Пропойське староство

Пропойське староство (пол. Starostwo Rohaczewskie, біл. Прапойскае староства) — адміністративна одиниця у складі Річицького повіту Мінського воєводства Великого князівства Литовського провінції Речі Посполитої. Центром Пропойського староства було містечко Пропойськ.

Пропойське староство
Адм. центр Пропойськ
Країна Coat of Arms of Lithuania.svg Велике Князівство Литовське
Регіон Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита Трьох Народів
Офіційна мова старобілоруська (русинська)
Населення
 - повне
Етнікон Біла Русь
Площа
 - повна
Дата заснування 1511
Дата ліквідації 1772

ІсторіяРедагувати

Адміністративний поділРедагувати

Староство знаходилося у прикордонній території, і одним з перших було в зоні військових конфліктів. Склад адміністративного поділу змінювався через часті війни з боку московського царя та українських козаків, і через купівлю-продаж населених пунктів. Склад староства ділився на війтівства, двори сіл (пол. wieś) звані ще як «дими», та маєтки. На момент Люстрації 1765 р. до складу староства входили села («вєсі») Рудня Стара, Вірова.

  • войтовство Запольське: с. Вашхевіче, Ржавки, Жероли, Ужече, Пойчори, Шотоми, Чіковка, Хорошцяни, Устанна.
  • войтовство Запронське: с. Ригайліна, Дольна, Ринковка, Луговка, Дубровка, Лопча, Ржавіце, Припечонка, Соколовка, Усох, Слобода Рабіновка.
  • войтовство Засожське (за р. Сож): с. Монастирек, Головчице, Жабень Стари, Жабень Нови, Чудзінь Стари, Чудзінь Нови, Ховни, Кліни, Замощене, Ціговка, Герчна, Желізе, Горна, Палуж, Біруле, Трубільна, Трубільна Нова, Почопи, Княжовка, Усціновіче, Соболе, Берчаки, Волинець, Камьонка, Дубно, Шишковка, Городзецка, Єльна, Бакуновіче, Усце, Травна, Бардзіч, Ясенець, Немильна, Буда, Захоронка, Маластовка, Слобода Стажинка, Слобода Люльня, Слобода Ровнішче, місто Краснополь (Краснополлє), село («вєсь») Єзьори, Мірохоша, Слобода Журавель, Чудзін, Лисовка, Слобода Маліновка, Слобода Буда.
  • староство Головчицьке: село («вєсь») Головчице, Слобода Розмисловка, Желізе, Горна, Гриби, Малушин, Янов, Слобода Галузи, Слобода Горна, Бича, Кобиліче, Кошель, Слобода Сцюдзєнєц, Слобода Рудня.
  • староство Бичаньського: село («вєсь») Бича, Рохля, Бахань, Куліковка, Кульчице, Кононовка.

Старости і намісники пропойськіРедагувати

Староство — це державний маєток, який давав великий князь або король на тимчасове користування феодалам як натуральну пенсію за службу. Послідовно були Чарторийський, Вишневський, Зенович, Солтан, Служка, Красинський, Заронко, Незабітовський, Сапега, Хрептович, Массальський.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. T. III. — Warszawa, 1880—1914. — S. 117. (пол.)
  2. а б История (Славгородский райисполком) Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine. (рос.)

ДжерелаРедагувати

  • str. 52, Tom IX, «SLOWNIK GEOGRAFICZNY» KROLESTWA POLSKIEGO I innich KRAJOW SLOWIANSKICH, WARSZAWA, 1880—1914; (пол.)
  • с. 230, «Мэтрыка Вялыкага Княства Літоўскага (1522—1552)», Кн. 28, выд. ATHENAEUM (В. Менжинский, В. Свежинский), г. Менск, 2000 г. ISBN 985-6374-10-3 (біл.)
  • стр. 463 том 2, «Вялікае Княства Літоускае», Г. П. Пашкоў, выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя П.Броўкі», г. Мінск, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8, ISBN 978-985-11-0392-4 (біл.)
  • Центральный Государственный Архив ЛССР, Lietuvos Valstybes Istorijos Archyvas — katalog. 3802 (лит.)
  • «Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае», Ермаловіч М., изд. «Беллітфонд», Мінск, 2003 г. ISBN 985-6576-08-3 (біл.)

ПосиланняРедагувати