Пост-рок

піджанр рок-музики

Пост-рок (англ. Post-rock) — музичний напрямок, що характеризується використанням музичних інструментів, типових для рок-музики, однак, разом з тим, відрізняється ритмом, гармонією, мелодикою та іншими складовими, що властиві іншим музичним напрямкам.

Пост-рок
Стилістичні походження
Походження
кінець 1980-х — початок 1990-х у Великій Британії, Канаді і США
Типові інструменти
Піджанри
Пост-метал
Інші теми
Мат-рокПост-хардкорІнді-рок

Термін був введений британським критиком Саймоном Рейнольдсом[en] в огляді альбому Hex гурту Bark Psychosis, що був опублікований у журналі The Wire у травні 1994.[1] Сам критик так охарактеризував цей напрямок: «використання рок-інструментів для неро́кових цілей, використання гітар, для тембру і фактури більше ніж для рифів і поверкордів».

Як і більшість подібних термінів, пост-рок описує творчість надзвичайно різних за характером звучання колективів, як наприклад Don Caballero та Mogwai, що мають дуже мало спільного окрім того, що обидві є інструментальними. У висліді цей термін викликав чимало критики.[2]

Історичний нарисРедагувати

 
Гурт Mogwai, концерт 2007 року
 
Гурт Do Make Say Think, концерт 2007 року

Пост-рок бере свій початок від творчості гуртів кінця 1960-х, таких як The Velvet Underground, що експериментували в авангардному напрямку, Public Image Ltd у їх альбомі Metal Box (1979)[3] та інших. Серед гуртів початку 1990-х років, впливовими для пост-року вважаються Talk Talk, Slint і Bark Psychosis[4].

У кінці 1990-х центром пост-року стають Чикаго та Монреаль. В Канаді до пост-року відносять гурт Godspeed You! Black Emperor, а в Шотландії — Mogwai.[5][6]

На початку 2000-х термін виходить із ужитку, через свою суперечливість та багатоманіття явищ, що він включає.[6] Зокрема цей термін відкидають і гурти, яким він приписувався, такі як Mogwai чи Tortoise.[7]

Музичні рисиРедагувати

 
Гурт Sigur Rós концерт 2005 року, Рейк'явік.

Пост-рокове звучання може включати в себе риси ембіенту, джазу, електронної чи експериментальної музики.[6] Традиційна фактура квінтакордів заміщається будь-якою іншою. Фактично, звернення до реґі, хіп-хопу чи рейву, робить пост-рок м'якшим і позбавленим гостроти протестних настроїв. [8]

Переважно, пост-рокові композиції — це досить тривалі інструментальні композиції, що нерідко використовують багаторазово повторювані мотиви, тембральне розгортання, а також широкий динамічний діапазон, що дозволяє провести паралелі з творчістю Стіва Райха та Філіпа Гласса, які вважаються піонерами мінімалізму.[9][1]

Вокал, якщо присутній, має досить незвичну функцію — він має інструментальне звучання і використовується радше як тембральна барва, ніж для експонування поетичного тексту. [6] Він досить м'який, одноманітний і може використовувати складні інтервальні ходи. Наприклад гурт Sigur Rós, що створив штучну хопладську мову (Hopelandic)[10], описує свою манеру, як «форму нерозбірливого вокалу, що вписується у музичну тканину як ще один інструмент».[11]

Також, замість типових для року куплетних форм, пост-рок гурти частіше використовують відкриті звукові простори (англ. soundscape). Як зазначає Саймон Рейнольд, «Еволюція гуртів через рок до пост-року часто призводить до зрушення від розповідних текстів через потік свідомості до тембру, розуміння голосу як інструменту». [12]

Деякі гурти, як Rachel і Clogs, комбінують пост-рок з академічною музикою, тоді як інші, такі як Godspeed You! Black Emperor за прозорістю фактури і повторюваністю музичної тканини наближаються до мінімалізму.[6] В той же час творчість гуртів Isis та Pelican характеризується змішуванням пост-року з важким металом. Їх звучання іноді характеризують терміном пост-метал. [13]

Пост-рок в УкраїніРедагувати

Першим гуртом в Україні, що його музику можна охарактеризувати як пост-рок, був дніпропетровський дует Peel Off The Bass.[14] Єдиний — самоназваний — альбом Peel Off The Bass вийшов 2002 року на київському лейблі Quasi Pop і містив дев'ять інструментальних п'єс, а також один відео-кліп у мінімалістичній стилістиці.[15]

