Відкрити головне меню

Петро Петро́вич Гнідич (30 жовтень 1855, Санкт-Петербург — 16 липня 1925, Ленінград) — російський письменник, драматург и перекладач, історик мистецтва, театральний діяч; внучатий племінник Миколи Гнідича.

Петро Гнідич
Pyotr Gnedich 2.jpg
Народився 30 жовтня 1855(1855-10-30)
Санкт-Петербург
Помер 16 липня 1925(1925-07-16) (69 років)
Ленінград
Поховання Літераторські мостки
Діяльність прозаїк, перекладач, драматург, поет
Alma mater The First Saint-Petersburg Gymnasium[d] і Петербурзька академія мистецтв (1879)
Мова творів російська[1]
Роки активності 1877
Жанр драма, оповідання, повість, роман, нарис, гумореска, фейлетон, вірші

CMNS: Петро Гнідич на Вікісховищі

Зміст

БіографияРедагувати

Петро Гнідич народився в Санкт-Петербурзі в родині інженера шляхів сполученння; походив із роду Гнідичів, що здавна жили в Котельві (пізніше слобода Охтирського повіту Харківської губернії, на кордоні з Полтавською губернією), де і його дід, і прадід, і прапрадід, були сотниками.

Закінчив Першу Санкт-Петербурзьку класичну гімназію. Навчався в Академії мистецтв в Санкт-Петербурзі (18751879, не закінчив).

У 1888 році заснував і редагував спільно з Соловйовим В. С. журнал «Північ», а в 1892 році — «Щорічник імператорських театрів». Голова Петербурзького Літературно-артистичного гуртка (18931895), завідував художньою частиною театру Літературно-артистичного гуртка (згодом Театр Літературно-мистецького товариства), керував трупою Александрінського театру (1900 — 1908 ).

З 1914 року директор музею Імператорського товариства заохочення мистецтв. Після Російської революції (1917) був членом репертуарної секції Петроградського відділення Театрального відділу (19181919).

Петро Петрович Гнідич помер 16 липня 1925 року в місті Ленінграді.

Літературна діяльністьРедагувати

Дебютував у пресі оповіданнями в журналі «Нива» в 1877. Його перша п'єса «Двері не замкнули» (1878, видана в 1883), була поставлена ​​спочатку в приватному театрі А. А. Бренко і Пушкінському театрі в Москві під назвою «На хуторі», а в 1883 році — в Александрінському театрі під назвою «Пташка в пастці» багаторазово ставилася в різних театрах.

 
Могила Гнедича
на Литераторских мостках
в Санкт-Петербурге

З кінця 1870-х років друкував романи, повісті, нариси, фейлетони, гуморески, Вірші, рецензії в газеті "Санкт-Петербурзькі відомості " журналах «Кругозір», «Шут», «Уламки» і багатьох інших виданнях. Випустив збірки «Повести и рассказы» (1885), «Семнадцать рассказов» (1888), «Новые рассказы» (Т. 1-2, 1890), «Кавказские рассказы» (1894), «Мгновенье» (1896) та інші, також збірки фейлетонів «Песьи мухи» (Т. 1-3 1905—1909). Його п'єса «Горящие письма» став першим режисерським досвідом К. С. Станіславського на сцені Московського Товариства Мистецтва і Літератури (МОІіЛ).

Автор численних праць з історії мистецтва (видані в 1885 році), об'єднаних в книгу «Історія мистецтв з найдавніших часів» (Т. 1-3, 1897; неодноразово перевидавалася).

Автор романа «Китайские тени» («Русский вестник», 1894; окреме видання — 1895), «Ноша мира сего» (1899), «Туманы» (1899), «Купальные огни» (1900).

Успіхом користувалися постановки п'єс із загальною ліберальною спрямованістю, сценічною цікавістю, живим діалогом «Перекати поле» (1889), «Горящие письма» (1890), «Зима» (1905), «Холопы» (1907), «Болотные огни» (1909) та інші. П'єси видані в збірках «Шесть комедий» (1887), «Второй том комедий» (1894).

Перекладав твори Шекспіра: «Гамлет» (1891), «Приборкання норовливої» (1899).

Мемуарист: Книга жизни: воспоминания, 1855—1918. — Л.: «Прибой», 1929. — 371 с.

На слова П. П. Гнідича були написані романси «Сладким запахом сирени» (М. К. Ліппольд), «Вся закутана чадрою» (А. А. Тарутин), «Моя малютка дорогая» (Б. В. Гродзкий), «Я помню детства золотого» (Э. К. Розенов).

ТвориРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.