Полюддя

Збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі

Полю́ддя (від «ходіння по людях») — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник. На думку деяких дослідників полюддя було формою розплати князя з дружиною, власне ж данина йшла на користь самого князя. Збирали хутро, мед, зерно та рабів (переважно молодих дівчат та хлопців — з цим пов'язують походження приказок про «рогату козу», яка нібито приходить за малими дітьми[1]). Розмір данини точно не було визначено, що призводило до зловживань. Виїжджаючи на полюддя, князі та їхні слуги грабували населення і чинили над ним насильства.

Полюдя. Картина Миколи Рериха

Зібране і накопичене князі використовували для власних потреб та везли на продаж — до Константинополя. Щоправда, нижню течію Дніпра та пороги контролювали печеніги. За дозвіл пересування своїми землями, степовики отримували частину виручки від виторгу[2].

Після древлянського повстання 945 р. Ольга регламентувала обсяг данини і визначила пункти для її збирання (див. Погост). Певна форма полюддя існувала на українських землях у складі Великого князівства Литовського у 14-16 ст. Тут полюддям називали т. зв. подарунок, а фактично, окрему данину, яку стягували з селян та населення міст на користь князів, старост і намісників.

Примітки

ред.
  1. Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.148
  2. Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.84-86

Джерела та література

ред.

Див. також

ред.

Посилання

ред.