Піо з П'єтрельчини

Італійський містик і стигматик

Отець Пі́о з П'єтрельчи́ни (італ. Padre Pio da Pietrelcina, світське ім'я: Франче́ско Форджо́не, 25 травня 1887, П'єтрельчина, Італія — 23 вересня 1968, Сан-Джованні-Ротондо) — італійський священник, стигматик, благодійний діяч та чернець ордену капуцинів. Католицький святий, канонізований 16 червня 2002 року папою Іоанном Павлом II.

Піо з П'єтрельчини
італ. Padre Pio da Pietrelcina
Padre Pio portrait.jpg
Ім'я при народженні італ. Francesco Forgione
Народився 25 травня 1887(1887-05-25)[1][2][…]
П'єтрельчина, Провінція Беневенто, Кампанія, Італія[4]
Помер 23 вересня 1968(1968-09-23)[5][2][4] (81 рік)
Сан-Джованні-Ротондо, Провінція Фоджа, Апулія, Італія[6]
Країна Flag of Italy (1946–2003).svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Діяльність father
Знання мов італійська[7] і латина[7]
Конфесія католицтво

ЖиттєписРедагувати

Франческо Форджоне народився 25 травня 1887 року в П'єтрельчині (Італія) в дієцезії Беневенто. До Ордену братів менших капуцинів вступив 6 січня 1903 року кандидатом у пресвітери. Висвячений 10 серпня 1910 року в соборі міста Беневенто. 28 липня 1916 року прибув до монастиря Сан Джованні Ротондо, на пагорбах Гаргано, де, за винятком невеликих перерв, перебував аж до дня смерті, тобто до 23 вересня 1968 року. В п'ятницю, 20 вересня 1918 року, в чернечому хорі старої церкви під час молитви перед Розіп'ятим отримав стигмати, які залишалися відкритими і кровоточивими впродовж п'ятдесяти років.

Благочинна діяльність Отця ПіоРедагувати

Отець Піо організував групи молитви, його стараннями була побудована сучасна лікарня, якій він дав назву «Дім Полегшення в Стражданнях». Монах розпочав втілення своїх ідей стосовно лікарні у 1925 році, підтримуючи зародження у селищі справжньої невеличкої лікарні, розміщеної у колишньому монастирі кларисок, яка носила ім'я «Лікарня Святого Франциска». У лікарні було кілька ліжок і навіть операційний зал, але установа мала коротке життя через відсутність зацікавлення осіб, від яких залежала її діяльність: поступово почала занепадати, а землетрус 1938 року призвів до її остаточного закриття.

На той час Отець Піо уже працював над ідеєю набагато ширшою і міцнішою, яку він плекав із самого початку свого служіння, покладаючись на людей, які йому повністю довіряли і яким довіряв він сам: у них він бачив повну матеріальну незацікавленість, а також вірність духовних дітей. У них був намір робити саме те, що бажав робити він, без переслідування особистих цілей: вони знали про його давню мрію, з якої Отець Піо не робив таємниці — і зимовими вечорами наприкінці 1939 року почалось обговорювання цього питання. Нарешті 9 січня 1940 року було прийнято рішення про створення комітету для втілення цієї ідеї в життя: це сталося у невеличкому будинку, розташованому на тій же вулиці, що й монастир. Будівлю було зведено у спілці з двома вірними духовними синами Отця Піо: Ґульгельмо Санґуінетті, лікарем з Муджелло, і Маріо Санвіко, підприємцем з Умбрії. З ними співпрацював Карло Кісвардей із Дзари, який саме у той час будував для себе віллу недалеко від монастиря.

Твердження, що о. Піо був противником Другого Ватиканського собору не відповідає дійсності.[8]

Беатифікація та канонізаціяРедагувати

Папа Іван Павло II 2 травня 1999 року зачислив Отця Піо до лику блаженних, а 16 червня 2002 року — до лику святих. Святий Отець Піо залишив гідне наслідування свідчення любові до Господніх страстей і Євхаристії, вірним і покірним слугою якої він був. Прославився як чудовий керівник душ. Через його витривале служіння в сповідальниці Бог виявив сучасному світові красу своїх діл милосердя.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

Англійською: