Відкрити головне меню

В'ячесла́в Костянти́нович Розвадо́вський (12 вересня 1875(18750912), Одеса — 18 січня 1943, Ташкент) — видатний український художник, педагог, популяризатор народного мистецтва.

Розвадовський В'ячеслав Костянтинович
Розвадовський В'ячеслав Костянтинович.jpg
Народження 12 (24) вересня 1875(1875-09-24)
Одеса
Смерть 18 січня 1943(1943-01-18) (67 років)
  Ташкент, тепер Узбекистан
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Жанр живопис
Навчання Одеська художня школа,
Петербурзька академія мистецтв
Діяльність художник
Вплив А. Куїнджі

Розвадовський В'ячеслав Костянтинович у Вікісховищі?

Короткий життєписРедагувати

Народився В'ячеслав Розвадовський в Одесі 12 вересня 1875 року в родині службовців-залізничників. Але своє життя пов'язав з мистецтвом. Його навчання в Одеській рисувальній школі (1890—1894) підтвердило особливий талант у нього до малювання. Згодом В'ячеслав Розвадовський продовжив студії у Вищому художньому училищі при Академії мистецтв у Петербурзі (1895—1897), там же закінчив педагогічні курси (1899).

Трудова та творча діяльністьРедагувати

Перший успіх до Розвадовського прийшов 1900 року, коли його картина «На Україні» здобула перемогу на творчому конкурсі Академії мистецтв; тоді ж він отримав звання художника, чин десятого класу при вступі на державну службу, а також право викладати малювання в навчальних закладах. Закінчивши навчання, молодий художник багато малює, бере участь у багатьох виставках, публікується у мистецьких журналах.

Повернувшись в Україну та оселившись у Кам'янці-Подільському, В'ячеслав Розвадовський заснував мистецьку школу з українською мовою навчання для дітей із незаможних сімей, а також інтернат при ній. За два роки школа налагодила випуск подільської художньої кераміки. Водночас він клопочеться організацією пересувних народних художніх виставок. Першу з них відкрили у червні 1904 року в Києві на Володимирській гірці, а далі вона побувала в містечках Київщини та Подільській губернії. Наступні народні художні виставки знайомили широке коло українців з творами мистецтва у Херсонській, Харківській, Чернігівській губерніях, Бесарабії… Загалом на виставках експонували 285 творів 74 художників, серед них: Куїнджі, Рєпіна, Реріха, Кустодієва, братів Маковських, Болдирєва, твори з фондів Ермітажу, київських збірок. Мріяв художник побувати з такою виставкою і в Галичині, яка перебувала у складі Австро-Угорщини. Однак не судилося.

Глибокі українознавчі зацікавлення спонукали Розвадовського до вивчення народного мистецтва Гуцульщини. Художник побував у багатьох селах, вивчав побут і мистецтво гуцулів, збирав вироби домашнього промислу. Тут він створив низку пейзажів, серед яких: «Весна у горах Карпатах», «Бузкові сутінки. Карпати», а також портрети — «Килимарка Марія. Косів», «Гуцул з Брустур», «Молода полонянка», «Лірник», «Гуцулка на плоті» тощо. Згодом його твори на гуцульську тематику експонували на виставках в Україні та Росії. В. Розвадовський був знайомий з багатьма народними майстрами гуцульського краю, зокрема з відомими різьбярами Василем Шкрібляком та Іваном Семенюком.

Перебування в Галичині відобразилося не лише на мистецькій, а й на життєвій долі художника. Він одружився з Романною Дудикевич, донькою знаного коломийського громадського діяча Володимира Дудикевича Із 1908 року він жив у будинку тестя на сучасній вулиці Валовій, 15.

У 1911—1912 роках В. Розвадовський — учасник Всеросійського з'їзду художників у Петербурзі, організатор художньо-промислового відділу і виставки творів народного мистецтва Гуцульщини. Тоді ж отримує призначення на посаду викладача в Ташкентському Алексєєвському комерційному училищі.

Під час Першої світової війни В. Розвадовський працював серед біженців та військовополонених галичан, чехів, сербів. Організував для них інтернат і столярні майстерні, а згодом влаштував аматорську виставу «Запорожець за Дунаєм».

Із 1917 року Розвадовський — викладач II Ташкентської жіночої гімназії, згодом — школи ім. Ушинського (1917—1921), член комітету з організації Ташкентського університету, де читає лекції з історії мистецтв. Разом з просвітницькою діяльністю він займається і проблемами розвитку декоративно-ужиткового мистецтва, відродженням кераміки, килимарства тощо.

1923 року, коли в Москві готували виставку досягнень союзних республік, В. Розвадовський увійшов до складу Туркестанського виставкового комітету. Тоді в українському павільйоні він влаштував виставку творів народних майстрів Гуцульщини — «Куток Гуцульщини в Східній Галичині, частині українського народу під Польщею». 1987 року донька художника Тамара передала їх Коломийському музеєві народного мистецтва Гуцульщини.

В'ячеслав Розвадовський залишив по собі надзвичайно багату творчу спадщину. В Україні він створив понад сотню багатожанрових полотен. Частину творів художника зберігають у музеях України, зокрема в Кам'янець-Подільському історичному музеї-заповіднику та Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського в Коломиї. Це «Наталочка» (портрет доньки Олени Кисілевської), а також афіша «Вистава домашнього промислу в Коломиї», яка відбулась 21-30 вересня 1912 року (вона засвідчує, що мистець був причетний і до виставкової діяльності в Коломиї). Мистецька спадщина Розвадовського — пейзажі й жанрові картини («Гуцулка», «Гопак», «Жнива», «У Бескидах», «Над Дніпром» та ін.).
Його перебування в Туркестані теж позначилося багатьма роботами, в яких знайшли відображення азійські реалії. Серед творчого доробку — картини «Каракулівнцтво», «Старий туркмен».

Помер у Туркестані 1943 року.

Вшанування пам'яттіРедагувати

Повернення В'ячеслава Розвадовського на свою батьківщину розпочалося з колективної виставки художників XIX—XX ст. у Львові (1962).
Ювілейна виставка творів художника відбулась у Кам'янці-Подільському з нагоди його 100-річного ювілею (1975).
Згодом, у 1977 році, персональну виставку мистця представили і в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини. Вона засвідчила багатогранний талант В'ячеслава Розвадовського, для якого Коломия теж стала рідною домівкою.

ДжерелаРедагувати

Електронні джерелаРедагувати