Остапчук Віктор Миколайович

Остапчу́к Ві́ктор Микола́йович (нар. 16 травня 1955(19550516), Магнітогорськ) — Герой України, Народний депутат України VII, VIII скликаннь, доктор технічних наук.

Остапчук Віктор Миколайович
Остапчук Віктор Миколайович 5674 Чуприна Вадим А.jpg
Народився 16 травня 1955(1955-05-16) (65 років)
Магнітогорськ,
Челябінська область,
Росія
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Діяльність політик
Alma mater Український державний університет залізничного транспорту
Посада Народний депутат України[1] і Народний депутат України
Партія Партія "Відродження"
Нагороди
орден Дружби (Російська Федерація) Орден Держави Герой України Орден «За заслуги» III ступеня Медаль «За сприяння Збройним Силам України»
Срібна медаль ВДНГ орден святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня (УПЦ МП) орден святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня (УПЦ МП)
орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Заслужений працівник транспорту України Грамота Верховної Ради України Державна премія України в галузі архітектури Почесна відзнака Харківської обласної ради «Слобожанська слава»

Народився 16 травня 1955 р. в м. Магнітогорськ Челябінської області, куди на початку війни була евакуйована з Житомирської області його родина.

ОсвітаРедагувати

  • З 1972 по 1977 роки навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту ім. С. М. Кірова на механичному факультеті «Тепловози та тепловозне господарство»[2].
  • Вересень 1998 року — липень 2000 року — здобував освіту в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Харківської державної академії залізничного транспорту, де йому було присвоєно кваліфікацію магістра за фахом «Рухомий склад та спеціальна техніка залізничного транспорту. Локомотиви»
  • Травень 1998 року — Обраний член-кореспондентом Транспортної Академії України.
  • Травень 2000 року — Обраний дійсним членом (академіком)Транспортної Академії.
  • Червень 2000 року — Присуджено науковий ступінь кандида технічних наук зі спеціальності «Технологія машинобудування».
  • Грудень 2001 року — Обраний дійсним членом (академіком) Міжнародної Академії комп'ютерних наук і систем за виробничим напрямком «Інформатизація залізниць».
  • Жовтень — листопад 2001 року — Навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців I—IV категорій в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Української Академії державного управління при Президентові України (з одержанням відповідного свідоцтва).
  • Квітень 2007 — Присвоєно вчене звання доцента кафедри матеріалів та технології виготовлення виробів транспортного призначення Української державної академії залізничного транспорту.
  • Квітень — червень 2011 року — Підвищення кваліфікації в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Харківської державної академії залізничного транспорту з актуальних питань розвитку залізничного транспорту (з одержанням відповідного свідоцтва).
  • Березень 2012 року — Присуджено науковий ступінь доктора технічних наук із спеціальності «Експлуатація та ремонт засобів транспорту».
  • Січень 2014 року — Присвоєно вчене звання професора кафедри матеріалів та технології виготовлення виробів транспортного призначення Української державної академії залізничного транспорту.

Трудова діяльністьРедагувати

 
Віктор Миколайович у ВРУ, 2016
  • Жовтень 1977 — працював в цеху періодичного ремонту локомотивного депо станції Основа Південної залізниці (Харків) — бригадир цеху періодичного ремонту локомотивного депо.
  • Жовтень 1977– травень 1979 — служив в армії.
  • Травень 1979 — січень 1982 — продовжив роботу у локомотивному депо ім. С. М. Кірова станції Основа Південної залізниці (Харків), але вже як старший майстер локомотивного депо.
  • Січень 1982 — грудень 1986 — дорожній центр науково-технічної інформації, технічний відділ Південної залізниці (Харків) — заступник начальника дорожнього центру, начальник Бюро раціоналізації та винахідництва — заступник начальника технічного відділу залізниці.
  • Грудень 1986 — травень 1990 — партійний комітет Управління Південної залізниці (Харків) — секретар партійного комітету.
  • Травень 1990 — листопад 1995 — електровозне депо «Жовтень» Південної залізниці (Харків) — начальник електровозного депо.
  • Листопад 1995 — листопад 1997 — госпрозрахункова служба локомотивного господарства Південної залізниці (Харків) — начальник госпрозрахункової служби.
  • Листопад 1997 — квітень 2000 — Південна залізниця (Харків) — головний інженер Південної залізниці (Харків).
  • Квітень 2000 — травень 2000 — Південна залізниця (Харків) — перший заступник начальника Південної залізниці (Харків).
  • Травень 2000 — червень 2005 — Південна залізниця (Харків) — начальник Південної залізниці.
  • Червень 2005 — грудень 2005 — Українська державна академія залізничного транспорту (Харків) –проректор з навчальної роботи та практичної підготовки студентів Української державної академії залізничного транспорту
  • Грудень 2005 — листопад 2012 — Південна залізниця (Харків) — начальник Південної залізниці.

