Відкрити головне меню

Віктор Олександрович Павловський (5 грудня 1925(19251205), Мінськ, СРСР — 26 березня 1998, Севастополь, Україна) — радянський і український актор. Народний артист Української РСР (1982).

Павловський Віктор Олександрович
Дата народження 5 грудня 1925(1925-12-05)
Місце народження Мінськ, СРСР
Дата смерті 26 березня 1998(1998-03-26) (72 роки)
Місце смерті Севастополь, Україна
Поховання Севастополь
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Alma mater Російський державний інститут сценічних мистецтв
Професія актор
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки
Народний артист УРСР
IMDb ID 0667895

БіографіяРедагувати

Віктор Павловський народився в родині військовослужбовця. У 1942 році вступив до Ленінградського державного театрального інституту (ЛДІТМіК), з 20 листопада 1942 року в лавах Червоної Армії.

До січня 1944 року Віктор Павловський навчався в Полтавському танковому училищі, учасник німецько-радянської війни з лютого 1944 р., гвардії молодший лейтенант, командир танка Т-34 46-го окремого батальйону зв'язку.

Після закінчення німецько-радянської війни до 1947 року служив у частинах радянських військ, що перебували на території Болгарії і Румунії.

У 1947 році демобілізувався і вступив до Московського театрального училище ім. М. С. Щепкіна. Закінчивши його, у вересні 1951 року став артистом Севастопольського драматичного театру ім. Бориса Лавреньова Чорноморського флоту Російської РФСР.[1]

У кіно Віктор Павловський грав переважно комічні ролі другого плану. Досить часто знімався в таких режисерів, як Георгій Юнгвальд-Хількевич, Олександр Павловський, Володимир Аленіков.

У Севастопольському драматичному театрі Павловський здійснив близько двадцяти постановок, найвідоміша з яких, побачила світ у 1983 році — «Наречені по оголошенню». Вона пережила свого творця, бувши дотепер однією з найбільш касових у репертуарі театру.

У 1968 році Віктору Павловському присвоєно звання Заслуженого артиста Української РСР, а в 1982 році він був першим жителем Севастополя, удостоєним звання Народного артиста Української РСР. Як учасник німецько-радянської війни нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня[2]

Помер у 1998 році в Севастополі. Похований Віктор Павловський на севастопольському кладовищі «5-й км» (нова сторона квартал 39, 4-й ряд, могила 1А).

Був одружений. Дочка Олена народилася в 1953 році. Проживає в Ялті.

ФільмографіяРедагувати

  1. 1959 — Будь-якою ціною
  2. 1968 — Один шанс із тисячі — Вайзинг
  3. 1969 — Небезпечні гастролі — філер
  4. 1978 — Д'Артаньян та три мушкетери — суддівський
  5. 1979 — Алегро з вогнем — командир ОВРа
  6. 1979 — Жив-був настроювач — точильник ножів
  7. 1980 — Іспанський варіант — міністр Хордана
  8. 1980 — «Мерседес» втікає від погоні — шофер Шульте
  9. 1981 — Куди він дінеться! — сторож
  10. 1982 — Трест, що луснув — поліцейський
  11. 1982 — Одружений парубок — Антон Філіпович
  12. 1983 — Двоє під однією парасолькою
  13. 1983 — Зелений фургон — глухий севериновец
  14. 1983 — Пригоди Петрова і Васєчкіна — Микола Іванович, вчитель праці
  15. 1983 — Ранній, ранній ранок... — продавець книг
  16. 1986 — Була не була — Трофімич
  17. 1986 — На вістрі меча
  18. 1987 — Топінамбури
  19. 1988 — Кримінальний талант — Іван Савелович
  20. 1988 — Приморський бульвар — хворий з переломом
  21. 1988 — В'язень замку Іф — керуючий банку барона Данглара
  22. 1988 — Ранкове шосе
  23. 1989 — Дежа вю — Васін
  24. 1989 — Світла особистість — співробітник КЛООПа
  25. 1989 — Мистецтво жити в Одесі — Гриша Паковський
  26. 1989 — Биндюжник і Король — заступник у справах
  27. 1990 — Морський вовк — Холіок
  28. 1992 — Мушкетери двадцять років потому — колишній суддівський
  29. 1997 — Афери, музика, любов… — Лев[3]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати