Відкрити головне меню

Орфографі́чна рефо́рма 1917–1918 ро́ків — полягала в зміні ряду правил російського правопису, серед яких найпомітнішим виявилося вилучення декількох літер зі складу російської абетки.

Історія реформиРедагувати

Реформа обговорювалася і готувалася задовго до її практичного проведення. Вперше вона оформилася у вигляді «Предварительного сообщения» Орфографічної підкомісії при Імператорській Академії наук під головуванням О. О. Шахматова (1904). У 1911 році особлива нарада при Академії наук в загальному вигляді схвалила роботу попередньої комісії і винесла із цього приводу свою резолюцію: детально розробити основні частини реформи; відповідна ухвала була опублікована в 1912 році. З того часу з'являються одиничні видання, надруковані за новою орфографією. Офіційно реформа була оголошена 11 (24) травня 1917 року у вигляді «Постановлений совещания по вопросу об упрощении русского правописания», а 17 (30) травня на підставі вказаних матеріалів Міністерство народної освіти Тимчасового уряду наказало опікунам округів негайно провести реформу російського правопису; ще один циркуляр вийшов 22 червня (5 липня). Втім, реформа тоді почалася тільки в школі, що було підтверджене декретом радянського Народного комісаріату освіти від 23 грудня 1917 року (5 січня 1918 року за новим стилем). Для преси і діловодства обов'язковим став тільки декрет Ради народних комісарів від 10 жовтня того ж року (опублікований в «Известиях» 13 жовтня) і ухвала президії Вищої ради народного господарства «Об изъятии из обращения общих букв русского языка» (літери із спільним значенням: І=И, Ѣ=Е, Ѳ=Ф), опублікована наступного дня.

Зміст реформиРедагувати

За реформою:

  • з абетки виключалися букви Ѣ, Ѳ, I; замість них повинні уживатися відповідно Е, Ф, И;
  • виключався Ъ на кінці слів і частин складних слів, але зберігався як розділовий знак (подъём, адъютант);
  • змінювалося правило написання приставок на з-/с-: тепер усі вони (окрім власне с-) кінчалися на с перед будь-якою глухою приголосною і на з перед дзвінкими приголосними і перед голосними (разбить, разораться, разступиться → разбить, разораться, але расступиться);
  • у родовому і знахідному відмінках прикметників і дієприкметників закінчення -аго, -яго замінювалося на -ого, -его (наприклад, новаго → нового, лучшаго → лучшего, ранняго → раннего), в називному і знахідному відмінках множини жіночого і середнього родів -ыя, -ія — на -ые, -ие (новыя (книги, изданія) → новые);
  • словоформи жіночого роду множини «онѣ», «однѣ», «однѣхъ», «однѣмъ», «однѣми» замінювалися на «они», «одни», «одних», «одним», «одними»; словоформа родового відмінка однини ея (нея) — на ее (нее) або её (неё).

У останніх пунктах реформа, взагалі кажучи, зачіпала не тільки орфографію, але і орфоепію і граматику, оскільки написання «онѣ», «однѣ», «ея» (що відтворювали церковнослов'янську орфографію) деякою мірою встигли увійти до російської вимови, особливо в поезію (там, де брали участь в римі: «онѣ»/«женѣ» у Пушкіна, «моя»/«нея» у Тютчева і ін.).

Реформа нічого не говорила про долю рідкісної літери Ѵ — на практиці після реформи вона також остаточно зникла з абетки.

Практичне здійсненняРедагувати

Згідно з декретом, «усі урядові видання, періодичні (газети й журнали) і неперіодичні (наукові праці, збірки тощо), всі документи й папери повинні з 15 жовтня 1918 р. друкуватися згідно з новим правописом».

Таким чином, приватні видання формально могли друкуватися за старою (або взагалі будь-якою) орфографією. Перенавчування раніше навчених старій нормі згідно з декретом не допускалося.

На практиці ж державна влада достатньо скоро встановила монополію на друкарську продукцію і вельми строго стежила за виконання декрету. Частою практикою було вилучення з друкарських кас не тільки букв I, Ѣ і Ѳ, але і Ъ. Через це широке розповсюдилося написання апострофа як розділового знаку на місці Ъ (под'ём, ад'ютант), яке стало сприйматися як частина реформи (хоча насправді, з погляду букви декрету Раднаркому, такі написання були помилковими). Проте, деякі наукові видання (пов'язані з публікацією старих творів і документів; видання, набір яких почався ще до революції) виходили зі старої орфографії (окрім титульного листа і, часто, передмов) аж до 1929 року.

Позитивні сторони реформиРедагувати

Реформа скоротила кількість орфографічних правил, що не спиралися на вимову, наприклад, відмінність родів у множині чи необхідність заучування довгого списку слів, які писалися через «ѣ» (причому щодо складу цього списку серед лінгвістів велися суперечки, а різні орфографічні довідники часом суперечили один одному).

Реформа призвела до деякої економії при письмі і друкарському наборі, виключивши Ъ на кінці слів (за оцінками Л. В. Успенського, текст в новій орфографії стає приблизно на 1/30 коротше).

Реформа усунула з російської абетки пари повністю омофонічних графем (Ѣ і Е, Ѳ і Ф, І і И), наблизивши абетку до реальної фонологічної системи російської мови.

Критика реформиРедагувати

До здійсненняРедагувати

Поки реформа обговорювалася, відносно її висловлювалися різні заперечення:[1]

  • никто не имѣетъ права насильственно производить измѣненія въ системѣ установившейся орѳографіи… допустимы только такія измѣненія, которыя происходятъ незамѣтно, подъ вліяніемъ живаго примѣра образцовыхъ писателей;
  • въ реформѣ нѣтъ никакой настоятельной надобности: усвоеніе правописанія затрудняется не столько самимъ правописаніемъ, сколько плохими методами обученія…;
  • реформа совершенно неосуществима…:
    • нужно, чтобы одновременно съ проведеніемъ реформы орѳографіи въ школѣ были перепечатаны по новому всѣ школьные учебники…
    • далѣе нужно перепечатать всѣхъ классическихъ авторовъ, Карамзина, Островскаго, Тургенева и др.;
    • а десятки и даже сотни тысячъ домашнихъ библіотекъ… составленныхъ нерѣдко на послѣдніе гроши въ наслѣдство дѣтямъ? Вѣдь Пушкинъ и Гончаровъ оказались бы этимъ дѣтямъ тѣмъ же, что нынѣшнимъ читателямъ допетровскія печати;
    • необходимо, чтобы весь преподавательскій персоналъ, сразу, съ полной готовностью и съ полной убѣжденностью въ правотѣ дѣла принялъ единогласно новое правописаніе и держался его…;
    • нужно… чтобы бонны, гувернантки, матери, отцы и всѣ лица, дающія дѣтямъ первоначальное обученіе, занялись изученіемъ новаго правописанія и съ готовностью и убѣжденностью обучали ему…;
    • нужно наконецъ, чтобы все образованное общество встрѣтило реформу орѳографіи съ полнымъ сочувствіемъ. Иначе рознь между обществомъ и школой окончательно дискредитируетъ авторитетъ послѣдней, и школьная орѳографія покажется самимъ учащимся коверканіемъ письма…

Звідси робився висновок: «Все это заставляетъ предполагать, что намѣченное упрощеніе правописанія цѣликомъ, съ исключеніемъ изъ алфавита четырехъ буквъ, въ ближайшемъ будущемъ въ жизнь не войдетъ».[1] Чекати, проте, залишалося тільки п'ять років.

Після здійсненняРедагувати

Не зважаючи на те, що реформа була розроблена задовго до революції без яких-небудь політичних цілей професійними лінгвістами (більш того, серед її розробників був член украй правого Союзу російського народу академік Олексій Іванович Соболевський, що запропонував, зокрема, виключити Ѣ і закінчення -ыя/-ія), перші кроки до її практичної реалізації відбулися після революції, а реально прийнята і упроваджена вона була більшовиками. Це визначило різко критичне відношення до неї з боку політичних супротивників більшовизму (дане відношення афористично виразив І. О. Бунін: «За наказом самого Архангела Михайла ніколи не прийму більшовицького правопису. Вже хоч би з одному тому, що ніколи людська рука не писала нічого подібного тому, що пишеться тепер з цього правопису»). Вона не використовувалася в більшості видань, що друкувалися на контрольованих білими територіях, а потім і на еміграції. Видання російського зарубіжжя в масі своєї перейшли на нову орфографію тільки в 1940-і—1950-і роки, хоча деякі видаються по-старому досі.

Реформа зустріла також лінгвістичну критику: її звинувачували в недостатньому усуненні непослідовності старої орфографії (М. С. Трубецькой у лісті до Р. О. Якобсона від 1 лютого 1921):

Здається, покійний Шахматов великий гріх на душу узяв, що освятив своїм авторитетом нову орфографію. Особливо з апострофами («под'ём» при «дьячек») важко погодитися, та і взагалі не набагато виходить кращим, ніж до реформи: основна проблема полягала в тому, що в кирилиці немає букви для позначення «о після пом'якшеної приголосної», а ця проблема і в новій орфографії залишилася невирішеною.

Як видно, Трубецькой був не зовсім точний, вважаючи, що апостроф, що широко застосовувався на практиці, був уведений реформою (насправді офіційно в цій функції зберігався Ъ).

Відома критика орфографічної реформи І. О. Ільїна, що містить елементи як лінгвістичні (зокрема, Ільїн дорікав новій орфографії в збільшенні кількості омографів після зникнення відмінностей на зразок есть/ѣсть, миръ/міръ[2]), так і суспільно-політичні[3]:

Зачѣмъ всѣ эти искаженія? Для чего это умопомрачающее сниженіе? Кому нужна эта смута въ мысли и въ языковомъ творчествѣ?
Отвѣтъ можетъ быть только одинъ: все это нужно врагамъ національной Россіи. Имъ; именно имъ, и только имъ.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Цит. по «Методикѣ русскаго языка» Н. Кульмана, Спб., изданіе Я. Башмакова и К°, 1912, стр. 207–208
  2. Щодо останнього слова побоювання І. О. Ільїна цілком підтвердилися: у оригіналі написання назви романа Л. М. Толстого «Война и миръ» мало однозначний сенс (миръ «спокій, перемир'я», а не міръ «суспільство, світло, космос, Всесвіт») — але тепер із цього приводу ведуться суперечки, тим більше що на титульному листі одного з томів видання 1913 року (далеко не першого) назва була набрана з друкарською помилкою
  3. И. А. Ильинъ. О русскомъ правописаніи // Проф. И. А. Ильинъ, «Наши задачи». Т. 2. Парижъ, 1956. Стр. 434–437

ПосиланняРедагувати