Попов Василь Степанович

Попов Василь Степанович (8 січня 1894, станиця Преображенська, Область Війська Донського, Російська імперія — 2 липня 1967, Москва, СРСР) — радянський воєначальник, генерал-полковник (1944), Герой Радянського Союзу (1945).

Василь Степанович Попов
Василий Степанович Попов
Генерал-полковник Попов Василий Степанович.jpg
Народження 8 січня 1894
Станиця Преображенська, Область Війська Донського, Російська імперія
Смерть 2 липня 1967
Москва
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Приналежність Червона армія
Вид збройних сил Сухопутні війська
Рід військ Кіннота, піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1919 — 1959
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Командування 28-й стрілецький корпус, 10-та армія (СРСР), 70-та армія (СРСР)
Війни / битви Громадянська війна в Росії, Радянсько-фінська війна, Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
CMNS: Попов Василь Степанович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Початкова біографіяРедагувати

Народився в сім'ї донського козака. Закінчив учительську семінарію. Учасник Першої світової війни, мав військове звання прапорщика.

У Червоній армії — з 1919 року. Учасник Громадянської війни в Росії. Під час війни був начальником штабу 39-ї стрілецької дивізії, начальником штабу і командиром 6-ї кавалерійської бригади 1-ї Кінної армії. Брав участь у радянсько-польській війні. Був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після війни закінчив Військову академію РСЧА (1922), служив спершу начальником а згодом і командиром 2-ї кавалерійської дивізії. Пізніше командував кавалерійською бригадою у боях з басмачами. Із 1926 року — порученець С. М. Будьонного[1]. Із 1927 року — начальник Української кавалерійської школи. У 1931—1937 роках — командир 12-ї кавалерійської дивізії, у 1937—1939 роках — командир 4-го кавалерійського корпусу. Активно займався військово-науковою діяльність, у 1937 році закінчив кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата військових наук[1], восени 1939 року викладав загальну тактику у Військовій академії імені М. В. Фрунзе.

Учасник радянсько-фінської війни, під час якої командував 28-м стрілецьким корпусом на Карельському перешийку. Після війни продовжував командувати корпусом у Західному особливому військовому окрузі.

Німецько-радянська війнаРедагувати

Учасник німецько-радянської війни з 22 червня 1941 року. У перші дні війни на чолі 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії Західного фронту брав участь у боях під Брестом, Кобрином, Пропойськом, Могильовом. Був важко поранений.

У вересні 1941 — січні 1942 року — заступник командувача 50-ї армії. Брав участь в обороні Тули, командував оперативною групою.

У січні 1942 — квітні 1944 року — командувач 10-ї армії. Брав участь у Тульській та Смоленській наступальних операціях. За успішні бойові дії був нагороджений орденом Суворова 1-го ступеня.

У квітні-травні 1944 року — заступник командувача 1-го Білоруського фронту. Із травня 1944 року і до кінця війни — командувач 70-ї армії. Відзначився під час Східно-Прусської наступальної операції взимку 1945 року. За взяття міста Торунь був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (10 квітня 1945 року).

Після війниРедагувати

Після війни командував у 1945—1946 роках 43-ю армією, а у 1946—1947 роках — 10-ю гвардійською армією.

Із 1947 року знаходився на викладацькій і військово-науковій роботі, був начальником факультету Військової академії імені М. В. Фрунзе. Із 1959 року — у відставці.

Помер 2 липня 1967 року в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

Військові званняРедагувати

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2.
  • Коллектив авторов. Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь / Под общей ред. М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — С. 179—181. — ISBN 5-86090-113-5.