Відкрити головне меню

Мико́ла Рого́вич (18551913), лікар і громадський діяч, син Опанаса Роговича.

(10 грудня (за іншими документами 9 і 4 грудня) 1855, Прилуцький повіт, нині Чернігівської обл. — 17 червня 1913 за ст.ст., Зонбаден, Німеччина) — професор медицини, член ради Катеринославської «Просвіти», обраний на загальних зборах товариства 26 вересня 1911.

Походив з сім’ї дідича Прилуцького повіту. Батько Опанас Семенович Роговим, за архівними матеріалами управління Київського учбового округу, — професор ботаніки Київського університету був збіднілим дворянином Стародубсько-го повіту Чернігівської губернії, багато працював над збиранням народних назв рослин української природи. Спільно з братами Опанас Семенович володів 15 душами селян. Він був одружений з дочкою штаб-ротмістра Уляною Яківною Бо-гаєвською і від цього шлюбу мав сина Миколу та дочок Лідію (1857) і Софію (1867).

У 1880 Р. закінчив медичний факультет Київського університету зі ступенем лікаря. 29 листопада 1885 медичним факультетом Київського університету був

удостоєний ступеня доктора медицини після успішного захисту дисертації «До

вчення про псевдомоторну дію судинно розширюючих нервів». До 1890 — приват-доцент Київського університету. Потім переїхав до Томська, де 1 квітня 1890 був затверджений на посаді екстраординарного професора по кафедрі хірургічної патології і хірургічної факультетської клініки. Від 21 квітня 1895 — ординарний професор по кафедрі хірургічної патології і хірургічної факультетської клініки. Він читав лекції з хірургічної патології і терапії. За спогадами проф. В. М. Миша, завдяки йому студентам завжди надавалася можливість активної участі у житті хірургічної клініки. У 1891 — 1909 очолював хірургічну факультетську клініку з моменту її відкриття.

У клініці, одній з перших у Росії, були впроваджені асептика і антисептика. Р. здебільшого займався практичною роботою і його наукова спадщина невелика. Він брав активну участь у роботі Товариства природознавців і лікарів, головою якого він обирався в 1893. Неодноразово з науковою метою виїздив за кордон. 2 жовтня 1907 був виключений зі штату професорів Томського університету за вислугою років на пенсію. Після виходу у відставку (1909) вирішив повернутися в Україну. Другим шлюбом був одружений на дочці спадкового почесного громадянина — Єлизаветі Петрівні Га-даловій. Купивши місце у Катеринославі, за своїм смаком збудував тут будинок. Особняк професора медицини Р. знаходився по вул. Крутогірній (нині — вул. Ро-гальова, 3). Фасадом він виходив на вулицю. Так здійснилася його давня мрія про свій затишний куточок на рідній Україні. У Другу світову війну будинок зруйновано. До нашого часу за цією адресою зберігся дворовий корпус і залишки фонтану перед двоповерховим будинком.

На засіданні Катеринославської ученої архівної комісії 14 листопада 1909 Д.Яворницький запропонував обрати проф. Р. членом комісії. На тому ж засіданні обраний. Затверджений членом Катеринославської «Просвіти» на загальних зборах товариства 26 вересня 1911. Того ж дня обраний членом ради товариства.

У Катеринославі Р. без жодної платні взяв посаду хірурга лікарні Червоного Хреста, бо звичка до праці вимагала щоденної роботи. Також він входив до складу міської санітарно-виконавчої комісії з питання про заходи боротьби з холерою.

На засіданні 25 червня 1910 «комісія одноголосно ухвалила: просити М. О. Роговина по змозі у найближчий час збудувати на базарах поливні і розбірні крани, причому вода для пиття кружками і відрами має відпускатися безплатно». («Южная заря». — 1910. — 27 червня).

Тим літом у Катеринославі побував визнаний фахівець, один з фундаторів вітчизняної наукової епідеміології професор Данило Заболотний (1866 — 1929), згодом президент Всеукраїнської Академії наук. Його приїзд був пов’язаний з епідемією холери і проф. Р. тісно співпрацював з Заболотним.

Як українець, професор Р. вірив, що український народ зможе вибороти собі право на самостійне культурне існування, дуже цікавився справами просвітнього руху. Він придбав славу, особливо серед катеринославської бідноти, не лише досвідченого лікаря, але й доброї, з чуйним серцем людини. Та недовго судилося професору тішитися вигодами спокійного життя.

У грудні 1911 після гнітючки (вид лихоманки) він занедужав на запалення легенів, хвороба виявила значні хиби серця. Після трьох-чотирьох місяців хвороби, трохи одужавши, продав усе своє майно та виїхав за кордон з метою лікуватися і назавжди там жиги. Писав звідти листи, повні смутку та журби за рідною країною.

Від початку травня 1913, очевидно, почувався гірше, бо знайомі перестали отримувати від нього листи. Звістка про смерть професора надійшла від меншого сина небіжчика — адвоката Сергія. Катеринославські просвітяни цінували Р. як щиру людину і невтомного працівника.

Літ.: М. О. Роговим (некролог). // Дніпрові хвилі. — 1913. — № 15 — 16. — С. 240; Профессора Томского университета. Биографический словарь. Вып. I, 1888 — 1917. — Томск.: Издательство Томского университета., 1996. — С. 210 — 212.


Закінчив медичний факультет Київського університету, був асистентом професора Володимира Томси, потім Сергія Чир'єва.

Доцент хірургії Київського університету, згодом професор хірургії Томського університету; пізніше лікар у Катеринославі й діяч тамтешньої «Просвіти».

Учень Григорія МінхаВідкрив явище псевдомоторної іннервації (контрактура Роговича), яке у 1885 році описав у дисертації «До вчення про псевдомоторну дію судинорозширювальних нервів».

ЛітератураРедагувати