Красюк Петро Харитонович
| Петро Красюк | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Петро Харитонович Красюк | |||
| Народився |
1 січня 1924 с. Трахтемирів, Канівський район, Черкаська область, УРСР, СРСР | |||
| Помер |
8 січня 2008 (84 роки) с. Висоцьк, Рівненська область, Україна | |||
| Громадянство |
 СРСР,  Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник, поет | |||
| Alma mater | Рівненський державний гуманітарний університет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Напрямок | сатиричні і гумористичні твори | |||
| Жанр | байки, вірші, гуморески, усмішки | |||
| Премії | імені Валер'яна Поліщука та Микити Годованця, Нобельської премії | |||
|
| ||||
Петро́ Харито́нович Красю́к (нар. 1 січня 1924, с. Трахтемирів, Черкаська область — пом. 8 січня 2008, с. Висоцьк, Рівненська область) — відомий український поет-сатирик, байкар. Член НСПУ з 1965 року.
Життєпис ред.
Петро Красюк народився 1 січня 1924 року в селянській родині у с. Трахтемирів на Черкащині. Після закінчення семирічки в рідному селі вчився в Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі, два курси якого встиг закінчити до війни. У 1943 році гітлерівці вивезли на примусові роботи до Німеччини.
У 1946 році, після німецько-радянської війни, закінчив педагогічне училище та був скерований працювати на Рівненщину. У 1958 році заочно закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту[1].
Вчителював у селі Висоцьк Дубровицького району з 1946 до 1984 року.
Творчість ред.
Окремі його твори перекладено російською, білоруською, тувинською, єврейською, польською та болгарською мовами. Був членом Національної спілки письменників України. Лауреат літературних премій імені Валер'яна Поліщука та імені Микити Годованця, а також Нобельської премії.
Твори ред.
- «Байки та гуморески» (1957),
- «Яке коріння, таке й насіння» (1963),
- «Премійований Кіт» (1964),
- «Виграш — програшем» (1966),
- «Поголений Їжак» (1969),
- «Сміття і Мітла» (1971),
- «Пасивний Бобер» (1973),
- «Ворона на естраді» (1976),
- «Непідкупний Ведмідь» (1977),
- «Обережний Півень» (1983),
- «Хід конем» (1989),
- «Ретельний терпуг» (1992),
- «Самостійний син» (1993),
- «Регламент для Зайця» (1997),
- «З вогню та в полум'я» (1998),
- «Дипломатична розмова» (2001),
- «Двоюрідний чоловік» (2002).
Джерела ред.
- Письменники Радянської України. 1917–1987. Біобібліографічний довідник. — Київ, 1988. — С. 321.
- Басараба В. На березі озера Нобель. Відбувся перший всеукраїнський фестиваль гумору «Лауреат Нобельської премії» // Вільне слово. — Рівне. — 2003. — 5 вересня.
- Басараба В. Не менш — до сотні літ! // Вільне слово. — 2004. — 1 с.
Примітки ред.
- ↑ Петро Красюк - старійшина сучасного українського гумору і сатири. Архів оригіналу за 2 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
Посилання ред.
- Красюк Петро Харитонович [Архівовано 2 квітня 2018 у Wayback Machine.] «Енциклопедія Сучасної України»
- Петро Красюк. Байки [Архівовано 2 квітня 2018 у Wayback Machine.]