Степан Хмелецький (козацький полковник)

козацький військовий та державний діяч

Хмеле́цький Степа́н (також Стефан; Хмілецький, Хмєлецький, пол. Chmielecki) гербу Бонча (перша половина XVII століття — пом. березень 1653) — шляхтич, козацький військовий та державний діяч, Паволоцький наказний і повний полковник.

Степан Хмелецький
наказний полковник, керівник Паволоцького полку
1651 — 1652
Попередник Адам Хмелецький, Кривоносенко
полковник, керівник Паволоцького полку
1652 — 1653
Попередник Куцевич-Миньківський Іван
Наступник Михайло Суличич
Народився ? перша половина XVII століття
Помер ? березень 1653

Короткий життєписРедагувати

Народився, очевидно, в першій половині XVII століття, можливо в Перемиській землі, де знаходилася вотчина роду Хмелецьких. Він доводився родичем Стефану Хмелецькому — воєводі Київському, герою антитатарських походів; а також, Адаму Хмелецькому, паволоцькому наказному полковнику (16481652), якому він, вірогідно, доводився сином[1].

Степан Хмелецький у 1630-их-1640-вих роках міг бути службовцем у Таборівському старостві Київського воєводства — володінні свого родича Стефана Хмелецького, яке з початком Хмельниччини увійшло до складу Паволоцького полку[2].

На думку дослідника С. Коваленка, Степан Хмелецький був вписаний до Реєстру Війська Запорозького 1649 року у складі Білоцерківського полкового товариства, ймовірно, під іменем Степан Писар, що вказувало б на його службу на уряді білоцерківського полкового писаря. Таке високе становище у Білоцерківському полку пояснювало б скоре піднесення Степана Хмелецького до уряду паволоцького полковника[2].

Степан Хмелецький згадується як паволоцький полковник з 1651 по 1653 роки.[3] Після відновлення Паволоцького полку на початку 1651 року він певний час був наказним полковником[4] у керівника полку Івана Куцевича-Миньківського. Можливо, його наказне полковництво тривало й раніше, паралельно з перебуванням на цьому ж уряді його родича Адама Хмелецького, проте точних відомостей про це, на жаль, немає. Проте внаслідок поразки під Берестечком та за умовами Білоцерківського миру 1651 Паволоцький полк знову припинив самостійне існування. Протягом осені 1651 — весни 1652 років полк тимчасово формально не існував, проте міг брати участь у військових кампаніях.

Очевидно, між керівником полку І. Куцевичем-Миньківським та Степаном Хмелецьким з часом виникли серйозні протиріччя. Можливо, вони були пов'язані з арештом та стратою родича (батька) останнього — паволоцького наказного полковника Адама Хмелецького, яка відбулася в Паволочі в травні 1652 року. З відновленням Паволоцького полку (орієнтовно цього ж 1652 року, можливо перед битвою під Батогом) саме Степан Хмелецький, а не Іван Куцевич-Миньківський, очолює його і залишається полковником до своєї страти у березні 1653 р. На цій посаді його змінює, принаймні з червня 1653 року Михайло Суличич[5].

Орієнтовно наприкінці 1652 — на початку 1653 року виникає нова старшинська опозиція проти Богдана Хмельницького за його самовладну вдачу. Паволоцький полковник Степан Хмелецький разом з Григорієм та Іваном Гуляницькими очолили цю змову проти гетьмана. Щоправда, можливо Хмелецький і не мав до змови жодного відношення, а всі звинувачення були обмовою з боку колишнього полковника І. Куцевича-Миньківського[2]. Так чи інакше, за участь у змові Степан Хмелецький був схоплений і страчений у березні 1653 року Богданом Хмельницьким[6][7], а Гуляницький урятувався в якомусь монастирі[8]. За іншою версією, Хмелецький був убитий під час сварки з паволоцьким війтом І. Куцевичем-Миньківським[9]. Польський історик В. Коховський щодо цього подає такі відомості: «…Гуляницький і Хмелецький, наші земляки-шляхтичі, прославлені між повстанцями своїми відважними вчинками, стягнули на себе ненависть гетьмана тим, що більше ніж інші йому суперечили — занадто пам'ятаючи своє походження і давніший свій стан. Та Гуляницького на якийсь час покрило від гетьманського гніву монастирське життя; але Хмелецький — занадто певний своєї сили, так що небезпечно було против нього виступати одверто, — згинув від війта паволоцького, як говорили: людини готової на всякий злочин і намовленої на се убивство; гідна кара для зрадника вітчизни і негідного братанича славного войовника» (Стефана Хмелецького)[6].

ПриміткиРедагувати

  1. Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 732.
  2. а б в Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 12.
  3. Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 10.
  4. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К., 2008. — с. 212. ISBN 978-966-02-4850З.
  5. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького[1].
  6. а б Грушевський М. Історія України-Руси. Т. ІХ, перша половина. Хмельниччина. Роки 1650—1653. — Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1957. — с. 490.
  7. George Gajecky. The Cossack Administration of the Hetmanate. Volume Two. — Harvard Ukrainian Research Institute, 1978. — p. 621.
  8. Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654) // Нариси з історії України. Випуск IV. — К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1940. — с. 180.
  9. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич, — 2-е вид., виправлене і доповнене. — Львів: Світ, 1990. — ISBN 5-11-000889-2 — с. 252.