Олександр Немирич

Волинський зем'янин

Олександр Немирич (д/н — 1648) — волинський зем'янин часів Речі Посполитої.

Олександр Немирич
Народився невідомо
Помер 1648
Олевськ, Олевський район
Підданство Річ Посполита
Конфесія правсолав'я
Рід Немиричі
Батько Матвій Немирич
Мати Анастасія Мукарівна
У шлюбі з Софія Виговська
Діти 2 сина
Герб

ЖиттєписРедагувати

Походив з шляхетського роду Немиричів гербу Клямри, Олевської гілки. Молодший син зем'янина Матвія Немирича. Після смерті батька у 1613 році разом з братами Криштофом, Семеном, Миколаєм успадкував Олевськ з навколишніми селами і Івницю. Відмовився від судової суперечки зі стриєчним братом Стефаном за Черніхівську волость.

Під час відсутності братів, що діяли в Московському царстві та на Київщині, фактично керував успадкованими землями. 1619 рок у після страти брата Криштофа та баніції інших братів став поновладним господарем Олевська і Івниці. Підтримував Луцьке Хресто-Воздвиженське братство. 1619 року був одним з підписантів Договору між старшими і молодшими братчиками про нагляд за будівництвом школи, церкви і притулку братства.

Доволі швидко наробив численних боргів через бажання сперичатися з волинськими магнатами. У 1624 році продав Івницю Анджею Зборовському, а село Кисоричі в Олевській волості - Іллі Бабинському. Невдовзі купив у Солтанів частину села Білокоровичі. У 1628 робув власником близько 370 димів. Став суддею земським київським. У 1630-х роках придбав місто Добромир в Овруцькому повіті.

Втім вже до 1640 року опинився в скрутній ситуації — з його 482 димів понад 390 перебувало в заставі (Олевська волость, переважно у стриєчного небожа Юрія). 1644 року позивавсядо свого родича Владислава Немирича щодо частки володінь Норинської волості. Лише у 1646 році Олександру Немиричу вдалося викупив із застави Олевськ, але у 1648 році його було вбито загоном повсталих козаків.

РодинаРедагувати

Дружина — Софія Виговська

Діти:

ДжерелаРедагувати

  • Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569—1648) / Пер. з польськ. Лесі Лисенко. -К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. — С. 250