Громадсько-політична діяльністьРедагувати

 
У ВРУ, 2016.
  • З 2000 року — Почесний Президент волейбольного клубу «Локомотив» (Харків).
  • З 2013 року — Почесний Президент Громадської спілки «Соціальний рух поваги».
  • З 2014 року — Президент Громадської організації «Федерація синхронного плавання України».
  • З 2015 року — Член Національного олімпійського комітету України.
  • Почесний голова опікунської ради Люботинської школи-інтернату.
  • У 1990 і 1998 роках обирався депутатом Ленінської районної ради м. Харкова.
  • З 2002 по 2012 рік — депутат Харківської обласної ради.
  • 2012  — Народний депутат України VII скликання, виборчій округ № 177, Харківська область, самовисування.
  • 27 листопада 2014 року — Народний депутат України VIII скликання. , виборчій округ № 177, Харківська область, самовисування.
  • Фракція — Член депутатської групи "Партія «Відродження».
  • Посада — Член Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

Особливі досягненняРедагувати

Серед найбільш значущих результатів діяльності на посаді начальника Південної залізниці — електрифікація стратегічних магістральних напрямків Харків-Київ та Полтава-Красноград-Лозова, Харків-Кременчук, впровадження новітніх технологій, пуск прискорених поїздів, будівництво та реконструкція вокзалів[3]. Відомий своєю діяльністю в сфері енергозбереження та екології[4][5][6].

РодинаРедагувати

  • батько Микола Володимирович (1925—1991)
  • мати Ганна Іванівна (1927—2006)
  • дружина Наталія Василівна (1955) — інженер
  • донька Владислава (1976) — економіст
  • дочка Катерина (1988) — економіст

Почесні звання, нагороди, відзнакиРедагувати

  • Звання Героя України, орден Держави — 2004 р.;
  • Орден «За заслуги» III ступеня — 2003 р.;
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — 2009 р.;
  • Орден Дружби — 2010 р.;
  • Почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» — 2001 р.;
  • Грамоти Верховної Ради України — 2001 р., 2004 р.;
  • Державна премія України в сфері архітектури за комплексну регенерацію історико — архітектурного середовища та ансамблів вокзальних комплексів в місті Харкові та Харківській області — 2004 р.;
  • Знаки «Почесному залізничнику» — 1991 р., 2007 р.;
  • Знак «За заслуги. Укрзалізниця» ІІІ, ІІ ступенів — 2012 р.;
  • Почесна відзнака «Слобожанська слава» — 2002 р.;
  • Почесний диплом Організації співробітництва залізниць — 2006 р.;
  • Нагрудний знак «Почесний працівник транспорту України» — 2007 р.;
  • Почесна грамота Державної адміністрації залізничного транспорту України — 2007 р.;
  • Почесна грамота Харківської міської ради — 2008 р.;
  • Почесна грамота Ради із залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав — 2006 р.;
  • Почесний громадянин Харківської області;
  • Почесний громадянин міст Харків, Чугуїв, Люботин, Мерефа, Куп'янськ, Миргород;
  • Відзнака Міністерства оборони України — медаль «За сприяння Збройним Силам України» — 2011 р.;
  • Почесна відзнака Національного олімпійського комітету України за вагомий внесок у розвиток та пропаганду олімпійського руху — 2015 р.;
  • Срібні медалі Виставки досягнень народного господарства СРСР — 1985, 1986 р

Ордена та відзнаки Російської православної церкви в Україні[7]Редагувати

  • Ордени святого рівноапостольного князя Володимира ІІ и ІІІ ступенів — 2001 р., 2000 р.;
  • Знак ордена «Святого Дмитра Солунського» IV ступеня — 2001 р.;
  • Знак ордена «Святий князь Володимир» IV ступеня з присвоєнням титулу "Лицар ордена «Святий князь Володимир» — 2002 р.;
  • Ювілейна медаль «Харківський собор 10 років» І ступеня — 2002 р.;
  • Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських II ступеня — 2003 р.;
  • Орден «Різдва Христового» ІІ ступеня — 2003 р.;
  • Орден преподобного Іллі Муромця І ступеня — 2007 р.;
  • Орден святителя Миколая Мірлікійського, 2013 р.;
  • Орден святого апостола Андрія Первозванного, 2014 р.;

Творча роботаРедагувати

  • Голова редакційної комісії книги «Магистраль возрождения».
  • У співавторстві написана книга «Энергия. Экология. Будущее», автор низки наукових статей.

ЗахопленняРедагувати

Спорт, технічна творчість, українська народна музика, зокрема, бандурне мистецтво, історія.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати