Відкрити головне меню

Подві́рне (до 1946 року — Кишло-Салієве) — село в Україні, в Мамалигівській сільській територіальній громаді Новоселицького району Чернівецької області.

село Подвірне
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Новоселицький район
Рада/громада Мамалигівська сільська громада
Код КОАТУУ 7323085501
Основні дані
Населення 2440
Поштовий індекс 60363
Телефонний код +380 37-33
Географічні дані
Географічні координати 48°17′51″ пн. ш. 26°37′17″ сх. д. / 48.29750° пн. ш. 26.62139° сх. д. / 48.29750; 26.62139Координати: 48°17′51″ пн. ш. 26°37′17″ сх. д. / 48.29750° пн. ш. 26.62139° сх. д. / 48.29750; 26.62139
Середня висота
над рівнем моря
168 м
Місцева влада
Адреса ради с.Подвірне
Карта
Подвірне. Карта розташування: Україна
Подвірне
Подвірне
Подвірне. Карта розташування: Чернівецька область
Подвірне
Подвірне
Подвірне. Карта розташування: Новоселицький район
Подвірне
Подвірне

Розташоване на березі річки Потоку, за 36 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Мамалига — 8 км. Населення — 2440 осіб.

Подвірне – одне з наймолодших поселень у Новоселицькому районі, вперше згадується в документах у 1790 р. Це статистичні звіти Бессарабії, які були надруковані у 1923 р., в роки окупації села Румунськими боярами. Надруковані вони на румунській мові і є в архівах м. Чернівці. За переказами село виникло під час перебування на Хотинщині турецьких загарбників під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Хоча, як свідчить історія, в 1715 р. Хотинщина була перетворена в турецьку райю. Завдяки податковим пільгам сюди повернулись колишні жителі. А після 1742 р., коли господар Молдавії К. Маврокодрат заборонив закріпачувати поселенців та після «Золотої грамоти» господарі Гіки від 1776 р., яка скоротила панщину до 12 днів на рік, сюди хлинуло багато переселенців. Ймовірно, що саме в цей час в роки війни 1768-1774 рр. сюди і прибув турецький воєначальник Салій, чиїм іменем і було названо село.

Старожили розповідали, що на території села знаходиться турецький табір, куди вони заганяли з навколишніх сіл жителів, полонених і примушували виконувати різні роботи: пасли панську худобу, добували гіпсовий камінь у кар’єрі, а найбільше – носили землю для розбудови земляного валу, що тягнеться від річки Прут до Хотинщини.

Це земляне укріплення відноситься до V-VI ст. В історію воно входить під подвійною назвою «Троянів вал» і «Турецький вал». По селі його називають «Шанцем».

Первісна назва села Кишло-Салієво походить від «кишли», що за однією із версій означає «подвір’я» і прізвища Салій військового інженера, який очолював табір і проводив роботу. У 1946 р. село за цією версією було перейменовано у Подвірне. Новіша версія говорить, що слово «кишли» означає на турецькій мові «казарма». Якщо брати до уваги це значення слова, то воно частково може бути підтверджене тим, що в центрі села біля Панських криниць на глибині 20-25 см. у ґрунті є багато битої червоної цегли, можливо це руїни казарм. Тому, на нашу думку, значення назви Кишло-Салієво – карми Салієва. І хоча це не милозвучно, але сучасна назва села може бути – Казарменне.

Видатні людиРедагувати

  • Прохоренко Григорій Дмитрович -(*1913 — + 1977, с. Подвірне Новоселицького району Чернівецької області). — педагог, господарник. Навчався у Житомирському педагогічному інституті. Працював учителем історії, директором школи у Баранівському районі. У роки війни був у партизанському з'єднанні О. Сабурова політруком, заступником командира загону. У 1944 році після звільнення України від нацистів мобілізувався і був направлений на роботу завідуючим Вижницьким районним відділом освіти Чернівецької області. У 1957 році, як «тридцятитисячник», направлений на роботу в економічно слабкий колгосп імені Суворова (с. Подвірне Новоселицького району Чернівецької області). Згодом господарство зайняло лідируючі позиції за більшістю показників сільськогосподарського виробництва в регіоні і колгосп був нагороджений орденом «Знак Пошани». Неоднаразово господарство було учасником ВДНХ, нагороджувалось перехідними та пам'ятними відзнаками. Г. Д. Прогоренко був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Леніна (1967), Жовтневої Революції, Великою золотою медаллю ВДНХ, а також орденом Леніна (1967). Він автор книги-нарису «Кологсп імені Суворова Новоселицького району» (літературний запис журналіста Володимира Михайловського). Г. Д. Прохоренко — номінант екциклопедичного видання «Вони прославили Буковину» (Чернівці: вилавництво «Черемош», 2010. — С. 175.- ISBN 978-966-181-049-4). Іменем Прохоренка названа одна з вулиць села Подвірне. Юхим Гусар.


ПосиланняРедагувати