Відкрити головне меню

Павєл Олександрович Демидов

Па́вєл Олекса́ндрович Деми́дов (15 грудня 1869 — 27 червня 1935 Ніцца) — очолював дворянство Волинської губернії (19071915), на посаді шталмейстера (1910), автор родоводу роду Демидових. Представник другої лінії старшої гілки роду Демидових.[1]

Павєл Олександрович Демидов
Павел Александрович Демидов
Pavel Alexandrovich Demidov.jpg
Народився 3 (15) грудня 1869
Київська губернія, Російська імперія
Помер 27 червня 1935(1935-06-27) (65 років)
Ніцца
Поховання Російський цвинтар Кокад
Діяльність громадський діяч
Alma mater Миколаївське кавалерійське училище[d]
Рід Демидови
Нагороди

БіографіяРедагувати

Походить з дворян Бессарабської губернії. Син камер-юнкера Олександра Павловича Демидова та Олександри Олександрівни, уродженої Абаза. По лінії батька — онук Павла Григоровича Демидова і графині Софії Олександрівни Бенкендорф, по матері — майора Олександра Михайловича Абази (18261889) та Олени Олексіївни Золотарьової. Мати фактично покинула чоловіка і п'ятьох дітей[2]. У 1874 році у неї почався роман з великим князем Ніколаєм Костянтиновичем, який перебував під опікою «через хворобливий стан здоров'я». Вона шокувала сім'ю та суспільство неординарними вчинками, наприклад, пробиралася до будинку, де князь перебував під арештом, і жила там з ним протягом десяти днів[3]. Олександр Павлович домігся розлучення.

Закінчив Миколаївський кадетський корпус (1888) і Миколаївське кавалерійське училище по 1-му розряду (1890), після чого був звільнений з училища з чином губернського секретаря. 28 вересня 1890 року вступив на службу в Кавалергардський полк юнкером, 19 листопада назначений корнетом. 29 травня 1893 року був затверджений почесним попечителем Демидівського юридичного ліцею. У 1894 році вийшов у запас гвардійської кавалерії. У 18961901 роках перебував Кременецьким повітовим предводителем дворянства. 20 липня 1902 року призначений чиновником особливих доручень V класу при міністрі внутрішніх справ, а у 1903 році отримав чин камер-юнкера.

У 1904 році пішов на війну з Японією підосавулом Забайкальського козачого війська, супроводжуючи великого князя Бориса Володимировича. 15 липня 1905 призначений ад'ютантом великого князя. 17 серпня 1907 року призначений головою дворянства Волинської губернії. На цій посаді перебував до 1915 року. У 1910 році був назначений на посаду шталмейстера, а у 1914 році отримав чин дійсного статського радника. Був почесним попечителем Кременецького комерційного училища, дійсним членом Історико-родовідного товариства, членом ради Міністерства народної освіти, почесним членом господарського комітету Санкт-Петербурзької Миколаївської дитячої лікарні, попечителем дитячого притулку Волинської губернії, також почесний мировий суддя Житомирського і Кременецького округів.

Успадкував від діда сімейний архів, та у 1910 році видав у Житомирі книгу «Родовід роду Демидових»[4], один з примірників подарував свїй родичці Олені Петрівні Демидовій, княгині Сан-Донато, який зараз зберігається в Одеській державній науковій бібліотеці імені М. Горького.

Був власником 16000 десятин у Бессарабській губернії. Наприкінці XIX — початку XX століття придбав старовинний волинський маєток Вишнівець, де провів реконструкцію палацу під керівництвом київського архітектора Владислава Городецького (18631930). Проте незабаром був змушений продати маєток графу С. Грохольському[5].

Від своїх предків Павло Олександрович успадкував художню колекцію та колекцію книг, для відновлення і поповнення яких він доклав чимало зусиль. Бібліотека з Сукунського району була перевезена у маєток Вишнівець Волинської губернії, а після його продажу у 1900-ті роки у Крим, де у Демидова була дача в Ялті, та, можливо, до маєтку у Кореїзі[4]. Обидві колекції після революції залишилися у Криму, де були націоналізовані та розподілені між державними установами культури. Насьогодні велика частина колекцій втрачена[4].

Влітку 1913 року під час проведення Олімпійських ігор у Києві голова дворянства Волинської губернії Демидов заснував свій особистий приз[6]. У 1919 році Павло Олександрович з сім'єю емігрував з Криму до Франції. Проживав у Ніцці, де продовжував займатися громадською роботою. З 1920 року брав участь у роботі місцевого православного приходу.

