Попов Василь Костянтинович
Василь Костянтинович Попов (23 січня 1929, село Малі Кулики, Моршанський район[ru], Центрально-Чорноземна область, РРФСР, СРСР — 13 лютого 2010, Харків, Україна) — радянський та український вчений-правознавець, спеціаліст в області екологічного права. Доктор юридичних наук (1983), професор (1985). Член-кореспондент Академії правових наук України (1996) і академік Української екологічної академії наук (1995).
| Попов Василь Костянтинович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
23 січня 1929 Малі Кулики, Моршанський районd, Центрально-Чорноземна область, РСФРР, СРСР |
| Помер |
13 лютого 2010 (81 рік) Харків, Україна |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | правник, викладач університету |
| Alma mater | Саратовська державна юридична академіяd (1960) |
| Галузь | юриспруденція |
| Заклад | Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого |
| Вчене звання | професор[d] |
| Науковий ступінь | кандидат юридичних наук (1969) і доктор юридичних наук[d] (1983) |
| Науковий керівник | Вовк Юліан Олександрович |
| Аспіранти, докторанти | Гетьман Анатолій Павлович |
| Членство |
Союз юристів України Національна академія правових наук України |
| Нагороди | |
Після закінчення ВНЗ працював суддею Бєлгородського обласного суд. Пізніше став викладачем Харківського юридичного інституту (ХЮЇ) (з 1995 року — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), в якому з часом виконував посаду завідувача (1979—2005) і професора (2005—2010) кафедри екологічного права. Лауреат Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1981). Науковий консультант вченого-правознавця А. П. Гетьмана.
Життєпис Редагувати
Василь Попов народився 23 січня 1929 року в селі Малі Кулики Моршанского району[ru] Центрально-Чорноземної області (тепер Тамбовська область Росія). Під час Німецько-радянської війни трудився в тилу. З 1949 по 1956 рік проходив службу в лавах Радянська Армія[1][2].
Вищу освіту здобув у Саратовському юридичному інституті[ru], який закінчив у 1960 році. У 1961 (за іншими даними в 1960[3]) році почав працювати в системі судової влади: нетривалий час був головою Грайворонського районного народного суду, а потім суддею Бєлгородського обласного суду. Поєднував роботу з навчанням в аспірантура Харківського юридичного інституту (ХЮІ)[1][2].
Після закінчення аспірантури, в 1968 році перейшов на викладацьку роботу в ХЮЇ: був асистентом, а потім доцентом кафедри цивільного права[4]. У червні 1979 року очолив новостворену кафедру земельного права та правової охорони природи (з 1990 року — кафедра екологічного права), на якій працював завідувачем аж до 2005 року (до виходу на пенсію)[5]. Опісля продовжив працювати на «рідній» кафедрі на посаді професора[6]. Був членом Союза юристів України[2].
Василь Костянтинович Попов помер 13 лютого 2010 року в Харків[1][2].
Наукова діяльність Редагувати
Спеціалізувався на екологічному і аграрному праві. До кола науково-дослідних інтересів Василя Костянтиновича входили теоретичні проблеми, пов'язані з реалізацією та захистом екологічних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також питання, що стосуються відшкодування шкоди, яка була заподіяна через порушення екологічного законодавства[7][2][1]. Крім цього, він займався вивченням можливості об'єднання та упорядкування українського законодавства в галузі екологічного права та створення екологічного кодексу України[8], а також науково обґрунтував необхідність підготовки та прийняття цього законодавчого акту[1].
У 1969 році Попов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою «Правові питання механізації колгоспного виробництва» (рос. Правовые вопросы механизации колхозного производства), а в 1983 році докторську дисертацію за темою «Цивільноправові форми реалізації матеріальних інтересів в агропромисловому комплексі СРСР» (рос. Гражданско-правовые формы реализации материальных интересов в агропромышленном комплексе СССР). У 1985 році В. К. Попову було надано вчене звання професора, у 1995 році він був обраний академіком Української екологічної академії наук, а наступного року — членом-кореспондентом Академії правових наук України[2][1].
Був учнем професора Юліана Вовка[8]. Брав участь у підготовці вчених-юристів, був науковим керівником у 15 кандидатів юридичних наук і науковим консультантом у трьох докторів юридичних наук — А. П. Гетьмана, М. В. Шульги та А. Н. Стативки. Входив до складу спеціалізованої вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого[2][1].
Василь Костянтинович Попов автор і співавтор більш ніж ста наукових праць, основними з яких є «Договірні відносини та ефективність сільськогосподарського виробництва» (рос. Договорные отношения и эффективность сельскохозяйственного производства; 1976), «Правове становище виробничих об'єднань у системі АПК» (рос. Правовое положение производственных объединений в системе АПК; 1978), «Право та матеріальні інтереси у міжгосподарській кооперації» (рос. Право и материальные интересы в межхозяйственной кооперации; 1983), «Екологічне право України. Загальна частина», «Екологічне право України. Особлива частина» та «Екологічне право України». Він також входив до складу редакційної колегії збірника наукових праць «Проблеми законності»[7][8][1][2].
У 1984 році, за виданий у 1983 році підручник для вищих навчальних закладів «Радянське цивільне право» (рос. Советское гражданское право), В. К. Попов (у співавторстві з В. П. Масловим, О. А. Пушкіним, М. Й. Бару, Ч. Н. Азімовим, Д. Ф. Швецовим, Ю. І. Зіоменко і В. С. Шелестовим) був нагороджений Державною премією Української РСР в галузі науки і техніки[9].
Нагорода Редагувати
Василь Костянтинович був відзначений наступними нагородами, преміями та відзнаками[1][10]:
- Державна премія Української РСР в галузі науки і техніки (1984);
- Премія імені Ярослава Мудрого, у номінації «за видатні заслуги в галузі підготовки юридичних кадрів» (2003);
- Премія конкурсу Фонду юридичної науки академіка права В. В. Сташиса, у номінації «юрист — науковий співробітник» (2003);
- Заслужений професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого[11];
- Почесний знак «Відмінник освіти України».
Примітки Редагувати
- ↑ а б в г д е ж и к Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, 2014, с. 137.
- ↑ а б в г д е ж и Гетьман, 2018, с. 604.
- ↑ Гетьман, 2002, с. 663.
- ↑ Гетьман, 2002, с. 663—664.
- ↑ Кафедра екологічного права (укр.). Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 24.03.2021.
- ↑ Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 1804 − 2009, 2009, с. 254—255.
- ↑ а б Гетьман, 2002, с. 664.
- ↑ а б в Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 1804 − 2009, 2009, с. 255.
- ↑ Підручник для вищих учбових закладів "Советское гражданское право /1 та 11 частини/, опублікований у 1983 році /2-е видання/. http://www.kdpu-nt.gov.ua/ (укр.). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 12 вересня 2020. Процитовано 10 вересня 2020.
- ↑ Гетьман, 2018, с. 604—605.
- ↑ Тацій В. Я. Передмова // / редкол.: В. Я. Тацій (голова) та ін. — Х. : Право, 2014. — С. 75—76. — ISBN 978-966-458-700-3.
Література Редагувати
- Гетьман А. П. Попов Василь Костянтинович // Юридична енциклопедія / Редкол: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — Київ : Юридична думка, 2002. — Т. 4: Н—П. — С. 663—664. — 736 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Попов Василь Костянтинович // Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого / редкол.: В. Я. Тацій (голова) та ін.. — Харків : Право, 2014. — С. 137. — 192 с. — ISBN 978-966-458-700-3.
- Гетьман А. П. Попов Василь Костантинович // Велика українська юридична енциклопедія / редкол. Ю. С. Шемшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. — Харків : Право, 2018. — Т. 14: Екологічне право. — С. 604—605. — 776 с. — ISBN 978-966-937-407-3.
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. 1804 − 2009 / Ред. кол.: В. Я. Тацій, В. В. Сташис, А. П. Гетьман. — Харків : Право, 2009. — 464 с. — ISBN 978-966-458-140-7.