Відкрити головне меню

Павло́ Васи́льович Півова́ренко (2 вересня 1975(19750902) — 29 серпня 2014) — полковник Збройних сил України.

Півоваренко Павло Васильович
UA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник
Півоваренко Павло Васильович.jpg
Загальна інформація
Народження 2 вересня 1975(1975-09-02)
Радомишль
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (38 років)
Новокатеринівка
поховання: Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Університет Харківський інститут танкових військ
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ Емблема механізованих військ (2007).png Механізовані війська
Формування
51 OMBr ZSU.png
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
2014 Командир 51 ОМБр
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 2 вересня 1975 року, в місті Радомишль Житомирської області в сім'ї військовослужбовця. Після закінчення 8 класів Радомишльскої сш № 1, навчався у суворовському училищі в Білорусі. Закінчив Харківське гвардійське вище командне танкове училище та Національний університет оборони України імені Івана Черняховського.

Командував танковими підрозділами — від взводу до батальйону, був заступником командира 30-ї мехбригади; служив у Києві в штабі Оперативного командування.

Війна на сході УкраїниРедагувати

Під час війни 22 травня був призначений в. о. командира 51 ОМБр після відсторонення Володимира Яцкова з посади командувача через брак організації, що призвів до втрат у бою під Волновахою. У якості командира бригади Павло Півоваренко брав участь у звільненні Сєвєродонецька, Лисичанська, Попасної, ще дюжини населених пунктів.

Під Донецьком частини Пивоваренка 5-11 серпня брали участь у боях за селище Мар'їнку, навіть без бою зайшли у Петровський район міста Донецька. Але несподівано надійшов наказ — повернутись до Мар'їнки.

ІловайськРедагувати

Докладніше: Бої за Іловайськ

22 серпня прорвався до оточених підлеглих біля Многопілля, прийшло лише кілька БМП та вантажівок. Переважна більшість особового складу 2-ї батальйонно-тактичної групи наразилась на перший обстріл, в якому загинув 1 та був поранений ще 1 солдат, та повернула назад — до станції Дачна. Ті, хто з командиром бригади прорвались на допомогу, брали участь у боях в районі селищ Дзеркального та Кутейнікового.

Станом на вечір 28 серпня у розпорядженні полковника Пивоваренка залишались 7-ма та 9-та роти, протитанкова та залишки мінометної (38 людей) батареї, 2 танки, з яких один — несправний, та окремі військовики з інших підрозділів — включаючи тих, хто був у 2-й батальйонно-тактичній групі.

Загинув під час прориву північної колони з оточення під Іловайськом. Спочатку Павло їхав на броні БТРа, попереду колони 51-ї бригади та «Кривбасу», проте в районі села Чумаки злетів з борту від мінометного обстрілу. Застрибнув на борт БМП № 529, що зупинилася його підібрати. Ця БМП змогла пройти урочище Червона Поляна, де українські війська чекала оборона росіян з танків, БМП та гаубиць, і яка знищила там щонайменше 6 українських БМП та числені легкові автомобілі добровольчих батальйонів. БМП № 529 з Павлом Півоваренком відбивалася від ворогів до останнього, і була знищена на дорозі поміж хутором Горбатенко та селом Новокатеринівка, стоячи там наодинці, на віддалі від іншої знищеної української техніки.

Згідно розслідування Ярослава Тинченка, саме група Павла Півоваренка у складі танку Т-64 і кількох БМП знищила техніку 21-ї мотострілецької бригади РФ під Олександрівкою. Росіяни втратили спаленими щонайменше два танки Т-72БА і бойову машину БМП-2.[1]

За відповіддю Генпрокуратури на журналістський запит, «за результатами службового розслідування місцезнаходження Півоваренка П. В. не встановлене, відомості про загибель — відсутні». Бійці бачили його востаннє, коли він роздавав їм пляшки із запалювальною сумішшю, щоб вони спалювали машини. Перебував у БМП, в якій 14-го вересня 2014 пошуковцями групи «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») було вилучено рештки 3-х бійців. Двоє з них — військовослужбовці 2-го взводу 7-ї роти 3-го батальйону Ігор Кушнір та В'ячеслав Іонов. Мав поранення в ногу, дістав ушкодження в спину, потрапив осколок в голову.

Наприкінці 2014 року ДНК-експертиза показала, що тіло командира поховане на Кушугумському цвинтарі під Запоріжжям, через 8 місяців повторна експертиза підтвердила ці дані.

22 липня 2016 року з Павлом Півоваренком попрощалися у Києві, офіцера перепоховали на Лук'янівському кладовищі.[2]

Дружина Світлана служить старшим солдатом в одній з військових частин у Києві. Без батька лишились двоє синів — Євген та Максим, 1997 і 2010 р.н.

Нагороди та вшануванняРедагувати

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

  • 17 червня 2016 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[3]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати