Предраг Матвійович
Предраг Матвійович (хорв. Predrag Matvejević; 7 жовтня 1932, Мостар, Боснія і Герцеговина — 2 лютого 2017, Загреб, Хорватія) — хорватський та боснійський письменник.
| Предраг Матвійович | |
|---|---|
| хорв. Predrag Matvejević | |
 | |
| Народився |
7 жовтня 1932[2][4][3] Мостар, Герцеговинсько-Неретванський кантон[4][3] |
| Помер |
2 лютого 2017[1][2][3] (84 роки) Загреб, Хорватія[3] |
| Поховання | Мирогойське кладовище[5] |
| Країна |
_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія Італія Хорватія |
| Діяльність | есеїст, публіцист, історик літератури, перекладач, викладач університету, письменник |
| Галузь | творче та професійне письмоd[4], публіцистика[4], історія літератури[4] і перекладацтво[d][4] |
| Alma mater | Сараєвський університет, Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd, Faculty of Arts of Paris[d] і Університет Париж III |
| Знання мов | французька, італійська і хорватська[6][7] |
| Заклад | Загребський університет, Римський університет ла Сапієнца і Університет Париж III |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 1759284 |
.jpg)
Біографія ред.
Батько — Всеволод, етнічний росіянин, емігрант з Одеси, після повернення з полону в Німеччині в 1945-му році він став суддею в місті Мостар. За заявою самого Предрага, його батько був більшовицьких переконань і відчував велику симпатію до російської культури, незважаючи на те, що його батько і брат померли від голоду в ГУЛАГу. Мати — хорватка, Ангеліна. Предраг Матвійович народився в Боснії (в Мостарі). Закінчив університет в Сараєво. Викладав французьку літературу в Загребському університеті. У 1991 переїхав до Франції, поділяючи життя між Парижем і Римом. Громадянин Італії. Викладав в Університеті Париж III і Університеті Сап'єнца в Римі. Почесний віце-президент Міжнародного ПЕН-центру. Член Академії наук і мистецтв Боснії і Герцеговини.
Творчість і визнання ред.
Видав дві книги бесід з Мирославом Крлежа (1969, 1982). Найбільш відомий збірник його есе «Середземноморський требник» (1987), він переведений на багато мов і удостоєний Європейської премії Шарля Вейонна за есеїстику (1992), премії за кращу іноземну книгу (1993).
Відомий своєю політичною діяльністю. У 1992 балотувався в парламент Хорватії від проюгославського Соціал-демократичного союзу. Входив до складу експертної ради відомого лівого журналу «Novi Plamen», що видається в Загребі. Симпатизував Соціалістичній робітничій партії Хорватії.
Нагороди ред.
- Премія Владимира Назора(1975)
- Європейська премія Шарля Вейонна за есеїстику (1992)
- Премія за кращу іноземну книгу (1993)
- Почесний доктор Французького Університету Перпіньян (30 травня 2000)
- Премія Стрега (2003)
- Офіцер Ордену Почесного легіону (2014)
- Орден мистецтва і літератури Іспанії
- Орден Свободи (Словенія)
- Почесний громадянин Сараєво
Твори ред.
- Razgovori s Miroslavom Krležom (1969)
- Prema novom kulturnom stvaralaštvu (1975)
- Književnost i njezina društvena funkcija: od književne tendencije do sukoba na ljevici (1977)
- Te vjetrenjače (1977)
- Jugoslavenstvo danas: pitanja kulture (1982)
- Stari i novi razgovori s Krležom (1982)
- Відкриті листи / Otvorena pisma (1986)
- Середземноморський требник / Mediteranski brevijar (1987)
- Istočni epistolar (1994)
- Gospodari rata i mira (2001)
- Інша Венеція/ Druga Venecija (2002, італійська премія Стрега, 2003)
- Проклята Європа/ Un'Europa maledetta (2005)
- Хліб наш/ Pane Nostro (2010)
Примітки ред.
- ↑ а б Tražio je da Tito odstupi s funkcije, ‘91. je otišao u emigraciju
- ↑ а б в Discogs — 2000.
- ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
- ↑ https://www.gradskagroblja.hr/trazilica-pokojnika/15
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
Посилання ред.
- Офіційний сайт (іт. [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.] ) [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
- (фр. [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.] ) [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.]