Бідаш Опанас Іванович

(Перенаправлено з Опанас Бідаш)
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Опанас Іванович Бідаш (15 січня 1901 року, Зелене, Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) — 1978, П'ятихатки, Дніпропетровська область, СРСР) — релігійний діяч «нереєстрованих» п'ятидесятників, начальницький єпископ Союзу християн віри євангельської (1948—1978)[1].

Бідаш Опанас Іванович
Народився15 січня 1901(1901-01-15)
Зелене, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер1978
П'ятихатки, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР
Військове званняНачальствуючий єпископ ХЄВ

В'язень сумління, двічі (1948, 1957) засуджений за «контрреволюційну діяльність»; у радянських таборах провів 18 років. У 1988 році Верховним судом Української РСР посмертно реабілітовано й визнано жертвою політичних репресій[2].

За Бідашом, віруючі нереєстрованих п'ятидесятницьких громад іноді іменувалися «бідашовцями»[3].

Біографія

ред.

Ранні роки

ред.

Опанас Іванович Бідаш народився в селі Зелене, Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії (тепер Петрівського району Кіровоградської області) у родині селян. Через деякий час батьки Бідаша приєдналися до церкви євангельських християн. Опанас отримав обов'язкову початкову 6-ти класну освіту.

У 1924 році Опанас Бідаш долучився до пятидесятницького руху; з 1926 року став проповідником Союзу християн євангельської віри[4]. Відомо, що в 1926-27 роках він був на місії на Кубані й проповідував у п'ятидесятницьких церквах Батайська, Ростова-на-Дону та інших місцях.

У 1929 році Бідаш переїхав у місто П'ятихатки, де працював на залізниці. У 1931 році старший пресвітер Дніпропетровської області М. С. Бут рукопоклав його на пресвітерське служіння. Після арешту Правління Союзу ХЄВ (1930) й арештів М. Бута й Д. Пономарчука (1932) союз п'ятидесятників фактично перестав існувати. У 1932 році молитовну будівлю п'ятидесятників у П'ятихатках було закрито; громада Бідаша стала проводити нелегальні богослужіння по хатах. Неофіційно, місто П'ятихатки Дніпропетровської області стало на той час центром п'ятидесятницького руху, тому що тут мешкав Гаврило Понурко, що залишився на волі й виконував функції керівника Союзу ХЄВ до свого арешту у 1935 році. Навесні 1933 року Опанаса Бідаша було вперше заарештовано на 2,5 місяці ув'язнення.

Єпископальна церква ХВЄ

ред.

У 1941 році за станом здоров'я Бідаша не було мобілізовано у Червону армію, тому від залишився у П'ятихатках в окупацію. Працював продавцем, касиром, потім завідувачем лісовим складом Райупросоюза. Незабаром німецька влада дозволила відновити відкриті богослужіння п'ятидесятницькій громаді П'ятихаток; одночасно постало питання про відтворення Союзу ХЄВ. Бідаш став одним з організаторів з'їзду п'ятидесятницьких служителів, що відбувся 1 листопада 1942 року в П'ятихатках, на якому було проголошено відтворення Єпископальної церкви ХВЄ. На з'їзді єпископом (головою) церкви було обрано Гаврила Понурка, а Опанаса Бідаша було обрано другим заступником голови. Трохи пізніше його призначать першим заступником; в 1944 році Бідаша було рукопокладено Гаврилом Понурко на єпископське служіння. Весь цей час він залишався пресвітером помісної церкви П'ятихаток[2].

Серпнева угода 1945 року

ред.

Під примусом радянської влади у серпні 1945 року Опанас Бідаш й Д. І. Пономарчук починають переговори про об'єднання з Всесоюзною радою євангельських християн й баптистів (ВСЄХБ). Переговори закінчилися підписанням 24 серпня так званої «Серпневої угоди», що об'єднала баптистів, віруючих колишнього Союзу ХЄВ й колишнього Всепольського союзу ХВЄ (від імені останнього угоду підписали І. К. Панько й С. І. Вашкевич)[5].

Невиконання угоди на місцях й подальше пригнічення п'ятидесятників зі сторони баптистів викликали масовий відтік громад з ВСЄХБ. У лютому 1947 року у Києві Бідаш проводив нараду п'ятидесятницьких служителів незгодних з Серпневою угодою. 16-17 березня 1948 році в Дніпродзержинську, під керівництвом Бідаша відбулася розширена нарада служителів ХЄВ, на якому фактично було проголошено створення окремого союзу. Відразу ж після закінчення з'їзду всі 16 учасників були арештовани й пізніше засуджені до різних термінів тюремного ув'язнення.

