Відкрити головне меню

Золотаренко Іван Никифорович

Іва́н Мики́форович Золотаре́нко (дата народж. невід., Корсунь — †17 жовтня 1655, Старий Бихів, Білорусь) — військовий та державний діяч гетьманської України, полковник корсунський (1652) і ніжинський (16521655), наказний гетьман Сіверський (16541655). Один із найближчих соратників Богдана Хмельницького.

Іван Золотаренко
Ivan Zolotarenko.jpg
Народився невідомо
м. Корсунь, Київське воєводство, Річ Посполита
Помер 17 жовтня 1655(1655-10-17)
м. Старий Бихів, Оршанський повіт, Вітебське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Поховання Корсунь-Шевченківський район
Громадянство
(підданство)
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Діяльність військовослужбовець
Знання мов українська
Учасник Битва під Батогом
Посада наказний гетьман
Військове звання полковник корсунський і ніжинський
Конфесія християнство
Батько Никифор Золотаренко

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині заможного корсунського міщанина. Отримав добру освіту. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового. Володів маєтностями у Батурині та Глухові.

Декілька разів їздив з посольствами від Богдана Хмельницького до Москви. На посаді корсунського полковника брав участь у Батізькій битві 1652 р.. У 1653 році призначений полковником Ніжинського полку. У 1653 р. очолював корпус в складі Ніжинського, Чернігівського і Переяславського полків, що прикривав Україну від литовських військ під час військової кампанії під Жванцем[1].

Під час російсько-польської війни 1654—1667 р.р. як наказний гетьман очолив 20-тисячне українське військо (Ніжинський, Чернігівський і Стародубський полки) у поході на Білорусь для спільних дій з російськими військами[2], для допомоги московським воєводам. Під його проводом козацькі полки здобули Чечерськ, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свіслоч, Койданов та інші. Діючи на теренах ВКЛ, жорстоко розправлявся з мирним населенням[3].

Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні 1655 р. разом з російськими військами українські козаки на чолі з Золотаренко зайняли м. Мінськ і м. Вільно, потім територію між Вільном та річкою Німан.

У нагороду за російську службу Золотаренко отримав грамоту Московського царя Олексія Михайловича на володіння містом Глухів.

Російський історик С. М. Соловйов надав інформацію про Івана Золотаренко[4]

«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськими воєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»

17 жовтня 1655 р. смертельно поранений при облозі Старого Бихова. Похований у Корсуні, у наш час могила не збереглася. Бо 28 грудня 1655 р. під час Різдвяної служби, яку правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, у наслідку чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його[5]. Легенда про поховання Івана Золотаренко була записана Люціаном Семеньським[6].

РодинаРедагувати

Був одружений на дочці чернігівського полковника Івана Аврамовича.

Мав брата Василя, який після його смерті деякий час виконував обов'язки ніжинського полковника (16551656).

Шурин гетьмана Богдана Хмельницького. Сестра Ганна — третя дружина Богдана Хмельницького.

В літературіРедагувати

У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.

Вшанування пам'ятіРедагувати

У Корсуні-Шевченківському одна з вулиць має ім'я Івана Золотаренка.

23 листопада 2018 року на честь Івана Золотаренка в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку[7][8].

ПриміткиРедагувати

  1. (пол.)Bobiatynski K., «Od Smolenska do Wilna». Warszawa, 2006 r.
  2. (рос.)Мальцев А. Н., «Россия и Белоруссия в середине XVII века». М.: МГУ, 1974 г.
  3. (рос.)Лобин Алексей,. Неизвестная война 1654-1667 гг.. журнал «Скепсис». Архів оригіналу за 16.07.2012. 
  4. (рос.)Соловьёв С. М., «История России», изд. К. Солдатенков, М., 1864 г.
  5. Літопис Самовидця. — К., 1972 р. — С. 72.
  6. (пол.)Lucjan Siemieński, «Podania i legendy polskie, ruskie i litewskie» (15. Złotaryńko)
  7. Формування "Стіни Героїв" завершено!
  8. Стіну героїв створено у Ніжині. Голос України. Процитовано 2018-11-29. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати