Відкрити головне меню

Talk Talk — британський рок-гурт з Лондона, що існував із 1981 по 1991 рік. Гурт здобув широкої слави своїми синті-поп хітами, серед яких «Today», «Talk Talk», «It's My Life», «Such a Shame», «Dum Dum Girl», «Life's What You Make It» та «Living in Another World». Проте серед музичних критиків він досяг ще більшого визнання своїми експериментальними альбомами більш пізнього періоду творчості, котрі вважаються передвісниками жанру пост-рок.

Talk Talk
Основна інформація
Жанр синті-попавант-рокпост-рок
Роки 19811991
Країна Велика Британія Велика Британія
Місто Лондон
Мова англійська
Тематика сучасний світ
Лейбл EMI, Polydor
Склад Марк Голліс
Лі Герріс
Пол Вебб
Саймон Бреннер

Зміст

Історія гуртуРедагувати

Перші рокиРедагувати

Історія Talk Talk починається зі співака Марка Голліса. Спочатку він думав стати психологом, але покинув університет і 1977 року організував гурт Reaction, що його продюсував старший брат Марка, Ед. Коли гурт розпався (після виходу першого сингла), Ед познайомив брата з басистом Полом Веббом, клавішником Саймоном Бреннером і барабанщиком Лі Геррісом — так 1981 року з’явилися Talk Talk.

Записавши кілька демо, Talk Talk уклали контракт з компанією EMI, що призначили їм продюсером Коліна Тьорстона (раніше працював з Duran Duran). EMI мали намір зробити з Talk Talk ще один гурт «нових романтиків» і навіть влаштували їм тур по Великій Британії разом з Duran Duran. Перша платівка “The Party's Over” (1982) була продуктом свого часу — стандартний, професійно зроблений синті-поп. Загалом те саме можна почути и на наступному альбомі “It's My Life” (1984).

1986 року вийшов третій альбом “The Colour of Spring”, що він до сьогодні залишається найуспішнішим релізом групи з комерційної точки зору. Як і попередні альбоми, це також у своїй основі кон’юнктурна попса. Альбом містить пару найбільших хітів гурту "Life's What You Make it" and "Give it Up", що й досі тиражуються на електро-поп-збірках, але звертає на себе увагу пісня “Chameleon’s Day”: в ній немає поп-ритму, вона відступає від формату, вона «ненормальна».

Spirit of EdenРедагувати

Після виходу “The Colour of Spring” Talk Talk відправилась у всесвітнє турне (яке стало останнім у їхній історії). Після чого, щедро фінансована EMI, замкнулась у покинутій церкві в Саффолку, щоб розпочати працю над новою платівкою. Склад гурту на той час був наступним: Марк Голліс — вокал, гітара, клавіші; Пол Вебб — бас; Лі Герріс — перкусія. Неофіційним четвертим учасником вважався Тім Фріз-Ґрін — мультиінструменталіст і продюсер.

Від самого початку Марк Голліс закрив посадовцям EMI будь-який доступ до робочих матеріалів для нового альбому. Він відмовлявся показувати демо-записи та продовжував роботу над музикою, не зважаючи на вихід за межі всіх передбачених кінцевих термінів і на перевитрати бюджету. Talk Talk запрошували до студійного співробітництва сесійних музикантів, яким пропонували повну свободу імпровізації — кожен міг прикрасити кістяк пісні так, як йому заманеться. Так, більшість партій на альбомі є імпровізованими. Одночасно з записом імпровізаційних партій відбувався процес жорсткого редагування: всі елементи надлишку та неприродного звукового достатку видалялись. У результаті музику, що постала наслідком методичного та делікатного компонування внесків найрізноманітніших музикантів, неможливо було відтворити на сцені. Й для поп-радіо настільки витончений продукт не годився. Отже Марк Голліс повідомив EMI, що жодного турне на підтримку нового альбому не буде, так само як не буде синглів.

