Відкрити головне меню

Іван Григорович Павловський (11 (24) лютого 1909(19090224) — 27 квітня 1999) — радянський воєначальник українського походження, Головнокомандувач Сухопутними військами — заступник Міністра оборони СРСР (1967-1980). Генерал армії (1967). Герой Радянського Союзу (1969). Головнокомандувач об’єднаним угрупуванням військ країн Варшавського договору під час вторгення до Чехословаччини у 1968 році.

Іван Григорович Павловський
Pavlovskiy Ivan Hryhorovych.jpg
Народження 11 (24) лютого 1909(1909-02-24)
Теремківці
Смерть 27 квітня 1999(1999-04-27) (90 років)
Москва
Поховання Кунцевське кладовище
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ піхота
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 19311992
Партія КПРС
Член Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Звання RAF A F9GenArmy since 1974h.svg Генерал армії
Війни / битви Німецько-радянська війна
Вторгнення у Чехословаччину
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» II ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня

БіографіяРедагувати

Народився 11 (24) лютого 1909 року в селі Теремківці нині Чемеровецького району Хмельницької області. Українець. У 1929 році закінчив сільськогосподарську професійну школу, працював агрономом в Кам'янець-Подільському окружному колгоспному союзі, потім в Грушецькій МТС.

У листопаді 1931 призваний в Червону Армію. Був червоноармійцем, курсантом команди однорічників 9-го стрілецького полку 3-й Кримської стрілецької дивізії. З 1932 року командир кулеметного взводу і роти 285-го стрілецького полку 95-ї стрілецької дивізії, командир 57-го окремого кулеметного батальйону в Рибницькому укріпрайоні. У 1941 році закінчив перший курс Військової академії РСЧА імені М.В. Фрунзе.

На фронтах німецько-радянської війни з червня 1941 року. З червня 1941 по серпень 1942 року І.Г. Павловский обіймав посаду начальника штабу і командира 962-го стрілецького полку 296-ї стрілецької дивізії на Південному фронті. З серпня 1942 по травень 1943 року – заступник командира і командир (з вересня 1942) 9-ї гвардійської стрілецької бригади на Закавказькому і Північно-Кавказькому фронтах, брав участь в оборонних боях битви за Кавказ, в Північно-Кавказькій і Краснодарській наступальних операціях у січні-травні 1943 року. З червня 1943 року й до кінця війни командир 328-ї стрілецької дивізії у складі Північно-Кавказького, Південного, 1-го Українського і 1-го Білоруського фронтів. Дивізія під командуванням І.Г. Павловского пройшла бойовий шлях від Північного Кавказу до Берліна.

За прорив оборони німецько-фашистських військ у районі Ковеля в червні 1944 року, дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора, за прорив глибоко ешелонованої оборони ворога під Варшавою і за участь у звільненні столиці Польщі в січні 1945 року отримала почесне найменування «Варшавська».

У післявоєнний період І.Г. Павловський командував дивізією, потім відбув на навчання. У 1948 році закінчив Вищу військову академію імені К.Є. Ворошилова. Командував стрілецьким корпусом і армією.

У квітні 1958 призначений першим заступником командувача військами Закавказького військового округу, в червні 1961 року – командувачем військами Приволзького військового округу, а в листопаді 1963 року – командувачем військами Далекосхідного військового округу.

З квітня 1967 року – заступник Міністра оборони СРСР, а з листопада 1967 по листопад 1980 року – головнокомандувач Сухопутними військами – заступник Міністра оборони СРСР.

У серпні 1968 року був призначений командувачем об'єднаними військами держав Варшавського договору в майбутній операції по введенню військ до Чехословаччини (Опера́ція «Дуна́й»). Вторгнення армій п'яти держав було вироблено 20-21 серпня 1968 року. Загальна чисельність введених військ склала до 500 тисяч чоловік, близько 5 тисяч танків і одиниць бронетехніки.

21 лютого 1969 за мужність і відвагу, проявлені в боях з захисту Радянської держави, і заслуги в будівництві та зміцненні Збройних Сил СРСР генералу армії Павловському Івану Григоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 10712).

З 1966 року по 1971 рік був членом Центральної ревізійної комісії КПРС. Член ЦК КПРС (1971-1981). Депутат Верховної Ради СРСР 6-9-го скликань (1962-1984).

У серпні-листопаді 1979 року перебував в Афганістані у складі високопоставленої радянської місії. Крім офіційного завдання з надання практичної допомоги в реорганізації афганської армії, вивчав ситуацію в країні перед введенням радянських військ до Афганістану. За підсумками роботи надав Міністру оборони СРСР Д.Ф. Устинову та начальнику Генерального штабу М.В. Огаркову письмову доповідь з категоричними запереченнями проти введення радянських військ в Афганістан. В результаті Главкомат Сухопутних військ був відсторонений від розробки операції по вторгненню до Афганістану, а сам 71-річний генерал армії І.Г. Павловський через кілька місяців був переведений до Групи генеральних інспекторів МО СРСР.

З грудня 1980 по січень 1992 – військовий інспектор-радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

З січня 1992 року у відставці. Жив у Москві. Помер 27 квітня 1999 року. Похований на Кунцевському кладовищі в Москві (ділянка 10).

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Cоюза: Краткий биографический словарь в 2 томах. Том II: — Москва: Воениздат, 1988. – стор. 224