Подимне (одиниця оподаткування)
Поди́мне,[1] "подимщина", "димне", "дим" — одна з форм феодального податку в Київській Русі та на українських землях, що в 14–18 ст. перебували під владою феодальної Литви і Польщі. Податок у середні віки, що стягувався з кожного багаття або вогнища, постійний збір, що стягувався з кожної хати. Назва походить від одиниці оподаткування — диму (будинку, двору з комином).
У 9–18 століттях подимне платили князівські та приватні піддані на українських землях у вигляді данини грошовій і натуральній формах.[1] "Дим" становило господарство великої нерозділеної родини або окремої малої родини, з господарським двором, житловим будинком, господарськими будівлями, орними землями та угіддями.[1][2] Подимне, або "подимщину" у 14–15 століттях на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського великокнязівські та шляхетські селяни сплачували на користь великого князя, короля систематично, інколи не щорічно, а на третій рік.[1] У 1-й третині 16 століття право збору подимщини із приватних підданих великокнязівська та королівська влада передає виключно в руки феодальної знаті.[1] Шляхта Подільської землі отримала відповідний привілей 1507 року, а Київської — 1529.[1]
За часів Київської Русі подимне сплачували феодалам селяни-общинники. Найдовше подимне збиралося на українських, білоруських та західноросійських землях.
У 15–17 ст. в Україні та в Білорусі подимне сплачували на користь литовського великого князя і польського короля державні селяни-данники й частково панські селяни зі своїх земельних ділянок натурою і частково грошима.
На Поліссі і Придніпров'ї одиницею оподаткування, поряд з «димом», було дворище, до якого часто входило кілька «димів» — хат, де жили окремі сім'ї. В такому разі подимне сплачувалося від кожного «диму». З 16 ст. подимне перетворилося на звичайний натуральний та грошовий чинш.
Перехід решти українських земель у 1569 р. до складу Речі Посполитої стимулює поширення й на них кріпосного права, щоправда не в таких масштабах, як на західноукраїнських землях. Так, якщо в Галичині панщина сягала 3-6 днів на тиждень, то на землях Південної Київщини кількість днів обов'язкового відробітку на пана могла коливатися від одного до максимум трьох днів на тиждень. Причому, дні відробітку накладалися не на окремі селянські господарства — дим, а на об'єднання дворів, на яких могло мешкати по декілька поколінь однієї селянської родини — так звані дворища[3]. Дими поділялися на ринкові, вуличні, передміські. Також опадатковувалися менші дими — «убогі» (халупи), приватні дворища, «огородники».
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Гурбик А. О. Подимне [Архівовано 7 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 295. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- ↑ Гурбик А. О. Дим [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 384. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- ↑ Сподівання та розчарування від народження нової Вітчизни//Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон». Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 7 листопада 2015.
Джерела та література ред.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
- Гурбик А. О. Дим [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 384. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Гурбик А. О. Подимне [Архівовано 7 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 295. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Посилання ред.
- Дим [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Подимний податок [Архівовано 16 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Подимне // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1409. — 1000 екз.