Па́влове По́ле — житловий масив та історичний район міста Харкова, відділений від центральної частини міста Саржиним яром. Названий так за прізвищем відомого російського купця Павлова, з універсального магазину якого («дому Павлова») було названо Павлівський майдан та якому належала частина (площею близько 300, за іншими джерелами - 400 га[1]) даної, тоді заміської, місцевості в середині XIX століття.

Вид через Саржин Яр на східну частину Павлова Поля

Географічне положенняРедагувати

Павлово Поле розташоване в центральній частині сучасного Шевченківського адміністративного району міста.

Являє собою вододіл між річками Саржинка та Олексіївка, тобто розташоване між Саржиним та Олексієво яром, які є його природними межами. З західного схилу Павлова Поля вода стікає в річку Олексіївку, з східного — в Саржинку[2].

Павлово Поле має ширину (по перпендикуляру, не по проспекту Науки) в середньому 2,5 км і звужується до 1,8 км в районі вулиці Алупкінської[2].

ЗабудоваРедагувати

Павлове Поле — перший з житлових масивів, створених в післявоєнні роки на вільних територіях з урахуванням програми широкої індустріалізації будівництва на базі домобудівних комбінатів[3]. Показаний на Генеральному плані Харкова 1934 р. Забудова почалася в 1956 р[1].

У 1958 році інститутом «Харківпроект» було розроблено остаточний проект забудови з сучасним, прогресивним на той час, рішенням у вигляді системи п'яти великих мікрорайонів (архітектори Л. М. Тюльпа, А. Г. Григоренко[3]). У плануванні масиву вперше для Харкова застосовані різні принципи мікрорайонування та відображені пошуки різних прийомів організації забудови: периметрально-симетричний (квартали № 1 і 2), рядковий та вільний (мікрорайон № 5), змішаний, з виділенням архітектурних домінант (мікрорайон № 6)[4].

Композиційні осі масиву — проспект Науки та примикаюча до нього вулиця 23 Серпня. Забудову вулиці 23 Серпня вздовж бульвару формують 14-поверхові житлові будинки, об'єднані по першому поверху великими магазинами різного призначення. Ця забудова створює силует всього житлового масиву. Автори рішення — архітектори Г. М. Соколовський, Л. Н. Лоєвська та В. С. Васильєв.[5].

Забудова району в цілому була завершена в 1974 році, за винятком Лісопарку, численного приватного сектора та точкової забудови.

За підрахунками на травень 2012 року на Павловому Полі проживало 65600 жителів.

Транспортні комунікаціїРедагувати

 
Будівництво метро в Олексіївській балці

Павлово Поле з'єднується:

На Павловому Полі розташовані дві станції Олексіївської лінії метро — «23 Серпня» і «Ботанічний сад». Ця лінія пов'язує район з центром міста, закінчуючись станцією «Метробудівників імені Ващенка» в одному напрямку, і з Олексіївкою, закінчуючись станцією «Перемога»  — у протилежному.

Є численні лінії тролейбусів (по проспекту Науки, вул. 23 Серпня, вул. Дерев'янка) (№ 2, № 12, № 18, № 40), автобусів та маршрутних таксі.

Трамвая на Павловому Полі немає (проходить повз по вул. Клочківській (№ 20).

Будівлі та пам'яткиРедагувати

 
Пам'ятник «горбатому». Клочківська, 244
  • Проспект Науки, 27-А — Готель "Мир". Побудований у 1979 році, архітектори С. Н. Миргородський, Р. Н. Гупало, Н. І. Діденко, І. Н. Іванов, В. В. Савченко; скульптор В. М. Клочков. Чотирнадцятиповерхова будівля розташована в зеленій зоні при в'їзді на Павлово Поле. Композиція будівлі утворена компактною в плані "пластиною" (житлова частина) і підтримуючого її стилобату, в якому влаштовані вестибюль та ресторанний комплекс. Поруч з готелем працював басейн-фонтан, який у вечірній час підсвічувався, але згодом він припинив діяти.
  • Проспект Науки, 47Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б. І. Вєркіна НАН України. Побудований у 1963—1964 роках, архітектори В. С. Васильєв, Е. Ю. Черкасов, П. І. Арешкін. Комплекс інституту утворений шістьма різноповерховими корпусами, що звя'зані перехідними галереями.
  • Проспект Науки, 65 — Різдва Христового — Сергієвський храм. Архітектор - Віктор Мажейко. Храм має характерну для православних церков архітектуру: три купола, тріада великих вікон, триярусна дзвіницю. Загальна висота храму - 47,5 метра. В комплекс входять два храми: нижній Сергієвський і верхній Різдва Христового, загальною площею 507 кв. м. Перший камінь у фундамент будівлі закладено в 1996 році. Урочисте освячення храму проведене митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом (УПЦ МП) 11 листопада 2001 року.[6].
  • Вулиця Єсеніна, 8-А та 8-Б — Комплекс спеціалізованих шкіл. Побудований в 1967-1978 роках, архітектори В. Л. Бахтін, К. І. Баканова, Л. Г. Савенко. В комплекс входять музична школа № 9 ім. Сокальського, дитяча хореографічна школа та художня школа № 1 ім. І. Ю. Рєпіна.
  • Пам'ятник Воїнам-визволителям — Розташований на розі вулиці 23 Серпня та проспекту Науки. Відкритий в 1981. Городянами називається Павлуша, Солдат, за аналогією з болгарським пам'ятником радянському солдату-визволителю Альоші.
  • Вулиця Балакірєва, д. 3, 5, пров. Балакірєва, 1а, 3а - Медичний комплекс, розташований в лісовому масиві. На його території розміщені Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова, Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України, Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті №1 філії «Центр охорони здоров'я» ПАТ «Українська залізниця» та ін. На території комплексу також працювала міська лікарня №26, яка у 2006 році була приєднана до лікарні швидкої допомоги.[7] Також на території комплексу розташована каплиця великомученика Пантелеймона (освячена в серпні 2011 року)[8]. Комплекс розташований на піднесеному місці над озером і потопає в зелені. Серед будівель комплексу виділяється будівля Інституту загальної та невідкладної хірургії, що була побудована в 1973 році[9].
  • Станція канатної підвісної дороги — Розташована на розі вул. Отакара Яроша і 23 Серпня. Побудована у 1970 році, архітектор — І.Є. Попов.
  • Харківська телевежа — Розташована в п'ятистах метрах від вул. Олексія Дерев'янка вглиб лісопарку. Є третьою за висотою (242,5 м) вежею в Україні та найвищою спорудою на території міста. Весь комплекс телецентру запущений в експлуатацію 12 грудня 1981. З позначки 140 м і до вершини вежу змонтували з тринадцяти 10-тонних блоків за допомогою вантажних гелікоптерів Мі-10К.

ДжерелаРедагувати

Супутникові фотографії та аерофотознімкиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Дмитриева Е.Н., Дьякова Е.В., Харченко Н.М; под общ. ред. Куделко С.М. (2011). Харьков: справочник по названиям: 7000 улиц, площадей, скверов, районов... Харьков: «Издательство САГА». с. 407. ISBN 978-617-575-024-7. 
  2. а б АО «СПАЭРО Плюс», Укргеодезкартография. Харьков. План города. М 1:20000 = издание десятое. — Харьков : СПАЭРО Плюс, 2009. — 120 с. — не указаны прим.
  3. а б Лейбфрейд А. Ю., Реусов В. А., Тиц А.А. (1985). Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель. Харьков: Прапор. с. 93. 
  4. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки: Путеводитель — Х.: Прапор, 1987.
  5. Харьков вчера, сегодня, завтра. / Ю. М. Шкодовский, И. Н. Лаврентьев, А. Ю. Лейбфрейд, Ю. О. Полякова; Худож.-оформитель А. С. Юхтман. — Х.: Фолио, 2002. — 206 с. (рос.)
  6. Храмы - АО. gs1.com.ua. Процитовано 2020-03-01. 
  7. Больница «неотложки»: «два в одном» | Вечерний Харьков. vecherniy.kharkov.ua. Процитовано 2020-03-01. 
  8. Церемония освящения храма святого великомученика Пантелеймона Целителя. Status Quo (en). Процитовано 2020-03-01. 
  9. Дьяченко Н.Т. (1974). Улицы и площади Харькова. Харьков: Прапор. с. 255.