Павло Ключина
Павло Ключи́на, також Поль-К., П. Чарський (справжні ім'я і прізвище — Ключник Павло Юхимович; нар. 8 вересня 1914, Великий Самбір — пом. 2 червня 1972, Ромни) — український поет-байкар, прозаїк, журналіст, педагог; член Спілки письменників України з 1955 року.
| Павло Ключина | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Псевдонім | Павло Ключина | |||
| Народився |
8 вересня 1914 Великий Самбір, Велико-Самбірська волость, Конотопський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія | |||
| Помер |
2 червня 1972 (57 років) Ромни, Сумська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Поховання | Ромни | |||
| Країна |
 СРСР | |||
| Діяльність | поет | |||
| Alma mater | Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Партія | КПРС | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 26 серпня [8 вересня] 1914 року в містечку Великому Самборі Великосамбірської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії (тепер село Конотопського району Сумської області, Україна) у становій козацькій сім'ї.
Учасник німецько-радянської війни. У 1951 році закінчив Глухівський педагогічний інститут. Член ВКП(б) з 1951 року. Працював педагогом у Великосамбірській середній школі, вчителем у школах Конотопського району та Дубов'язівського району, кореспондентом у сумській газеті «Ленінській правді». 1969 став директором Роменського краєзнавчого музею[1][2].
Помер у Ромнах 2 червня 1972 року, похований на міському цвинтарі міста Ромни. На могилі споруджено пам'ятник роботи скульптора Івана Штанова[3].
Творчість ред.
З 1944 почав друкуватись в сумській обласній газеті. На постійній основі друкувався з 1948 року за сприяння редактора газети Дубов'язівського району Петра Носенка. Згодом заручився підтримкою класика української літератури — Остапа Вишні, який був вийшов із концтабору.
Дописувач журналу «Перець». Разом із поетами Йосипом Дудкою та Анатолієм Воропаєм, представник роменського гуртка інтелектуального опору комуністичному режиму. Автор книг:
- «Байки» (1955);
- «Кропива» (1957);
- «Лев, Осел та Заєць» (1959);
- «Нові байки» (1960);
- «Пшениця і Кукіль» (1961);
- «Солов'ї та Жаби» (1964);
- «Муха на пасіці» (1965);
- «Ведмідь гне дуги» (1967);
- «Свиня в саду» (1968);
- «Завзяті рогачі: Сатира та гумор» (1968);
- «Сила землі» (1971);
- «Краплини барв земних» (1974);
- «Байки» (1977);
- «Байки та гуморески» (1978).
Окремі байки поета перекладені російською, білоруською, вірменською, болгарською, польською, чеською мовами.
В обласних та районних газетах серії опубліковані історико-літературних нарисів про перебування на Роменщині Тараса Шевченка, Михайла Щепкіна, Марка Кропивницького, Марії Заньковецької.
Похований на Роменському цвинтарі, надгробок зберігся.
Оцінка творчості ред.
Член спілки журналістів Валентин Бугрим підкреслює: Павло Ключина працював у часи поновлення брутального тиску на все українське, але це не заважало йому активно друкуватися у популярному журналі гумору і сатири «Перець»:
Павло Ключина відрізнявся від інших байкарів тим, що у його творах не було звичної моралі в кінці, а був влучний жарт, іронія, які у невимушеній формі змушували замислюватися над піднятою проблемою, - зауважив Валентин Володимирович. Але, на жаль, його ім’я рідко зустрічається в Інтернеті, що допомогло б популяризувати байкаря серед молоді».
Роменська громадська діячка Надія Карпенко:
«В районній газеті «Комуністичним шляхом» найактивніше працювало тріо – Павло Ключина, Йосип Дудка і Анатолій Воропай (тодішній редактор). Незважаючи на небезпечний час, ці друзі тримали високий рівень видання. Вони не просто писали про актуальне, а й поширювали небезпечні на той час ідеї націоналістичного характеру».
Вшанування пам'яті ред.
- Одну з вулиць Ромен названо його ім'ям;
- На будинку на вулиці Коржівській № 15 в Ромнах, де він жив останні роки, встановлено меморіальну дошку[3];
- У Роменському краєзнавчому музеї постійно діє експозиція про життя і творчість літератора. Ім'я письменника увічнено також на меморіальній дошці, виготовленій для Роменського краєзнавчого музею скульптором Олегом Прокопчуком[3].
Примітки ред.
- ↑ Інформація про Великий Самбір. www.grad.konotop.net. Архів оригіналу за 3 серпня 2009. Процитовано 23 Квітня, 2010.
- ↑ Хронологія. www.grad.konotop.net. Архів оригіналу за 26 червня 2010. Процитовано 23 Квітня, 2010.
- ↑ а б в Національний культурний центр України у Москві. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
Література ред.
- Павел Ключина // «Писатели Советской Украины», Радянський письменник, Київ, 1960, сторінка 222 (рос.);
- Дорошенко В. О. Ключина Павло Юхимович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. , сторінка 492;
- Ромен Л. В. Ключина Павло // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.