Патриція Гайсміт

Патриція Гайсміт
Patricia Highsmith
	Патриція Гайсміт у 1988 році
Ім'я при народженні	Мері Патриція Пленгман
Псевдо	Claire Morgan
Народилася	19 січня 1921; Форт-Верт, Техас, США
Померла	4 лютого 1995 (74 роки); Локарно, Швейцарія; ·Апластична анемія і рак легень
Громадянство	США
Місце проживання	Нью-Йорк;
Діяльність	романістка
Alma mater	Бернард-коледж[d]
Мова творів	англійська
Роки активності	1950 —
Напрямок	модернізм
Жанр	саспенс, психологічний трилер, кримінальна белетристика
Magnum opus	Strangers on a Train[d], The Price of Salt[d], The Blunderer[d], Deep Water[d], A Game for the Living[d], This Sweet Sickness[d], The Cry of the Owl[d], The Two Faces of January[d], The Glass Cell[d], A Suspension of Mercy[d], Those Who Walk Away[d], The Tremor of Forgery[d], A Dog's Ransom[d], Edith's Diary[d], Small g: a Summer Idyll[d], The Talented Mr. Ripley[d], Ripley Under Ground[d], Ripley Under Water[d], The Boy Who Followed Ripley[d], Little Tales of Misogyny[d], The Black House[d] і Mermaids on the Golf Course[d]
Автограф
	Патриція Гайсміт на Вікісховищі

Патри́ція Га́йсміт (також Патри́ція Ха́йсміт; англ. Patricia Highsmith; при народженні — Мері Патриція Пленгман (англ. Mary Patricia Plangman) (19 січня 1921 — 4 лютого 1995) — американська письменниця, що прославилася своїми психологічними детективами з нальотом нуару та серією книг про Тома Ріплі.

Її перший роман, «Незнайомці в потягу» (1950), на сюжет про подвійне вбивство, було екранізовано Альфредом Хічкоком. В пенталогії про Томі Ріплі вона створила образ злочинця, що викликає захоплення, змішане з відразою.^[4]

Зміст

БіографіяРедагувати

Гайсміт народилася в містечку Форт-Уерт (штат Техас), але спочатку виховувалася бабусею по материнській лінії і жила в Нью-Йорку (пізніше вона називала цей час «маленьке пекло»), а пізніше матір'ю Мері Коатс (13 вересня 1895 — 12 березня 1991) і вітчимом Стенлі Гайсмітом (Мері вийшла за нього заміж у 1924), які були професійними акторами. Мати Патриції розлучилася з батьком Патриції — Джеєм Бернардом Пленгманом (1889—1975) за 5 місяців до народження доньки. Юна Гайсміт була в досить напружених стосунках з матір'ю, часто кривдила вітчима, хоча пізніше нерідко намагалася переманити його на свій бік у сварках з матір'ю. Як говорила сама Гайсміт, її мати призналася, що намагалася перервати вагітність, випивши скипидар. Гайсміт так і не звикла до подібних стосунків типу «люблю-ненавижу», що переслідувало її до кінця життя, і описаним нею в оповіданні «Черепаха» (про хлопчика, що зарізав свою матір).

Бабуся навчила Патрицію читати ще в ранньому дитинстві. Гайсміт простудіювала велику бібліотеку матері й вітчима. У восьмирічному віці Гайсміт відкрила для себе «Людський розум» Карла Меннінгера і прийшла в захоплення від обстежень пацієнтів з такими психічними відхиленнями, як піроманія та шизофренія.

Особисте життяРедагувати

Як стверджує біограф письменниці Ендрю Вілсон у книзі «Красива тінь», життя Гайсміт не було простим: вона була алкоголіком, і її романи тривали не більше пари років, а сучасникам і знайомим вона взагалі здавалася людиноненависником і жорстокою. Вона віддавала перевагу над людьми компанії тварин. У неї жили кішки і равлики. Останні, за словами Гайсміт, вселяли їй дивний спокій, в саду у письменниці жили декілька сотень цих молюсків, іноді вона навіть возила частину з них з собою^[5].

Якось Патриція Гайсміт заявила: «Моя уява працює значно краще, якщо мені не доводиться спілкуватися з людьми». За словами її знайомого Отто Пенцлера, «Гайсміт була недоброзичливою, важкою, неприємною, жорстокою, нелюблячою людиною. Я так і не зміг зрозуміти, як взагалі людська істота може бути настільки відразливою».^[6]

Патриція Гайсміт не була заміжня і не мала дітей. Деякі з сучасників приписують їй лесбійські схильності, і, зокрема, роман з американською письменницею Меріджейн Мікер.^[7]

Гайсміт померла 4 лютого 1995 року в Локарно (Швейцарія) від лейкемії.

НагородиРедагувати

1946 — Премія О. Генрі «за найкраще дебютне оповідання» «Героїня», опубліковане в журналі Harper's Bazaar
1951 — Номінована на Премію Едгара Аллана По «за найкращу дебютну повість» «Випадкові попутники»
1956 — Номінована на Премію Едгара Аллана По «за найкращий роман» «Талановитий містер Ріплі»
1957 — Головний приз французької премії «Детективна література» за роман «Талановитий містер Ріплі»
1963 — Премія Едгара Аллана По «за найкраще оповідання» «Черепаха»
1964 — Премія Даггер в категорії «найкращий іноземний роман» присуджена Асоціацією письменників-криміналістів Великої Британії за роман «The two faces of January»
1975 — Головний приз премії «Чорний гумор» за «L'Amateur d'escargot»
1990 — Офіцер французького Ордена мистецтв та літератури^[8]