Пермські башкири

Пермські башкири — етнічна група башкирів, що проживає на території Пермського краю. Є одним з автохтонних народів регіону.

Мова представників даної етнічної групи відноситься до гайнинського говору північно-західного діалекту башкирської мови[1].

ІсторіяРедагувати

За наявними даними антропології можна зробити висновок, що самодійські племена відігравали велику роль у формуванні фізичного типу гайнинських башкирів. Топоніміка Тулвинського надріччя має паралелі з північно-заходом Башкортостану. У IV—V ст. харинськими племенами тут був закладений угро-самодійський субстрат, потім посилений за рахунок кушнаренковців і чиїлікців. Даний процес простежується в гідронімах регіону. Наприклад, самодійське слово «бу» («вода») і назва річки Буй, а також гідроніми збереглися в документах XVIII—XIX ст. — Елан-буй, Урман-буй, Лангі-буй, Риж-буй та інші.

За припущенням деяких учених, тюркські племена проникли в ці краї не раніше IX століття. Сусідами гайнинців були башкирські племена Уран і Танип.

В епоху існування Золотої Орди землі всього Прикам'я входили до складу улусу Джучі. З XV століття — частина земель Прикам'я, в тому числі і частина володінь гайнинців на правобережжі Ками і вузька смуга по її лівобережжю, були включені до складу Арської дороги Казанського ханства. У той же час частина земель башкирських родів перебували у складі Ногайської Орди.

В 1557 році північні башкири направили своє представництво на чолі з Айсуак-биєм в Казань і попросили російського підданства. Царською адміністрацією вручені башкирам жалувані грамоти на вотчинне володіння землею, при цьому нові піддані обкладені ясаком[2].

У 1596 році гайнинці знову звернулися до іншого російського царя — Федора Івановича — з проханням підтвердити стару грамоту, що й було ним зроблено. У 1597 році Строганові отримали від царського уряду приуральські землі, включаючи і башкирські, по річці Камі до гирла Ошапа. Цим покладено початок їх спору з гайнинцями, останні з яких нерідко відстоювали свої вотчини від посягань з боку російських і брали участь майже у всіх башкирських повстаннях XVII—XVIII ст. В 1616 році башкири-повстанці обложили м. Осу, а на допомогу жителям міста прийшли Строганові. У Башкирського повстання в 1662—1664 рр., повстанці знищили г. Кунгур і навколишні російські селища, але в січні 1664 р. царські війська змогли розгромити осинських башкирів.

Вотчина башкирів Гайнинської волості Осинського і Пермського повітів займала величезну територію, яка внаслідок захоплень скарбницею, Строгановими, заводами, продажу та оренди поступово скорочувалася. Після придушення повстань силою або поступками царська адміністрація продовжувала свою колонізаторську політику в регіоні. А у 1672 році Теребірде Алієв — представник гайнинських башкирів, домігся підтвердження жалуваної грамоти і вотчинних прав на землю у царя Олексія Михайловича.

Згідно з дозорними книгами 1630—1631 років, в Тулвинському поріччі існували башкирські села Барда, Єлпачиха, Червоний Яр, а за даними кунгурського бургомістра Юхнева, в 1725—1726 роках в Гайнинській волості налічувалося 600 дворів.

Під час повстання в 1681—1684 рр., башкири обложили г. Кунгур і Кішерский острожек Строганових. Башкири Осинської дороги зазнали агресії з боку калмиків, які брали участь у придушенні повстання. У повстаннях в 1735—1740 рр. башкири спалили село Крилово, яке належало Строгановим. Повстанцями Осинської дороги керували Адзимас Абдалов і Аракгул Чурюсин. Вони звернулися за допомогою до айських башкирів і разом з ними, в числі 1300 осіб, розорили російські селища під Осою і Кунгуром[3].

Під час чергового Башкирського повстання в 1755—1756 рр., рух гайнинців попереджено в самому початку — на «бунтівників» напав загін Туктамиша Іжбулатова. В результаті ватажки повстанців схоплені і видані владі.

Північні башкири взяли участь у Селянській війні 1773—1775 років, завдяки цьому взято повстанцями Оса і розорений Шермеїтський завод. Загалом у повстанні взяло участь більше 1 тисячі гайнинських башкирів, деякі з них (Батиркай Іткінін, Карабай Ашменев, Абдей Абдуллов, Туктамиш Іжбулатов, Джіян Коштіянов, Муксін Медіяров, Адигут Тимясев, Конапай Юнін і Манглет Аїтов та ін) отримали від О. І. Пугачова звання полковника[4].

З кінця XVII століття територія гайнинців увійшла до складу Уфимського повіту, що охопила весь Історичний Башкортостан, з 1708 року — Уфимської провінції, з 1744 року — Оренбурзької губернії, а з 1781 року входить до складу Пермської губернії.

10 (21) квітня 1798 року уряд створив Башкиро-мещеряцьке військо і кантонну систему управління[5]. На території Прикам'я утворений 1-й кантон Башкирського війська, центром якої стало село Єлпачиха. У 1855—1863 рр. ці землі перебували у складі 12-го кантону, а в 1863—1865 рр. — 5-го башкирського кантону.

У радянський період історії в 20-і—30-і рр. ХХ століття в рамках Уральської області здійснено офіційне «переведення» башкир в татари, яке відносилося не тільки до мешканців як етнічно змішаних, так і жителів однорідно башкирських селищ[6].

ГосподарствоРедагувати

Основним видом господарства у північних башкирів було скотарство, крім цього вони займалися полюванням, рибальством, бортництвом, землеробством і торгівлею.

З виникненням на землі гірських мануфактур, башкири починали працювати на рудних родовищах і металургійних заводах. Всього в 1773 році в Гайнинській волості зареєстровано 360 башкир-рудопромисловців, серед них найбільш відомими є Туктамиш Іжбулатов, С. Тайбеков, В. Клянчев, В. Бактинов, Ісмагіл Тасимов. При цьому останній відомий також як ініціатор створення Гірничого училища в Санкт-Петербурзі, а Іжбулатов Туктамиш був першим депутатом Уложеної комісії від башкирів. При Юговских казенних заводах башкири володіли 234 копальнями із 310.

ДемографіяРедагувати

У 1739 році північні башкири проживали в 5 волостях, розташованих у басейні Тулви і по верхів'ях Буя:

  • Гайнинська волость — тут башкири мали 214 дворів;
  • Ірехтинська волость — 183 двори;
  • Уранська волость — 572 двори;
  • Уваниська волость — 106 дворів;
  • Тазларська волость — 52 двори;
Разом — 1127 дворів на 4489 осіб чоловічої статі.

Згідно з П. І. Ричковим, у 1740 році в Гайнинській волості перебувало 562 двори, Ірехтинській — 148, Уранській — 218, разом по усіх трьох волостях — 928 дворів.

За даними ревізії 1745—1747 рр., на території сучасного Пермського краю чисельність башкирів досягла 11 200 осіб, а вже з V ревізії 1795 року — 26 000 чоловік. У 1869 році в Осинському повіті проживало 19 814, а у Пермському повіті — 2 169 башкирів.

За даними першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, на території сучасного Пермського краю башкири проживали: у Пермському повіті — 3 677 осіб, в Кунгурському повіті — 312 осіб, в Осинському повіті — 24 407 осіб, в Оханському повіті — 60 осіб, в Солікамському повіті — 348 осіб, в м. Чердинь — 2 особи; всього 28 806 башкирів[7]. За даними того ж перепису, по Пермській губернії налічувалося всього 85 395 башкирів[8].