Опанас Бідаш був заочно засуджений особливою нарадою при Міністерстві держбезпеки СРСР й засуджений за 54-ю статтею (п. 10) Кримінального кодексу Української РСР до десяти років позбавлення волі. Покарання відбував в Інті, Комі АРСР. У таборі постійно перебував у закритій камері для інвалідів, що негативно позначилося на його здоров'ї.

Союз ХЄВ

ред.

Завдяки хрущовської відлиги, Опанас Бідаш був достроково звільнений «за хворобою» 27 листопада 1955 року й фактично одразу очолив рух нереєстрованих п'ятидесятницьких громад[5].

Разом з С. І. Маріном, К. С. Кружко й B.C. Шепелєм Опанас Бідаш допрацював догмати віровчення ХЄВ, взяв за основу документ, підготований Іваном Воронаєвим. До червня 1956 року в місті П'ятихатки було відновлений «керівний центр», а 15-20 серпня 1956 року в Харкові відбулася підпільна нарада служителів, що прийняла «Коротке Віровчення Християн Євангельської Віри, котрі перебувають у СРСР» й відтворила незалежний Союз п'ятидесятників. У зв'язку зі стихійним злиттям п'ятидесятників Західної й Східної України було прийнято загальну назву для членів даного релігійного руху — християни віри євангельської.

Восени 1956 року Опанас Бідаш перебував у Москві, домагаючись реєстрації Союзу ХВЄ. У цей час він тричі (13 жовтня, 25 жовтня, 12 листопада) був прийнятий у Раді у справах релігійних культів, проводив зустрічі з керівництвом ВСЄХБ, брав участь на засідання Президії ВСЄХБ й навіть звертався з заявою на ім'я Голови Президії Верховної ради СРСР К. Є. Ворошилова[6]. Незважаючи на вжиті зусилля, радянська влада відмовилася реєструвати Союз ХВЄ.

Повертаючись з Москви додому у П'ятихатки, Бідаш відвідав громади п'ятидесятників у Молдавії, Краснодарському краї, й ряду областей України, які закликав їх до підпільного служіння.

Опанаса Бідаш знову було заарештовано 20 січня 1957 року[7]. У травні 1957 року судова колегія у кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду розглянула його справу й засудила до 10 років ув'язнення з конфіскацією всього майна та поразкою у правах після відбуття покарання терміном на 5 років. Вирок Опанас Бідаш відбував у Особливому таборі № 3 Дубравлагу у Мордовії. Звільнився 20 січня 1967 року[8].

Після звільнення, у 1967 році Бідашом було сформовано Раду єпископів з Правлінням й Начальницьким єпископом. Згодом, група Бідаша називалася Київським єпископатом. В останні роки життя Бідаш відійшов від управління братством, на Раді єпископів по черзі головували єпископи, що перебували на волі.

Опанас Іванович Бідаш помер у П'ятихатках у 1978 році у віці 77 років.

Примітки

ред.
  1. Франчук В.И. Просила Россия дождя у Господа. Том 2. 2002 г. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 9 серпня 2019.
  2. а б Франчук, 2003.
  3. .
  4. М.И. Одинцов (май 2004). А.И. Бидаш: «Я привезу свободу детям Божиим». Протестантизм и протестанты в России: прошлое, настоящее, будущее. Материалы научно-богословской практической конференции. Заокский: Заокская духовная академия / Российское объединение исследователей религии. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 8 грудня 2014.
  5. а б .
  6. Николай Усач, Владимир Ткаченко. . — № 1 (88). Архівовано з джерела 21 грудня 2014.
  7. Николай Усач, Владимир Ткаченко. . — № 2 (89). Архівовано з джерела 28 вересня 2013.
  8. Усач, Трофименко, 2004.

Література

ред.
  • Николай Усач, Василий Трофименко. Водимые Духом Святым. — 3-е изд.. — Винница: Слово христианина, 2004. — 240 с. — (К истории пятидесятнического движения: сборник документальных повестей и очерков). — ISBN 966-8432-09-6, УДК 284.57, ББК 86.376.26.
  • Франчук, Владимир Иванович. Просила Россия дождя у Господа. — Киев: Христианская миссия «Возможность», 2003. — Т. 2,3. — 1005 с. — ISBN 966-95609-77.
  • М. И. Одинцов. А. И. Бидаш: «Я привезу свободу детям Божиим». Документальные материалы по истории пятидесятнического движения в СССР 1955—1957 гг. (недоступная ссылка). Протестантизм и протестанты в России: прошлое, настоящее, будущее. Материалы научно-богословской практической конференции.. Заокский: Заокская духовная академия / Российское объединение исследователей религии (май 2004). Дата обращения 8 декабря 2014. Архивировано 21 декабря 2014 года.

Див. також

ред.