Олександрійський театр

Олександрійський театр — театр, який діяв у місті Олександрія у кінці XIX — на початку та в середині ХХ століть. Нині споруда є Міським палацом культури.

Олександрійський театр
Олександрія вул. 6 Грудня, 2.jpg

48°40′27″ пн. ш. 33°06′30″ сх. д. / 48.67434000002777594° пн. ш. 33.1086000000277778° сх. д. / 48.67434000002777594; 33.1086000000277778Координати: 48°40′27″ пн. ш. 33°06′30″ сх. д. / 48.67434000002777594° пн. ш. 33.1086000000277778° сх. д. / 48.67434000002777594; 33.1086000000277778
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Місто
Адреса
вулиця 6-го Грудня, 2, Олександрія, Кіровоградська область, 28001
Тип театр, будинок культури
Ідентифікатори і посилання


CMNS: Олександрійський театр у Вікісховищі
«Олександрійський театральний листок» № 7 за 1911 р.

ІсторіяРедагувати

За спогадами Марка Кропивницького, у 1870-х роках Олександрія була одним з небагатьох міст в Україні, наряду з Єлизаветградом та Херсоном, де діяли аматорські театральні трупи, які ставили п'єси українського репертуару.[1]

27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді відбулася перша вистава театральної трупи, очолюваної Марком Лукичем Кропивницьким. Цей день Україна відзначає як день народження українського національного професійного театру.[2]

Театр в Олександрії з'явився у 1880-х роках. Спочатку це було погано пристосоване складське приміщення. Пізніше театр придбав купець Чибісов, який у 1902 році його повністю реконструював. При перебудові були враховані досягнення вітчизняного та зарубіжного будівництва театрів. Стіни були з порожнистої цегли, підлога та стеля мали визначений кут нахилу по відношенню до стін, а кути стін заокруглені. Усе це створювало хорошу акустику. Була розширена сцена, проведено електрику, добудоване фоє.

У театрі грали переважно пересувні акторські трупи. У жовтні 1905 року в Олександрії гастролювало «Товариство малоросійських акторів» під керівництвом Панаса Саксаганського та за участю І. К. Карпенка-Карого, М. Л. Кропивницького, М. К. Садовського та М. К. Заньковецької. Також виступали російськомовні театральні трупи, у складі яких грали видатні актори: Олександра Яблочкіна, Олександр Сумбатов-Южин.

Театральне мистецтво було настільки популярне серед жителів Олександрії, що на початку ХХ століття у місті почала видаватись театральна газета «Олександрійський театральний листок». Це була єдина на усю Російську імперію театральна газета у невеликому провінційному місті.[3]

Вітальні листівки акторам від театралів міста

 
Будівля колишнього театру під час Німецько-радянської війни

Тут здійснювалися також і оперні постановки. Як повідомляв «Олександрійський театральний листок», у 1911 році оперне товариство під керуванням М. Є. Медведєва показало в Олександрії опери Д. Верді «Травіата», «Аїда», П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін» та Р. Леонкавалло «Блазні». На сцені театру йшли балети Маріуса Петіпа.

На початку ХХ століття у цьому театрі розпочинав свою акторську кар'єру Гнат Юра.

Після встановлення радянської влади в Олександрії був створений пересувний драматичний театр імені М. Л. Кропивницького, який у подальшому став обласним театром у Кіровограді.

Під час Німецько-радянської війни театр було спалено ще до зайняття міста німецькими військами, вціліли лише зовнішні стіни. Після відбудови у 1960-х роках приміщення стало Будинком культури Олександрійського електромеханічного заводу.

У 2000 році Будинок культури був переданий у фонд комунального майна міста Олександрії, та був підпорядкований відділу культури Олександрійської міської ради. У подальшому він став Міським палацом культури.

Театр на листівках початку XX століттяРедагувати

Реставрація кінця 2010-тих рр.Редагувати

З 2016 року споруда колишнього олександрійського театру знаходиться на реставрації. Кошторисна вартість проекту склала більше 92 мільйонів гривень.

В 2016 році відремонтували дах, утеплили горище, замінили вікна та двері на автентичні з врахуванням вимог енергозбереження та реставраційного завдання, забезпечили вогнезахист дерев'яних і металевих елементів споруди.

Упродовж 2017 та 2018 років відреставрували фасад і встановили огорожу. В цьому році провели внутрішню перебудову зали та фоє. В 2020 році планують завершити роботи з оздоблення та благоустрою території.[4]

Комунальний заклад «Міський палац культури»Редагувати

Нині у будівлі колишнього олександрійського театру діє кілька аматорських колективів: п'ять народних колективів та один зразковий.

  • Народний аматорський хор «Веселка», заснований у 1961 році, керівник — Заслужений працівник культури України Володимир Скляр. У 2003 році хор отримав Диплом II ступеня за участь у I Всеукраїнському фестивалі козацької пісні імені Семена Климовського.
  • Народний аматорський ансамбль танцю «Віночок», керівник — Заслужений працівник культури України Григорій Абажей. Ансамбль був організований у 1963 році.
  • Вокальний ансамбль «Перлина», керівник — Наталія Дегтярьова.
  • Народний інструментальний оркестр «Камертон», керівник — Ігор Марков. Оркестр заснований у 1978 році. У 1990 році колективу було присвоєно звання «Народний самодіяльний». У його репертуарі українські народні пісні, пісні українських композиторів, танці, інструментальні твори.
  • Вокальний ансамль «Фаворит»
  • Театральна студія «Едем»
  • Зразковий дитячий самодіяльний театр танцю «Вуличний балет», заснований у 1988 році, керівник — Тетяна Ребер. У 1996 році колективу було присвоєно звання «Зразковий» наказом Президії Української Професійної Спілки.
  • Колектив естрадно-спортивного танцю «Стиль», керівник — Софія Слуцька-Жир.

Меморіальні дошкиРедагувати

На фасаді сучасного Міського палацу культури було встановлено кілька меморіальних дошок на честь осіб, пов'язаних з будівлею.

ПриміткиРедагувати

  1. Старицька-Черняхівська Л. Вибрані твори. К. Наукова думка. 2000 р. C. 673 ISBN 966-00-0602-0
  2. Історія Олександрійського театру. Архів оригіналу за 19 жовтень 2016. Процитовано 14 жовтень 2016. 
  3. Олександрія стара і нова. Архів оригіналу за 28 лютий 2009. Процитовано 12 жовтень 2009. 
  4. В Олександрії завершується внутрішня реставрація палацу культури. CBN|Центральноукраїнське бюро новин (uk). 2019-12-24. Процитовано 2019-12-25. 

Використані джерела та літератураРедагувати