську секцію канадського радіо (1975—1984).

Творчість ред.

Автор книг :

  • «УПА в Західній Європі» (1948)
  • «Кров і чорнило» (1960)
  • «Будівничий першої Української Народної Республіки» (1966)
  • «На п'ятдесятій паралелі: Статті і коментарі: 1959–1969.» (1969)
  • «На порозі другого півстоліття» (1970)
  • «Не словом єдиним» (1971)
  • «Червоний сміх над Києвом» (1971)
  • «Державницька слава УПА» (1982)
  • «Вогонь і попіл» (1974)
  • «Чому політичний Тарас Шевченко?» (1976)
  • «Самовизначення християнської України» (1977)
  • «Вогні самостійної України: Розмови з молодими» (1978)
  • «В обороні української справи» (1979, англ. мовою)
  • «Дмитро Донців і Микола Хвильовий: 1923–1933» (1984)
  • «Україна атомного віку», т. 1–3. (1987–1991)
  • «Роздуми про Україну: Вибрані есеї та статті 1945–1990» (1997)
  • «Літературно-ідеологічні напрямки в Західній Україні, 1919–1939 роки». (1999)
  • «Публіцист мислі і серця» (2000)

праць :

  • «Українська міжнародна політика з позиції власної сили» (1963)
  • «До письменниці Ірини Вільде» (1964)
  • «Дума про наймолодшого брата» (1965)
  • «Преса Української РСР» (1967)
  • «За гідну українську державу: лист до українських літераторів в УРСР» (1968)
  • «Жива Україна» (1969)
  • «Поїзд, що йде крізь наше серце» (1969)
  • «За діялог між українцями: відповідь Д. Павличкові» (1970)
  • «Слово в обороні Лемківщини» (1974)[1]

Автор спогадів «Інцидент по дорозі до Криму» про арешт німцями частини «А-I»[2].

Автор передмови до книги Михайла Брайчевського Приєднання чи возз'єднання? (Критичні зауваги з приводу однієї концепції) — Торонто: Видавництво «Нові Дні», 1972. — 66 с.

Нагороди ред.

Джерела ред.

Література ред.

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.; Бугаєва О. Роман Рахманний // Українська біографістика: Збірник наукових праць. — К.,1999. — Вип. 2. — С.121-125; Бугаєва О. Роман Рахманний // Народжені Україною: Меморіальний альманах у 2-х томах. — К., 2002. — Т. 2. — 390—391.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Ковалів Ю. Літературознавчі осяяння Романа Рахманного //Слово і час. — 1999. — № 4. –С. 72.
  • Олійник Н. Публіцист крізь призму критики // Рахманний Р. Україна атомного віку: Есеї і статті, 1945—1986. — Торонто: Гомін України, 1987. — Т. 1. — С. 10-22.
  • Погребенник В. Слово-зброя: Література у творчому набутку Романа Олійника-Рахманного. Навч.посібник. — К., 2003.
  • Публіцист мислі і серця: Збірник праць на пошану 80-річчя Романа Олійника-Рахманного /Упор. Ф. Погребенник, передм. І. Дзюби. — К.: Четверта хвиля, 2000. — 335 с.

Примітки ред.

  1. Слово в обороні Лемківщини. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 16 травня 2021. 
  2. Слово-зброя. Література у творчому набутку Романа Олійника-Рахманного (публіцистика, есеїстика, літературознавство). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 16 травня 2021. 
  3. Рахманний Роман Дмитрович [Архівовано 16 травня 2021 у Wayback Machine.] Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка