Відкрити головне меню

Олександр Кривоносенко

козацький військовий та державний діяч

Кривоно́сенко Олекса́ндр (зустрічаються також імена Остап, Сава, Дмитро) Макси́мович (бл. 1620 — бл. 1666) — український військовий та державний діяч, син (скоріше за все названий) Максима Кривоноса.

Олександр (Остап, Сава, Дмитро) Кривоносенко

Час на посаді:
весна-літо 1648 — весна 1649

Час на посаді:
весна 1649 — кінець 1649

козацький полковник, керівник полку нереєстрових козаків у м. Черкаси
Час на посаді:
кінець 1649 - початок 1650 — ?

Час на посаді:
весна 1651 — середина 1651
ПопередникАдам Хмелецький
НаступникСтепан Хмелецький

Час на посаді:
? - 1659 — ?

Час на посаді:
1666 — ?

Народивсяперша половина XVII століття
Померблизько 1666 р.
БатькоМаксим Кривоніс (скоріше за все названий)
Релігіяправославний

Короткий життєписРедагувати

Достовірні дані про ранні роки відсутні. Народився, можливо, в першій половині XVII століття у м. Могилів-Подільський[1].

Учасник Жовтоводської та Корсунської битв 1648 року[2]. Академік В. Сергійчук вважає, що Кривоносенко був першим полковником Лубенського полку (весна-літо 1648 — весна 1649 рр.). Адже саме його Б. Хмельницький послав піднімати Лубенщину проти Я. Вишневецького[3].

Під час походу корпусу М. Кривоноса на Брацлавщину й Волинь влітку 1648 р. його син Кривоносенко обіймав посаду полковника. Згадується він також як учасник Махнівського бою 6-8 липня 1648 року. Тоді він керував полком народного ополчення, який разом з 1 000 кінноти Максима Кривоноса, 5 000-ми козаків Білоцерківського полку Івана Гирі, розпочали бій[4]. 6 липня зранку почався штурм містечка. Авангардний загін Кривоносенка та полк Гирі захопили кляштор бернардинів і розпочали облогу замку, в якому знаходилося кількасот чоловік Януша Тишкевича на чолі з ротмістром Стефаном Левом. Хитрістю виманивши команду Лева із замку, козаки взяли його приступом. Потім загін Кривоносенка відбив наступ кінноти надвірного війська князя Я. Вишневецького[2].

Відзначився Кривоносенко й під час облоги Немирова. Максим Кривоніс переодягнув в польські мундири солідний загін з п'яти сотень, яким командував Кривоносенко. Він завів в оману і польських офіцерів, і коменданта міста, і його захисників. Повстанці стали господарями Немирова, майже не зазнавши серйозних втрат[5].

Пізніше Кривоносенко брав участь у Старокостянтинівській та Пилявецькій битвах, облогах Львова й Замостя[2].

Після переможних походів козацького війська 1648 року, навесні 1649 року Богдан Хмельницький звернув особливу увагу на зміцнення прикордонної смуги козацької території. У березні він вислав туди два полки в складі 10 тис. чоловік. Військо було розташоване по лінії Случі і Мурафи. Кривоносенка було поставлено Б. Хмельницьким в Острополі й надано йому звання полковника Волинського (Остропільського). Загони Кривоносенка, окрім Острополя, стояли також у Старокостянтинові та Красилові[6].

Під час польського наступу 1649 року, Кривоносенко очолив оборону цих міст. Група польських військ Станіслава Лянцкоронського 5 червня 1649 року розпочала наступ і змусила козаків Кривоносенка відступити з Красилова і Старокостянтинова до Острополя. Після жорстоких боїв, долаючи «впертий опір», полякам вдалося захопити місто. Проте частина козаків з міщанами замкнулись в замку і відбивали атаки противника. Домовившись про вільний вихід обложених з міста за умови припинення ними боротьби, поляки, порушивши домовленості, підступно напали на них і майже всіх знищили. Лише небагатьом, у тому числі пораненому Кривоносенку, вдалося врятуватися. Вони відступили на схід, де з'єдналися з головним козацьким військом Богдана Хмельницького.

Після підписання Зборівського миру, до Реєстру 1649 року Кривоносенко, ймовірно, був записаний як Олекса Кривоносенко п'ятнадцятим серед козаків Лубенської сільської сотні Миргородського полку[7], враховуючи його діяльність на Лубенщині 1648 року. Можливо також, що до Реєстру він був записаний як Сава Кривоносенко серед полкового товариства Черкаського полку[8], адже в подальшому саме в Черкасах він зосередить свою діяльність.

Кривоносенко, разом з П. Шумейком, Данилом Нечаєм, Степаном Пободайлом та деякими іншими старшинами, був одним з послідовників радикальної течії козацької верхівки, котра не хотіла миритися з Річчю Посполитою до остаточної перемоги, не визнавала Зборівського договору 1649 р. та не хотіла пускати шляхту в її колишні маєтності, що лежали в Гетьманщині[9]. Сформувалась старшинська опозиція, яка у всьому винуватила гетьмана Хмельницького. Московські посли, які на чолі з Г. Пушкіним були в Речі Посполитій, зібрали в березні 1650 року відомості, що опозицію проти Хмельницького, крім Д. Нечая, очолюють М. Гладкий, миргородський полковник, і син Кривоноса[10]. За свідченням шляхтича Чернавського, «полковники Матвей Гладкой, и Нечай, и Кривоноc[енко] хотя с Хмельницким пьют и едят вместе, а мысль не одну имеют, называют Хмельницкого ляхом похлебцею». За словами іншого шляхтича з Кам'янця-Подільського, ці ж полковники називали гетьмана зрадником[11].

На межі 1649-1650 років Кривоносенко, зробивши своєю ставкою Черкаси, почав згуртовувати навколо себе невдоволених Зборівською угодою козаків, в основному випищиків, а також селян і міщан, серед яких немало було вихідців із Брацлавщини[12] Очевидно, що гетьман був невдоволений такими діями старшини. За свідченнями шляхтича Олександра Сіцінського, Хмельницький навіть посилав проти Кривоносенка загони козаків щоб його погромили[13]. Проте, конфлікт між Кривоносенком та Хмельницьким врешті вдалося залагодити.

У квітні 1651 року Кривоносенко був сотником та наказним полковником (на час відсутності полковника Івана Куцевича-Миньківського) відновленого Паволоцького полку[14], поставлений з полком на сторожі в Чуднові. Кривоносенко примчав з універсалом від Хмельницького, в якому останній наказав усім полкам йти до Кам'янця: в разі перебування там коронного війська потрібно було оточити його і чекати наступних рішень гетьмана[15][16]. Очевидно, під час походу козацького війська на чолі з наказним гетьманом Д. Лисовцем до Кам'янця в кінці квітня — у травні 1651 року Кривоносенко залишався Паволоцьким наказним полковником. Імовірно він брав участь у поході під Берестечко і в самій битві, очолюючи як наказний полковник частину Паволоцького полку.

Пізніше, можливо, повернувся до Могилева-Подільського після відновлення Могилівського (Подільського) полку 1652 року[1]. У Перепису Подільського полку, здійсненому у зв'язку з приведенням його населення (козаків, міщан і селян) до присяги на вірність московському цареві у грудні 1659 р. значиться наказним полковником Олександр Кривонос[17]. До того ж списку у складі Могилівської сотні був внесений Степан Кривоносов, очевидно його син[18].

Востаннє він згадується 1666 року як війт Могилева-Подільського[19]. Існує думка, що трохи згодом, або він, або частина його безпосередніх нащадків, будучи у складі охочекомонного полку Родіона Дмитрашка-Райчі, переселилися разом з останнім на Лівобережжя, у межі Переяславського полку і заснували там село Кривоносівку[1].

ЛітератураРедагувати

  • Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 15; 101.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 101.
  2. а б в Енциклопедія історії України. В 10 т. — Т. 5. Кон-Кю. — К.: Наукова думка, 2008. — с. 327.
  3. Сергійчук В. І. Армія Богдана Хмельницького. — К., 1996. — ISBN 5-7707-9797-5. — с. 79, 91.
  4. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич, — 2-е вид., виправлене і доповнене. — Львів: Світ, 1990. — ISBN 5-11-000889-2. — с. 86-87.
  5. Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV—XIX століть. У 2 т. Т. 1, кн. 1-2. — 2-ге вид. доповн. — Одеса: ВМВ, 2004. — с. 426—427.
  6. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич, — 2-е вид., виправлене і доповнене. — Львів: Світ, 1990. — ISBN 5-11-000889-2. — с. 99.
  7. Реєстр Війська Запорозького 1649 року/Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 391.
  8. Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 65.
  9. Мицик Ю. «Прокіп Шумейко» Полководці Війська Запорізького: Історичні портрети. Редкол: В.Смолій (відп.ред) та ін. — Київ.: Вид.дім «KM Academia», 1998 — Кн..1 — 400 с.[1]
  10. Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654) // Нариси з історії України. Випуск IV. — К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1940. — с. 135.
  11. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). — 2-ге вид., доп., перероб. — К.: Либідь, 1995. — ISBN 5-325-00721-1. — c. 264—265.
  12. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). — 2-ге вид., доп., перероб. — К.: Либідь, 1995. — ISBN 5-325-00721-1. — с. 263.
  13. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр. У 3-х тт. — Т. 2. (1650—1651 рр.) — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2013. — с. 12.
  14. Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 442.
  15. Мицик Ю. А. Невідомі листи керівників Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр. // Український історичний журнал. — 2001. — № 1. — с. 144—145.
  16. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр. У 3-х тт. — Т. 2. (1650—1651 рр.) — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2013. — с. 138.
  17. Крикун М. Перепис Подільського козацького полку 1659 року // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХL. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2000. — с. 511.
  18. Крикун, Микола. Перепис Подільського козацького полку 1659 року // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХL. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2000. — с. 512.
  19. Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 442.