Далі пост-рок-гурти з'явилися у Донецьку: 2007 року розпочав свою діяльність інструментальний проект Ігора Сидоренка Krobak, який у 2008 році випустив перший альбом The Diary of the Missed One під лейблом Cardiowave[16]. У 2007 році також зароджуються пост-рок гурти у Києві (Embilight[17] та Coala Pascal [18]) та Львові (Dracula drops D [19]). Пізніше пост-рок сцена України поповнюється такими колективами як Postsense (Київ, Біла Церква, 2008 рік), Nice Wings, Icarus! (Київ, 2008 рік)[20], The Best Pessimist (Одеса, 2009 рік) [21] вечность.слушать.ветер (Київ, 2009 рік) [22] та Way Station (Київ, 2010 рік)[23].

Знакові платівкиРедагувати

  • Talk Talk, Spirit of Eden (1988)
  • Slint, Spiderland (1991)
  • Bark Psychosis, Hex (1994)
  • Tortoise, Millions Now Living Will Never Die (1996)
  • Stereolab, Emperor Tomato Ketchup (1996)
  • Peel Off The Bass, Peel Off The Bass (2002)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Simon Reynolds' article on post-rock. Архів оригіналу за 2 грудень 2001. Процитовано 2 грудень 2001. 
  2. Under the Radar interview with Dominic Aitchison. Архів оригіналу за 21 лютий 2009. Процитовано 17 січень 2008. 
  3. Про це зазначається у в огляді журналу NME Архівовано 10 червня 2008 у Wayback Machine.
  4. Abebe, Nitsuh. The Lost Generation. Архів оригіналу за 24 липень 2007. Процитовано 24 липень 2007. 
  5. [https://web.archive.org/web/20060516121320/http://deepfrybonanza.com/artnoise/?page_id=62 Архівовано 16 травень 2006 у Wayback Machine. Constellation Interview
  6. а б в г д AllMusic summary of post-rock[недоступне посилання з липня 2019]
  7. Hear & Now
  8. Reynolds, Simon. in Cox, Cristoph and Daniel Warner: Audio Culture: Readings in Modern Music. Continuum International, 359. ISBN 0-8264-1615-2.
  9. Henderson, Keith (June 2001) What Exactly Comes After Post-rock?
  10. Від слова англ. hope — надія
  11. «a form of gibberish vocals that fits to the music and acts as another instrument», цитовано з англійської вікіпедії з посиланням на Sigur Ros frequently asked questions
  12. Simon Reynolds. Audio Culture: Readings in Modern Music 2004 р., ISBN 978-0-8264-1615-5
  13. The alchemy of art-world heavy metal. Архів оригіналу за 27 вересень 2005. Процитовано 27 вересень 2005. 
  14. Peel Off The Bass (інтерв'ю) // «Аутсайдер» (Київ). — №3 (2004). — Стор. 33-34.
  15. Р. Піщалов. Рецензія на компакт-диск: Peel Off The Bass (Quasi Pop, 2002) // «Аутсайдер» (Київ). — №3 (2004). — Стор. 17.
  16. Krobak: із щоденника пост-року. Архів оригіналу за 12 грудень 2012. Процитовано 4 вересень 2011. 
  17. Embilight на Last fm
  18. Coala Pascal на Last fm
  19. Dracula drops D на Last fm
  20. Офіційний сайт Nice Wings, Icarus!. Архів оригіналу за 5 липень 2011. Процитовано 4 вересень 2011. 
  21. The Best Pessimist на Last fm
  22. вечность.слушать.ветер на Last fm
  23. Way Station на Last Fm. www.last.fm. Процитовано 2016-05-25. 

ЛітератураРедагувати

  • Андрей Горохов. Музпросвет. — Москва: Флюид, 2010. — С. 343-347 (Построк).(рос.)
  • Джим ДеРоґатіс. Tortoise. Кінець року // «Аутсайдер» (Київ). — №3 (2004). — Стор. 30-32.
  • Андрій Орел. Talk Talk: кілька поглядів на альтернативу розгубленості // «Аутсайдер» (Київ). — №5 (2005). — Стор. 36-61.
  • Peel Off The Bass (інтерв'ю) // «Аутсайдер» (Київ). — №3 (2004). — Стор. 33-34.
  • Simon Reynolds, "The Ambient Rock Pool", in The Wire, March 1994 (Issue 123), pp. 26-33.(англ.)

ПосиланняРедагувати