Попов Василь Костянтинович

радянський та український вчений-правознавець

Василь Костянтинович Попов (23 січня 1929, село Малі Кулики, Моршанський район[ru], Центрально-Чорноземна область, РРФСР, СРСР — 13 лютого 2010, Харків, Україна) — радянський та український вчений-правознавець, спеціаліст в області екологічного права. Доктор юридичних наук (1983), професор (1985). Член-кореспондент Академії правових наук України (1996) і академік Української екологічної академії наук (1995).

Попов Василь Костянтинович
Народився 23 січня 1929(1929-01-23)
Малі Кулики, Моршанський районd, Центрально-Чорноземна область, РСФРР, СРСР
Помер 13 лютого 2010(2010-02-13) (81 рік)
Харків, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність правник, викладач університету
Alma mater Саратовська державна юридична академіяd (1960)
Галузь юриспруденція
Заклад Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Вчене звання професор[d]
Науковий ступінь кандидат юридичних наук (1969) і доктор юридичних наук[d] (1983)
Науковий керівник Вовк Юліан Олександрович
Аспіранти, докторанти Гетьман Анатолій Павлович
Членство Союз юристів України
Національна академія правових наук України
Нагороди
Нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти» Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки Премія імені Ярослава Мудрого

Після закінчення ВНЗ працював суддею Бєлгородського обласного суд. Пізніше став викладачем Харківського юридичного інституту (ХЮЇ) (з 1995 року — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), в якому з часом виконував посаду завідувача (1979—2005) і професора (2005—2010) кафедри екологічного права. Лауреат Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1981). Науковий консультант вченого-правознавця А. П. Гетьмана.

Життєпис ред.

Василь Попов народився 23 січня 1929 року в селі Малі Кулики Моршанского району[ru] Центрально-Чорноземної області (тепер Тамбовська область Росія). Під час Німецько-радянської війни трудився в тилу. З 1949 по 1956 рік проходив службу в лавах Радянська Армія[1][2].

Вищу освіту здобув у Саратовському юридичному інституті[ru], який закінчив у 1960 році. У 1961 (за іншими даними в 1960[3]) році почав працювати в системі судової влади: нетривалий час був головою Грайворонського районного народного суду, а потім суддею Бєлгородського обласного суду. Поєднував роботу з навчанням в аспірантура Харківського юридичного інституту (ХЮІ)[1][2].

Після закінчення аспірантури, в 1968 році перейшов на викладацьку роботу в ХЮЇ: був асистентом, а потім доцентом кафедри цивільного права[4]. У червні 1979 року очолив новостворену кафедру земельного права та правової охорони природи (з 1990 року — кафедра екологічного права), на якій працював завідувачем аж до 2005 року (до виходу на пенсію)[5]. Опісля продовжив працювати на «рідній» кафедрі на посаді професора[6]. Був членом Союза юристів України[2].

Василь Костянтинович Попов помер 13 лютого 2010 року в Харків[1][2].

Наукова діяльність ред.

Спеціалізувався на екологічному і аграрному праві. До кола науково-дослідних інтересів Василя Костянтиновича входили теоретичні проблеми, пов'язані з реалізацією та захистом екологічних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також питання, що стосуються відшкодування шкоди, яка була заподіяна через порушення екологічного законодавства[7][2][1]. Крім цього, він займався вивченням можливості об'єднання та упорядкування українського законодавства в галузі екологічного права та створення екологічного кодексу України[8], а також науково обґрунтував необхідність підготовки та прийняття цього законодавчого акту[1].

У 1969 році Попов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою «Правові питання механізації колгоспного виробництва» (рос. Правовые вопросы механизации колхозного производства), а в 1983 році докторську дисертацію за темою «Цивільноправові форми реалізації матеріальних інтересів в агропромисловому комплексі СРСР» (рос. Гражданско-правовые формы реализации материальных интересов в агропромышленном комплексе СССР). У 1985 році В. К. Попову було надано вчене звання професора, у 1995 році він був обраний академіком Української екологічної академії наук, а наступного року — членом-кореспондентом Академії правових наук України[2][1].

Був учнем професора Юліана Вовка[8]. Брав участь у підготовці вчених-юристів, був науковим керівником у 15 кандидатів юридичних наук і науковим консультантом у трьох докторів юридичних наук — А. П. Гетьмана, М. В. Шульги та А. Н. Стативки. Входив до складу спеціалізованої вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого[2][1].

Василь Костянтинович Попов автор і співавтор більш ніж ста наукових праць, основними з яких є «Договірні відносини та ефективність сільськогосподарського виробництва» (рос. Договорные отношения и эффективность сельскохозяйственного производства; 1976), «Правове становище виробничих об'єднань у системі АПК» (рос. Правовое положение производственных объединений в системе АПК; 1978), «Право та матеріальні інтереси у міжгосподарській кооперації» (рос. Право и материальные интересы в межхозяйственной кооперации; 1983), «Екологічне право України. Загальна частина», «Екологічне право України. Особлива частина» та «Екологічне право України». Він також входив до складу редакційної колегії збірника наукових праць «Проблеми законності»[7][8][1][2].

У 1984 році, за виданий у 1983 році підручник для вищих навчальних закладів «Радянське цивільне право» (рос. Советское гражданское право), В. К. Попов (у співавторстві з В. П. Масловим, О. А. Пушкіним, М. Й. Бару, Ч. Н. Азімовим, Д. Ф. Швецовим, Ю. І. Зіоменко і В. С. Шелестовим) був нагороджений Державною премією Української РСР в галузі науки і техніки[9].

Нагорода ред.

Василь Костянтинович був відзначений наступними нагородами, преміями та відзнаками[1][10]:

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и к Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, 2014, с. 137.
  2. а б в г д е ж и Гетьман, 2018, с. 604.
  3. Гетьман, 2002, с. 663.
  4. Гетьман, 2002, с. 663—664.
  5. Кафедра екологічного права (укр.). Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 24.03.2021.
  6. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 1804 − 2009, 2009, с. 254—255.
  7. а б Гетьман, 2002, с. 664.
  8. а б в Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 1804 − 2009, 2009, с. 255.
  9. Підручник для вищих учбових закладів "Советское гражданское право /1 та 11 частини/, опублікований у 1983 році /2-е видання/. http://www.kdpu-nt.gov.ua/ (укр.). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 12 вересня 2020. Процитовано 10 вересня 2020.
  10. Гетьман, 2018, с. 604—605.
  11. Тацій В. Я. Передмова //  / редкол.: В. Я. Тацій (голова) та ін. — Х. : Право, 2014. — С. 75—76. — ISBN 978-966-458-700-3.

Література ред.