Нарешті після 14 місяців студійної роботи альбом був готовий. Музичні критики зустріли “Spirit of Eden” (1988) бурхливими оваціями, проте продавався він дуже слабо. Перші три пісні (з шести) — “The Rainbow”, “Eden” і “Desire” — утворюють собою двадцятихвилинну сюїту. Вона починається непевно з поодиноких звуків акустичних інструментів, що поступово переходять в гудіння духових, і нарешті окреслюються пісня. Спів Марка Голліса стишений, тон голосу вдумливий. Музика на “Spirit of Eden” дуже витончена тембрально. Фактура іноді балансує на грані ембіенту, але не розпливається у кашу. Одною ногою ця музика стоїть у царині куплетів і приспівів, а іншою — десь між музикою Майлса Девіса, деякими творами Джона Кейджа, американським блюзом і ще одним стилем, що він остаточно мав сформуватись уже в наступне десятиліття — пост-роком. Останні три пісні — “Inheritance”, “I Believe In You” і “Wealth” — витримані у такому самому дусі. Тільки “I Believe in You” містить доволі тихий і ненав’язливий поп-ритм, що рівномірно постукує від майже самого початку до кінця пісні.

Laughing StockРедагувати

Контракт з EMI було розірвано. Пізніше без дозволу музикантів концерн випустить збірку їхніх ранніх записів “Natural History” (1990). Гурт перейшов до фірми Polydor, що з її боку не було жодного тиску на творчий процес. Talk Talk засіли на рік в лондонській студії й спокійно почали записувати новий матеріал. Знову було запрошено кілька дюжин сесійних музикантів. Музика записувалася і переписувалася цілий рік.

Альбом під назвою “Laughing Stock” побачив світ 1991 року. Його шість пісень, це — шість чудернацьких об’єктів невизначеної стилістичної приналежності: сирий несміливий пост-блюз, зрощений з імпресіонізмом; пафосний поп-госпел, навантажений фрі-джазом. Перша композиція “Myrrhman” — статична, зім’ята, з дисонансами. Наступна “Ascension Day” — асиметрична пост-рокова брила. “After the Flood” тримається на постійному простому ритмі, за яким повзе стогнучо-безхребетна «петля» невизначеного інструмента. За нею тихо вступає “Taphead” — мутантний фолк-блюз, в якому на межі з тишею бубонить голос, гнуті звуки гітари не причеплені до ритму, але повторюють одну й ту ж фразу. Мов гімн, дружнім поліритмом вступає “New Grass”: всі партії — барабани, бас, фортепіано, бліді гітарні замальовки — ритмічно зсунуті одна відносно одної; голос загубився серед інструментів; його змінює орган, що грає спадаючу послідовність мінорних акордів. Фінальна “Runeii” є асиметричним блюзом: низькі струни бурчать близько до мікрофона, їх заїкання виставлене напоказ; спів перебуває на останній стадії стишення, далі — лиш шепіт.

“Laughing Stock” був останнім альбомом Talk Talk. Гурт без особливого галасу розпався відразу після його виходу.

РепутаціяРедагувати

1994 року молодий гурт Bark Psychosis випустила свій перший альбом “Hex”. Музика з нього є по суті освідченням у коханні до пізньої музики Talk Talk. Звучання “Hex” (першого альбому, охарактеризованого у музичній пресі як пост-рок) — малобюджетний варіянт звучання “Laughing Stock”. Свою любов до Talk Talk засвідчили такі постаті пост-року, як Джим О’Рурк і Ян Вернер (Mouse On Mars, Microstoria і Dü). Вплив Talk Talk відчувається у музиці Portishead, Catherine Wheel, Slowdive, Radiohead, Shearwater і Death Cab for Cutie. Їхні пісні записували The Gathering, The Divine Comedy, Do Make Say Think, No Doubt, Weezer.

ДискографіяРедагувати

Докладніше: Дискографія Talk Talk

Студійні альбомиРедагувати

  • Talk Talk (mini-LP, EMI America, 1982)
  • The Party’s Over (LP/CS, EMI, 1982)
  • It’s My Life (LP/CS, EMI, 1984)
  • The Colour of Spring (LP/CS/CD, EMI, 1986)
  • Spirit of Eden (LP/CS/CD, Parlophone, 1988)
  • Laughing Stock (LP/CS/CD, Polydor, 1991)

ЗбіркиРедагувати

  • Natural History: The Very Best of Talk Talk (LP/CD, Parlophone, 1990)
  • Introducing… (CD, EMI, 2003)
  • Essential (CD, EMI, 2011)
  • Natural Order 1982-1991 (CD, EMI, 2012)

Концертні альбомиРедагувати

  • London 1986 (CD, Pond Life, 1999) Запис виступу в Лондоні 1986 року.

ЛітератураРедагувати

  • Андрій Орел. Talk Talk: кілька поглядів на альтернативу розгубленості // «Аутсайдер» (Київ). — №5 (2005). — Стор. 36-61.

ПосиланняРедагувати