Чисельність башкирів регіону за роками
1959[9] 1970[10] 1979[11] 1989[12] 2002[13] 2010[14][15]
39 577 47 812 48 752 52 326 40 740 32 730

У 1989 році велика частина башкирів проживала в Бардимському районі — 24 952 осіб, де вони проживають в таких населених пунктах як Акбаш, Аклуші, Єлпачиха, Краснояр 1, Кузем'ярово, Султанай, Танbп, Усть-Тунтор, Тюндюк і т. д.[16]

Далі за чисельністю башкирів слідували Перм — 11 200 осіб, Чернушинський район — 3 280 осіб, Куєдинський район — 1 954 осіб, Пермський район — 1 430 осіб, Осинський район — 1 363 особи. Також башкири проживають у всіх інших адміністративних районах Пермської області.

Культурні і громадські організаціїРедагувати

  • Підрозділ Всесвітнього конгресу башкирів — регіональна громадська організація «Курултай башкирів Пермського краю» та його районні підрозділи.
  • Регіональна національно-культурна Автономія татар і башкирів Пермського краю[17].
  • Центр мови і культури башкирів Прикам'я (м. Чорнушка).
  • Національно-культурний центр «Гайна иле» («Країна Гайна») с. Барда.

ЛітератураРедагувати

  • Асфандияров А. З. История башкирских сёл Пермской и Свердловской областей. Уфа, 1999. Т8.
  • Асфандияров А. 3. Кантонное управление в Башкирии (1798—1865 гг.).  Уфа: Китап, 2005.
  • Асфандияров А. З. История сел и деревень Башкортостана и сопредельных территорий. Уфа: Китап, 2009.
  • Башкиры. История, культура, этнография. Атлас. 2007.
  • Башкиры-гайнинцы: история и современность. — Уфа: Китап, 2012. — 264 с. ISBN 978-5-295-05131-9
  • Кузеев Р. Г. Происхождение башкирского народа: Этнический состав, история расселения. М., 1974.
  • Кульбахтин Н. М. Из истории гайнинских башкир. Уфа, 1996.
  • Тулвинские татары и башкиры: этнографические очерки и тексты. Пермь, 2004.
  • Хотинец В. Ю. Этнопсихологический анализ особенностей развития гайнинских башкир. Барда, 1999.
  • Шумилов Е. Н. Гайнинские (Бардымские) башкиры Пермской области // Ватандаш, № 9, 2004.
  • Шумилов Е. Н. Татары и башкиры Западного Урала. Пермь, 2008.
  • Юсупов Р. М. Антропологическая характеристика современных башкир-гайнинцев // Урал-Алтай: через века в будущее. Уфа, 2008. Т. 2.

ПриміткиРедагувати

  1. Черных А. В., Шитова С. Н., Юсупов Р. М. Пермские башкиры.// Башкирская энциклопедия. В 7 т. Т. 5. П—С. — Уфа, 2009. — 576 с.
  2. Статья в Башкирской энциклопедии (башк.)
  3. Статья «Башкирские восстания» в Пермский край: энциклопедия
  4. Кульбахтин Н. М. Из истории гайнинских башкир. Уфа: Китап, 1996. — 64 с. С. 20-21.
  5. Указ Императора Павла I. — Именный данный генералу отъ Инфантерiи Барону Игельстрому, съ приложенiемъ примѣчанiя на описанiе Оренбургской линiи.  10 (21) апреля 1798 года
  6. Шумилов Е. Н. . — № 10. — ISSN 1683-3554.
  7. Чагин Г. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 березня 2017. 
  8. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 года.
  9. Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1959 года.
  10. Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1970 года.
  11. Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1979 года.
  12. Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1989 года.
  13. Всероссийская перепись населения 2002 года: Население по национальности и владению русским языком по субъектам РФ
  14. Официальный сайт Всероссийской переписи населения 2010 года. Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года
  15. Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Пермскому краю: Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года по Пермскому краю Архівовано 14 квітня 2012 у Wayback Machine.: Население Пермского края по национальности и владению русским языком по данным Всероссийской переписи населения 2010 года[недоступне посилання з квітня 2019]
  16. Статья в Башкирской энциклопедии (башк.)
  17. Официальный сайт РНКА татар и башкир Пермского края[недоступне посилання з квітня 2019]

ПосиланняРедагувати