 
Ольга Василівна
 
Елла Федорівна

У 1921 році став одним з засновників Академії мистецтв у Ніцці, а у 1929 році — Товариства друзів Російського музею. У 19311934 роках виступав з доповідями з російської історії та давньоруського мистецтва в Гуртку ревнителів російського минулого. Товариш голови Російського історико-генеалогічного товариства у Франції[7]. Помер 27 червня 1935 року в Ніцці. Похований на Руському цвинтарі Кокад. Був одружений двічі.

Сім'яРедагувати

Перша дружина (з 1894) — Ольга Василівна Шереметєва (08.09.1874—02.08.1967), дочка Василя Петровича Шереметєва та фрейліни Ольги Дмитрівни Скобелєвої[8], онуки воєнного діяча Д. І. Скобелєва. Шлюб з Демидовим закінчився розлученням і Ольга Василівна вийшла заміж за князя Михайла Михайловича Кочубея (18601937), сина князя М. В. Кочубея. Жила з дочками постійно в Парижі, інколи бувала у Росії, літо й осінь зазвичай проводила у Динарі та у м. Біарриц. Дочки її були прекрасні музикантки і мали великі здібності до танцю та драматичного мистецтва, якому навчалися у знаменитої Сари Бернар, вони часто брали участь у різних благодійних і аматорських виставах, що влаштовували у Парижі французькі аристократи. У 1917 році після смерті брата Ольга Василівна стала співспадкоємицею маєтку Шереметєва у поселенні Юріно. Похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа. У шлюбах народилися[9]:

Друга дружина (з 1905?) — Єлизавета (Елла) Федорівна Трепова (24.09.1885—20.10.1978), фрейліна двору (17.04.1905), дочка генерала від кавалерії Ф. Ф. Трепова. Померла в Ніцці. Діти:

НагородиРедагувати

 
На військовій службі

Іноземні:

ПриміткиРедагувати

  1. Демидовы // БРЭ. — М: Большая российская энциклопедия, 2007. — Т. 8. — С. 496. — 768 с. — 65 000 прим. — ISBN 978-5-85270-338-5.
  2. Крім Павла були брат Олександр, який помер немовлям, і сестри Софія, Марія і Олена, які дожили до 1906, 1965 і 1949 рр. відповідно.
  3. Пчелов Е.В. Романовы. История династии. — М: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. — С. 289. — 494 с. — (Архив). — 3000 прим. — ISBN 5-224-01678-9.
  4. а б в Е.П. Пирогова,. От Санкт-Петербурга до Крыма: новые адреса книжных собраний Демидовых. Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 
  5. Вишневецкий замок в пгт Вишневец. Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 
  6. С чего это русские женщины распрыгались? Первые Всероссийские Олимпийские игры 1913 // Родина : журнал. — М, 2004. — № 7.
  7. Российское зарубежье во Франции (1919—2000). Биографический словарь в трёх томах. Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 
  8. Ольга Дмитрівна (08.07.1847-1898), фрейліна, сестра милосердя в російсько-турецькій війні 1877-1878 років, учениця знаменитої співачки Поліни Віардо , під керівництвом якої складала романси, вальси, марші. Від шлюбу з Шереметєвим мала 7 дітей. Одна з найбагатших жінок Росії, господиня Юрінского замку.
  9. Демидовы: древо рода (фрагмент). Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 
  10. Новое в генеалогии Демидовых. Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 
  11. Современные потомки Григория Акинфиевича Демидова. Архів оригіналу за 29 листопад 2014. Процитовано 14 березень 2019. 
  12. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Российское зарубежье во Франции (1919—2000). Биографический словарь в трёх томах. Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 
  13. Л.А Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Российское зарубежье во Франции (1919—2000). Биографический словарь в трёх томах. Архів оригіналу за 2013-09-05. Процитовано 2013-07-23. 

ЛітератураРедагувати

  • Сборник биографий Кавалергардов: 18261908. — Санкт-Петербург, 1908. — С. 353.
  • Демидов Павел Александрович // Список гражданским чинам первых четырех классов. Чины четвертого класса. Исправлен по 1-е сентября 1915 года. Часть вторая. — Петроград: Издание инспекторского отдела Собственной Его Императорского Величества канцелярии. Сенатская типография, 1915. — С. 2195—2196.