Стигма́ти (грец. στίγματος, «знаки, виразки, рани») — хворобливі рани, що відкриваються і кровоточать на тілі деяких глибоко релігійних християн і відповідають ранам розіп'ятого Христа. Впродовж XIX-XX століть було висунено низку раціональних пояснень появи стигматів.

Джотто: Легенда Святого Франциска: Отримання стигмат

Стигмати були незнаними до XIII століття, Святий Франциск Ассізький став першим святим, чий випадок у 1224 році був задокументований та визнаний церквою.

Феномен стигматів поширений передусім у Римо-Католицькій церкві, котра втім обережно ставиться до нього. В православній церкві стигмати тлумачаться у зв'язку з емоційними переживаннями та як хибні чудеса.

Види стигматівРедагувати

 
Святий Піо зі стигматами

Найчастіше стигмати відповідають «п'яти ранам Христа»: на долонях або зап'ястях, на ступнях — де тіло Христа було пробито цвяхами, і на боці — куди було завдано рани списом. Іноді вони з'являлися і на інших частинах тіла: на лобі — як сліди від шипів тернового вінця, плечах і спині — як слід від носіння хреста, як кривавий піт чи сльози. Стигмати можуть бути наскрізними, ніби тіло пробите невидимими цвяхом, або й самі набувати вигляду цвяхів. В деяких стигматиків рани кровоточать постійно, у інших — періодично. На відміну від звичайних ран стигмати не піддаються лікуванню, але і не призводять до ускладнень.

Іноді до стигматів зараховують рани, що виникають всередині тіла. Наприклад, шрами, котрі виявляються на серцях святих[1].

Пояснення стигматівРедагувати

Жан-Мартен Шарко вважав, що емоційні переживання, особливо у жінок, часто супроводжуються порушенням роботи залоз внутрішньої секреції, що може спричиняти мимовільну появу виразок і ран. Його думку поділяв Іван Павлов, стверджуючи, що самонавіювання здатне змінювати відчуття болю, небезпеки, роблячи уявні процеси організму реальними за своїми проявами.

У 1933 році Альфред Лехлер у книзі «Загадка Коннерсройта» описав як проводив експерименти з викликання стигматів у людей дією гіпнозу. Йому вдалося викликати в піддослідних кривавий піт, криваві сльози, сліди, наче від тернового вінця, і напухлість плеча, як від носіння хреста. Леон Шерток також вивчав появу ран та опіків під впливом навіювання. Згідно з його дослідженнями, подібний ефект може досягатися, коли людина перебуває в сильному потрясінні. Наприклад, організм людини, переконаної, що до неї торкаються гарячим предметом (який насправді звичайної температури), реагує на доторк так, як це відбувалося б при реальному опіку — болем, почервонінням, появою пухирів тощо. Також занурена у власні переживання людина здатна несвідомо завдавати собі поранень, що не може потім згадати.

Донован Гілтон Рокліфф у книзі «Психологія окультизму» (1952) вважав, що стигмати — це «топоалгічні галюцинації» — болі без видимих ушкоджень, які виникають внаслідок неврозу. Появи при цьому ран і крові Рокліфф визначав містифікаціями.

Поява шрамів на серцях осіб, визнаних святими, пояснюється наслідками інфарктів. Це зокрема підтверджують свідчення самих осіб про «пронизування» серця[1].

Ставлення церквиРедагувати

Феномен стигматів існує переважно у лоні Католицької церкви, що пов’язується зі специфічною формою католицького містицизму. В католицизмі стигмати визнаються реальними, проте вони не є підставою для канонізації людини як святої. Пояснюються радше особистим прагненням людини долучитись до жертви Ісуса Христа, розділити з Ним страждання, ніж виявом обраності Богом. У той же час визнається, що поява стигматів можлива здебільшого в духовно розвинених людей, здатних настільки сильно співпереживати Христові страждання, що це отримує фізичні прояви. Відомі історичні випадки викриття містифікацій стигматів і покарання інквізицією за їх підробку. Нині керівництво Церкви завжди долучає до дослідження стигматів висновки незалежних медиків аби підтверджувати, що стигмати не є наслідком самокалічення чи хвороби.

Православна церква також визнає випадки стигматів і знає їх у своєму середовищі. Але тлумачить їх появу як хибні чудеса, що мають своїм джерелом не Божу волю, а є наслідок певних емоційних станів віруючого[2], зокрема підсилених в католиків їхньою ментальністю[3].

Відомі стигматикиРедагувати

 
Ель Греко: Святий Франциск отримує стигмати

Відомі європейські стигматики:

Відомо багато українських стигматиків, це греко-католики, серед них найвідоміші:

Інші українські стигматики:

ПриміткиРедагувати

  1. а б Мичелл, Дж.; Рикард, Р. (1988). Феномены Книги чудес. Москва: Политиздат. 
  2. Стигмати як феномен у Католицькій Церкві (en). Процитовано 2019-10-18. 
  3. Стиґмат: розділити з Ісусом страждання.... evangelizacja.io.ua. Процитовано 2019-10-18. 

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія Макміллан (англійською): The Macmillan Encyclopedia. Лондон: Макміллан Лондон Лімітед, 1981, 1983, 1984, 1985.
  • Мичелл Дж., Рикард Р. Феномены Книги чудес. М.: Политиздат, 1988., 301 с.
  • Стигматизм // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1843. — 1000 екз.

ПосиланняРедагувати