Понори (Талалаївський район)

{{Село

| назва           = Понори
| область         = Чернігівська область
| район           = Прилуцький район
| рада            = [[Понорівський старостинський округ Талалаївської селищної ради (Талалаївський район)]
| код КОАТУУ      = 7425382700
| розташування    = 
| mapx            = 
| mapy            = 
| перша згадка    = 1666 
| населення       = 284
| територія       = 
| ref-територія   = 
| площа           = 1,602
| ref-площа       = 
| щільність       = 262,8
| поштовий індекс = 17221 
| телефонний код  = 4634 
| координати      =  50°55′26″ пн. ш. 33°06′22″ сх. д. / 50.92389° пн. ш. 33.10611° сх. д. / 50.92389; 33.10611Координати: 50°55′26″ пн. ш. 33°06′22″ сх. д. / 50.92389° пн. ш. 33.10611° сх. д. / 50.92389; 33.10611
  | lat_deg = 50 || lat_min = 55 || lat_sec = 26
  | lon_deg = 33 || lon_min = 6 || lon_sec = 22
| висота          = 155
| ref-висота      = [1]
| водойма         = річка Ромен
| адреса          = 17221,  село Понори, вулиця Берегова, 17 
| облікова картка = 
| прапор          = 
| герб            = 
| відстань о      = 
| ref-відстань о  = 
| відстань р      = 
| ref-відстань р  = 
| станція         = Талалаївка
| відстань ст     = 9

}}

Поно́ри — село в Чернігівській області України, центр сільської ради. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на березі річки Ромни, за 9 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 421 особа, площа — 1,602 км².

ІсторіяРедагувати

Село вперше згадуються під 1666 роком[2], було вільним військовим селом і входило до Краснянської, пізніше — Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Згідно переписних книг на той час в селі було 9 господарств селян, з них 2 господарства «пашут на 4-х волах, да у них же по 2 лошади пашенных», 4 господарства «пашут на 2-х волах, да у них же по лошади пашенных» та 3 господарства «пашут на 2-х волах»; козаки не показані.

1705 року гетьман Iван Мазепа надав його прилуцькому полковнику Дмитро Горленку. 1714 року, з огляду на клопотання колишнього прилуцького полковника Івана Носа, гетьман Іван Скоропадський віддав село красноколядинському сотнику Леонтію Лащинському «до ласки військової», тобто у тимчасове, рангове володіння. Після відставки сотника у 1718 році село одержав його наступник — сотник Марко Ангеліовський, на тих же умовах. Після смерті сотника 1737 року у володіння селом вступив його зять штабс-лікар С. Семенов. Проте за скаргою нового сотника Петра Максимовича, у якій він доводив, що село було ранговим, «Правління гетьманського уряду» 1740 передало село йому «на ранг».

У період між 1730 та 1737 роками споруджена перша дерев'яна церква Святого апостола Марка — престол освячений на честь ктитора сотника Марка Ангеліовського. Згодом, коли від Красноколядинської сотні відокремилася Голінська (1751), Понори поділені між сотниками цих сотень.

1740 року в селі було 25 дворів в (26 хат) селян, 4 бездворі хати, підсусідків (козаків не було). 1780 року — 35 дворів (45 хат) та 8 бездворих хат селян, 15 дворів (27 хат) козаків.

Після анексії Гетьманщини Російською імперією у 1782 році село передано до складу Роменського повіту Чернігівського намісництва. Потім у складі Красноколядинської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії.

З 1917 року — у складі УНР.

В складі УкраїниРедагувати

З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 184 двори, мешкало 465 жителів.

ОсвітаРедагувати

В селі діє Понорська загальноосвітня школа.

ПерсоналіїРедагувати

В селі народилися:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Погода в селі Понорах
  2. Переписні книги 1666 року. Київ, 1933

ЛітератураРедагувати