Петро Михайлович Забіла

Петро́ Миха́йлович Забі́ла (1580(1580), Борзна — 1689) — український державний діяч.

Петро Михайлович Забіла
Народився 1580
Борзна, Україна
Помер 10 квітня 1689(1689-04-10)
Діяльність військовослужбовець
Діти Іван Петрович Забіла Молодший
Gerb borzna main.jpg

ЖиттєписРедагувати

 
Остоя — герб роду Забіл (Наталя Забіла)

Народився в місті Борзні (тепер Чернігівська область). Був адміністратором королівського майна в Борзні. В 1648 році підтримав Богдана Хмельницького. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1657 років. В 1649 і 16541655 роках — полковник Борзнянський.

У червні 1654 року очолював козацьку делегацію від наказного гетьмана Івана Золотаренка до московського царя. Прихильник політики гетьмана Івана Виговського. В 1656 р. Петро Забіла отримує царську грамоту на п'ять сіл біля Кролевця: Обтове, Реутинці, Лушники, Клишки й Погорілівку, які належали при поляках Вішлі, а потім А. П. Цурковському, ніжинським війтам, останній володів і Борзною. Крім цих сіл, Петру Забілі, як говорять сімейні перекази, були віддані також «будинок королівський в замку, в Борзні й інші за містом, в замку», напевно в маєтку, який звався «Зелений двір». Пізніше, в 1835 р., цей маєток був подарований Оленою Миколаївною Белозерською (Забіла) Борзенському земству для використання її як лікарні.

В 16631669 роках — генеральний суддя в адміністрації гетьмана Івана Брюховецького, з яким в 1665 році їздив до Москви. В 16691685 роках — генеральний обозний. В 1672 році Забіла, прагнучи захопити гетьманську булаву, очолив старшинську змову проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. Позбавлення влади і висилка останнього не проклали, проте, Забілі дороги до гетьманства; через декілька років він, за дряхлістю, залишив посаду генерального обозного і переселився з Борзни в Обтов, село Коропської сотні, де скуповував млини і тим збільшував свій обтовський маєток, володів значними маєтками в Ніжинському і Чернігівському полках.

Петро пережив другу дружину і, згідно з листом Василя Борковського своєму зятю Івану Забілі, помер 1689 року. За іншими даними, які збереглись в збірнику Забілинських паперів, Петро Забіла помер 10 квітня 1691 року, «маючи 109 років». Він похований в Рихловському монастирі поблизу села Обтове. Власниками Обтова стали його молодший син від другої дружини Іван (помер бл. 1703 р.) та син останнього, також Іван.

Шлюби, дітиРедагувати

Петро Забіла був одружений двічі: від першої дружини Параски Станіславівни (1610—1650 рр.) мав дітей: Іван-старший, Тарас, Степан, Василь, ……Петрівна, ……Петрівна.

Будучи генеральним суддею, у 85 років він одружився вдруге, «взяв за себе Герцичку» (Гафія Семенівна Герцик (1624—1686 рр.) — вдова вихрещеного єврея, була настільки бідною, що її син Павло Герцик, по розповіді Василя Кочубея, сучасника і родича Забіли «…торгував на Полтавському базарі голками»). Друга жінка народила Забілі ще двоє дітей: Івана-молодшого, Феодору. Їх він встиг «прилаштувати» ще до своєї смерті, одруживши сина з дочкою генерального обозного Василя Дунин-Борковського, видавши заміж дочку за сина Ніжинського полковника Василя Яковича Жураковського, Ямпільського сотника, в наступному генерального осавула в 1710—1724 рр.

ЗаповітРедагувати

Більшу частину своїх володінь Петро Михайлович заповів 2-й дружині й дітям, народженим від неї. Дітям від першої дружини були назначені:

  • села Погорілівку з Клишками він залишив по заповіту 1681 р. своєму сину, Івану-старшому, який залишив одну дочку, дружину Костянтина Голуба, генерального бунчукового товариша;
  • село Лушники] (Лучники) відійшло Степану;
  • село Реутинці (Ревутинці) — Василю;
  • водяний млин і гроші — Тарасу.

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати