Попівка (Звенигородський район)

Попі́вка (Аудіо вимоваопис файлу) — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 565 чоловік, дворів — 317 (2009).

село Попівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Звенигородський район
Рада/громада Попівська сільська рада
Код КОАТУУ 7121286001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 17 століття
Населення 565 чоловік (2009)
Територія 39,908 км²
Площа 4,12 км²
Густота населення 137 осіб/км²
Поштовий індекс 20236
Телефонний код +380 4740
Географічні дані
Географічні координати 49°04′22″ пн. ш. 30°48′22″ сх. д. / 49.07278° пн. ш. 30.80611° сх. д. / 49.07278; 30.80611Координати: 49°04′22″ пн. ш. 30°48′22″ сх. д. / 49.07278° пн. ш. 30.80611° сх. д. / 49.07278; 30.80611
Середня висота
над рівнем моря
197 м
Відстань до
обласного центру
98,9 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Звенигородка
Відстань до
залізничної станції
25 км
Місцева влада
Адреса ради с.Попівка,
Сільський голова Бондарчук Віктор Олександрович
Карта
Попівка. Карта розташування: Україна
Попівка
Попівка
Попівка. Карта розташування: Черкаська область
Попівка
Попівка
Мапа

Село розташоване за 12 км на захід від районного центру — міста Звенигородка та за 25 км від залізничної станції Звенигородка.

ІсторіяРедагувати

За переказами, село утворилося у часи Руїни наприкінці XVII століття, коли місцеве населення ховалося біля хутора одного з вільховецьких священиків. Звідси і походження топоніму — Попівка. У «Сказаниях о населенных местностях…» Л. Похилевича за 1864 рік сказано, що в Попівці Звенигородського повіту проживає 1 614 жителів «обоего пола».

На першому етапі примусової колективізації у 1927 році у селі створено чотири об'єднання (комуни, артілі). Але вже у 1929 році вони об'єднались у два колгоспи: ім. Молотова (голова Горобченко) та ім. Шевченка (голова Лаптіонов). Через два роки, у 1931 році, головою колгоспу ім. Шевченка став Йосип Бадака. Земля у колгоспах оброблялась кіньми, волами. Лише у 1934 році з'явився перший трактор «Універсал[ru]». На початку 30-х років у селі проживало 2 604 жителі та налічувалось 637 дворів.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

Під час голодомору 19321933 років у селі померло близько 1000 людей (за свідченнями уродженця села І. А. Лавріненка).

272 мешканця села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 140 з них загинули, 50 нагороджені орденами й медалями. Село було окуповане німецько-нацистськими військами 1 серпня 1941 року. У 1942 році у селі утворилась антинацистська група, члени якої, маючи детекторний приймач, повідомляли жителів про фронтові події. У 1943 році група переховувала юнаків і дівчат, яким загрожувало вивезення до Німеччини. 26 січня 1944 року, у ході Корсунь-Шевченківської операції, у село ввійшли розвідники 1-го Українського фронту. 5 лютого радянські війська ввійшли у село і проголосили Радянську владу. Створено сільську раду, частину населення мобілізовано у армію. В березні 1944 року завершилось визволення Попівки. Воїнам, що полягли в боях за село, встановлено пам'ятник.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Кірова, за яким було закріплено 1,8 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1,5 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури, було розвинуте тваринництво.

Також на той час працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека з фондом 7 тисяч книг, медпункт, комбінат побутового обслуговування.

В селі знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи.

СучасністьРедагувати

У селі функціонують сільська бібліотека, Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, церква, відділення зв’язку, філія Ощадбанку, два продовольчі магазини. У 2007 році село газифіковане. У 2010 проведено освітлення центральної вулиці.У 2012 проведено капітальний ремонт братської могили.

Див. такожРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

В селі народились:

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати